Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- А ну пішов! - щось ще сказав, але Настя вже не слухала. Розгорнулася і швидким кроком попрямувала до машини.

Серце калатало, як божевільне. Досить з неї спілкування з цими недоробленими Казанова. Здається, Настя в своєму бажанні частіше бачити Стаса зовсім вже втратила грань, на які заходи можна ходити, а які варто обходити стороною. Вона вже пройшла цей етап дорослішання і таке коло спілкування явно не для неї. Чому, коли ми закохуємося, здоровий розум перетворюється в подобу желе і плавиться під впливом виділяючогося серотоніну? Стукіт підборів віддавався безлюдною вулицею, перемішуючись з шумом літнього прохолодного вітру. Дівчина закуталася тепліше в кардіган.

- Настя, стій! - Настя обернулася і побачила, що Стас йде за нею швидкої і впевненою ходою. Прискорила крок. Нехай йде до своєї Каті. Так буде краще для всіх. Простіше. Пискнула сигналізацією і потягнула на себе двері, коли кроки позаду перейшли на легкий біг, і у неї за спиною пролунало гнівне: - Та зачекай ти, Настя! - двері з силою зачинилися назад, мало не прищемивши їй пальці.

- Стас, що ти собі дозволяєш? - обернулася, хльоснувши хлопця волоссям по обличчю, і втупила в нього розлючений погляд.

- Ти в порядку? - очі хлопця ковзали по її обличчю, вишукуючи ознаки того, що цей придурок Жора її образив.

Стас бачив з вікна, що Настя йти зібралася. Хотів спочатку відпустити. Нехай би йшла. До Свіридова свого коханого. Катя ніби як раз роздягалася в цей момент, тільки йому не до неї було весь вечір. Його дратували такі дівчата, яких навіть пальцем манити не треба. Дурні, поверхневі. Ні гордості, ні самоповаги. Нуль без палички.

Тільки Настю вибісити хотів так, що аж руки свербіли. Довести, що ні хріна їй не по барабану на нього. Хотів цілий спектакль влаштувати, а ця харáктерна взяла, у двір пішла і на гойдалках сиділа весь час. Він її як тільки сьогодні побачив, всередині все стислося каменем. Вона його навіть не помітила. Розмову з Машею почув і посміхнувся. Наскільки вони різні. Здавалося б дві подруги, а загального нічого. Якщо у Маші головне на меті - затусити, то Настя відчувала себе не в своїй тарілці все тридцять чотири хвилини, що знаходилася там. Він рахував кожну. Погляду з неї не зводив і рахував. Скільки вона протримається? Виявилося ще немало, думав і на п'ятнадцять хвилин її не вистачить. Не спілкувалася ні з ким, каву пила і теж на нього поглядала, впевнена, що він не бачить. Стас злився, як чорт. Ще з останньої їхньої розмови на червоній доріжці. Чого йому тоді коштували ці кілька хвилин? Він думав, підсмажиться від хворобливого бажання. Настя виглядала, як Богиня. Афродіта, мати її. Тільки краще в мільйон разів. Стас мало не піддався спокусі, щоб не поцілувати її. Ідіот. Вчасно схаменувся, а то б вся країна в прямому ефірі спостерігала. Рейтинги б точно побили всі рекорди. Але сьогодні відпустив би. Хотіла валити, нехай би валила на всі чотири сторони. А потім цей Жора. Стас як побачив, що той руку свою до неї простягнув, так у нього очі пеленою чорної заволокло. Сам не зрозумів, як вискочив з кімнати і до воріт кинувся. Вчасно встиг. Не стримався і по пиці йому врізав. Нічого, йому корисно.

Мудак здатний на багато що. Вага і зріст дозволяють вести себе з дівчатами як хоче, а гроші додають впевненості.

Але Настя виглядала нормально. Очі, правда, трохи розширені, але більше від злості, ніж від страху. Щелепа стиснута. Злиться.

- Нічого не сталося! Дай мені поїхати, я втомилася, - смикнула дверну ручку, але марно. Долоня хлопця лежала на двері, яку той тут же закрив, штовхнувши назад.

- Він зробив тобі боляче? - руки накрили її обличчя, вдивляючись в зелені очі, в яких повний місяць відбивався.

- Ні. Пусти мене, - повела головою в спробі вирватися, але не вийшло. Не пустив. Не міг. Дивився на неї і розумів, що сил більше немає відпускати. Ще десять хвилин тому зробив би це, не замислюючись, але не зараз. Не коли зрозумів, що будь-кому руки відірве, хто посміє зачепити. Що сам себе обманював в спробі вилікуватися від своєї ж хвороби. Хіба можна вилікуватися, якщо в глибині душі і сам не прагнеш одужання? Настя поглядом пронизливим до кісток свердлить і змушує всередині все догори дригом перевертатися. Його зцілення. Прокляття. Скільки років пішло на те, щоб видерти з серця і не вийшло. І тепер, коли вони знову зустрілися, і все стало в мільйон разів гірше, закоханий до мозку кісток точно знав, що тепер вже не забуде. Вона не змінилася, як він наївно сподівався. Не стала гірше, страшніше, дурніше. Навпаки. Колишня Настя, в яку був закоханий підліток багато років тому, подібно до квітки, розпустилася і стала ще кращою. Її аромат зводив з розуму, а краса довела б не одного мужика до дуелі за її серце, якби зараз було дев'ятнадцяте століття.

- Пусти, сказала, - тихіше, ніж минулого разу.

Дихання важке, і як спеціально, швидкоплинний погляд на губи його кинула. У Стаса перед очима попливло. Притиснув раптом собою до машини і поцілував. Язиком грубо губи розкрив і в м'яку вологість рота увірвався. Готуючись утримувати силою, тому що більше не відпустить. Пальці в волосся шовковисте запустив і з глузду з'їхав, коли відчув на своїх губах її тихий стогін. Тендітні долоні вперлися в чоловічі груди, але всупереч самій собі, дівчина потягнулася назустріч його губам. Відчайдушно. Ненаситно. Їх язики сплелися, і Настя, більше не пручаючись, вчепилася пальцями в футболку Стаса. Господи, як довго їй цього хотілося. Розряди в двісті двадцять вольт між їхніми тілами били обох, змушуючи ще ближче втискати один в одного. Її язик тепер уже зухвало зустрічає його, плавлячи хлопцю мізки. Ні, він помилявся, коли думав, що тоді на студії поцілунок був божевільний. Зараз, коли поруч не було камер, і Настя цілувала його несподівано жадібно, пристрасно, ніби сама тільки й чекала цього моменту, Стас проклинав себе тільки за те, що давно не поцілував її.