Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Поки Габріель на заході не привертав до себе увагу, зі мною було все в порядку. Я спочатку ходила з ним, ховаючись за спину. Потім, коли подібне стало сильно впадати в око, я взяла в руки найбільший коктейль і удавала, що старанно смокчу його через трубочку, хоча насправді просто боягузливо ховалася. Коли я взялася за третій келих, то відчула, як мене повело в сторону. Це зрозуміла не тільки я, особливо, коли оступилася і ніяково впала в обійми Габріеля. Випадково, але навіть цього вистачило, щоб чоловік все зрозумів.

- Ти більше сьогодні не п'єш, - озвучив він своє рішення.

- Тоді я звідси їду, - відповіла йому в тон.

- Добре. Скажеш куди? І за що? - Він же ж це запитав, тому що прекрасно знав, що нічого зрозумілого я на це не відповім.

- Мені потрібно до вбиральні, - процідила злісно, ​​і пішла геть з єдиним бажанням опинитися якомога далі звідси.

За цей час в голові зародився план. Як мені здалося спочатку, він був ідеальний і простий у виконанні - просто пересидіти весь цей вечір в туалеті.Але у кожного, нехай навіть ідеального і до дрібниць продуманого плану, бували збої. Ось і мій вже дав тріщину на другій хвилині мого перебування в туалетній кабінці.

- Ви там на довго? - Прокричала чимось незадоволена жінка і з силою вдарила по туалетних дверях, - Вам погано? Покликати лікаря?

Я спочатку хотіла зображувати нездужання, але потім зрозуміла, що ця жаліслива могла ще і швидку викликати. Але це ж абсолютно не те, що мені було потрібно.

- Дівчино, виходьте! Скоро розпочнеться оголошення пожертвувань від фондів ... - після цього пішло ще п'ять хвилин подібних скиглень, які змусили мене вийти.

- Нарешті! - Почула я майже хором собі в спину.

У мене не було вибору крім як повернутися в головний зал, але я не поспішала цього робити. Йшла зі швидкістю равлика, поки не побачила Габріеля, який йшов назустріч. Чоловік явно був незадоволений.

- Що можна так довго робити в туалеті? - Запитав він мене роздратовано, хапаючи за руку.

- Ну, знаєш ..., - обурено промовила, але водночас не знала, як продовжити. Не перераховувати ж йому всі можливі варіанти.

Добре, що нас перервав голос того хто виступав зі сцени. Якийсь невідомий мені чоловік почав говорити полум'яну промову, після чого запросив всіх, хто зробили пожертвування, вийти на сцену. Природно, що Габріель тут же пішов в потрібному напрямку, не забуваючи при цьому тягнути мене за собою.

- Чекай мене тут, - тоном, який не терпів ніяких заперечень, він залишив мене біля столика, за яким стояло ще кілька осіб. Вони щось дуже жваво обговорювали й у мене абсолютно не спеціально вийшло підслухати.

Несподівано, але всі захоплювалися Габріелем і сумою пожертв, яку він зробив у фонд боротьби з раком.

- Його найкращий друг був хворий на рак, - шепотіла одна з пліткарок. Інша говорила, що це була його наречена. А оскільки нареченою до недавнього часу вважалася Саманта, то я сумніваюся, що хоч хто-небудь з них мав правдиву інформацію. Саманта адже була здорова як кінь.

Як мені й говорив Габріель, сума пожертви, яка обчислювалася семизначним числом, привернула увагу преси.І тепер тільки ледачий не хотів взяти у чоловіка інтерв'ю. І в цей самий жахливий, недоречний момент, Габріель йшов прямо на мене. Мені нічого не залишалося робити, окрім як струснути головою, щоб волосся частково закрило обличчя і схопитися за новий келих з напоєм. Чиїмось. Не важливо, головне, що у мене виходило ховатися.

- Що ти робиш? - Підійшовши, Габріель з силою відібрав у мене келих, привертаючи увагу, - ти не знаєш як це - поводитися нормально?!