Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна 📚 - Українською

Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя." автора Нонна Задніпряна. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 80
Перейти на сторінку:

– Так. Але ти будеш у балаклаві, а якщо машину твою якщо проб’ють по базі – так ти ж сам знаєш, що її хазяїна в Торезі вже давно раки з’їли. То чим ти ризикуєш?

– Ти ж сам сказав. Про машину – її доведеться десь кинути. І я лишуся без машини. Та й викрадення людей – це не моє. І взагалі, який мені зиск сувати голову в зашморг?

– Я тобі заплачу, коли справа вигорить.

– Скільки? 

– П’ятсот тисяч. Це десять відсотків від тієї суми, яку мені мають повернути.

– А якщо не повернуть? Тоді що?

– Я дам тобі сто тисяч.

– А в тебе є? – очі Костіка блиснули.

– Не турбуйся, знайду.

Сергій зухвало і з деяким презирством подивився на брата. Але Костік був неприхильний:

– “Знайду” – мене не влаштовує. Якщо в тебе їх нема – я не в грі. Зрозуміло?

– Зрозуміло. Вони в мене є. То що, ти зі мною? 

Костік на хвилину задумався. Потім його обличчя скривила недобра посмішка.

– Згоден. Тільки не “з тобою”, а замість тебе.

– Це як? – не второпав Сергій.

– А так. Я в твоєму костюмі їду на твоїй тачці до твого офісу. І посиленно зображаю тебе. Коли Кіра виходить, я дзвоню тобі і продовжую байдикувати під офісом, поки ти не подзвониш мені, й не скажеш, що ви з Кірою вже на місці, і чекаєте на мене. По-іншому я не працюватиму.

Сергій уважно подивився на Костіка – йому зовсім не подобалася така постановка питання, але варіантів не залишалося. 

– Гаразд. Хай буде по-твоєму. Зараз я тобі скину координати місця, де я буду чекати тебе. Це старий склад в районі товарного вузла, який я взяв в оренду пару місяців тому. 

Костік хмикнув від задоволення і запитав:

– Доречі, а чому ти впевнений, що Кіра в офісі?

– Бо я добре знаю цю людину. Вона зараз хоче з’ясувати, які саме її вагони брали участь у моїх оборудках, щоб вивести їх за межі України. Бо якщо проти мене відкриють справу – вагони підуть під арешт, і вона їх побачить дуже не скоро.

– Ну, якщо ти так вважаєш… 

Сергій переніс свої речі з “бехи” у квартиру. Він видав Костіку свій костюм, сорочку, краватку і навіть годинник, а потім простягнув ключі від машини.
– Техпаспорт в бардачку, раптом що. Їдь до офісу.

– А на бензин?

– Там є пів бака.

– Ну, хоч на цигарки…

– Я не палю. Зробиш справу – отримаєш гроші. А хоча…

Він дістав портмоне й витяг звідти дві п’ятсотки.

– Тримай. Хай це буде аванс.

Костік кинув на диван ключі від “форда” і зі сміхом сказав:

– Насолоджуйся, братику. Техпаспорт за водійським козирком.

Сергій залишився наодинці зі своїми думками. Він вже знав, що Костік не приїде на склад, а приїде сюди, забере його, Сергієві, речі й дремене на його ж автівці. Сергій злобно всміхнувся: “Це ми ще побачимо – хто кого взув”. Він перетаскав свої речі у Костиків “форд”, а потім повернувся в квартиру, викрутив на кухні лампочку, і обережно, щоб не пошкодити вольфрамову нитку нажарювання, розбив скляну бульбу. Потім він вкрутив лампочку назад, плотно позачиняв вікна й двері, повернув вентилі двох конфорок на газовій плиті й залишив квартиру.

 

Кіра та Віктор Іванович засиділися в офісі дотемна. Вони разом з директоркою дійсно шукали номери вагонів, якими користувався Сергій і заносили їх у список. Відповідно до цього списку, вагони мали покинути територію України, доки справу не буде закрито. А в тому, що справу відкриють вона не сумнівалася – надто вже зухвало діяв цей молодик. Звісно ж, про те, що рахунки фірми порожні, і Сергій в цьому підозрює її, вона навіть не здогадувалася.

Коли Кіра з генералом спустилися у вестибюль, їх чекав неприємний сюрприз у вигляді Сергія (а насправді Костіка) Курахова. Він злобно ощерився й замахав їм рукою:

– Привіт, Кіра Леонідівна! Ви нічого не хочете мені сказати?

Кіра нахмурилася, й міцно стиснула лікоть Віктора Івановича, відчувши, як той напружився побачивши Сергія.

– Хочу. Тебе звільнено, Курахов! І сподіваюся, що наступним місцем твоєї роботи буде виправна колонія.

Костік злобно розсміявся:

– А я думав, що у колонію відправляють тих, хто поцупив чужі грошенята!

Кіра з огидою подивилася на нього:
– Ти сидітимеш не тільки за мої грошенята, а й за контрабанду.

Костік хмикнув.

– Але ж ви поцупили в мене значно більше грошей, ніж я у вас “заробив”.

Кіра витріщилася на нього.
– Що ти мелеш? Що я в тебе поцупила, йолопе? Краще йди проспися, бо прямо зараз поліцію викличу.

Костік впер руки в боки.

– А ти мене не лякай! Думаєш на тебе управи немає?
Кіра відвернулася й смикнула Віктора Івановича.

– Пішли скоріше звідси.

Вони вийшли на вулицю й сіли в “ескалейд”. Машина рушила.

– Він щось задумав,– похмуро промовила Кіра, – цей покидьок хотів нас спровокувати. Але навіщо? І що за гроші я в нього поцупила? Не подобається це мені…

– Треба було йому врізати, от і все! – простодушно випалив Віктор Іванович.

– Не треба було. Кажу тобі – він навмисно тебе провокував.

– Нісенітниця якась.. Що він задумав?
– Не знаю. Але мені це дуже не подобається.

– Мені теж…

З цими словами Віктор Іванович поліз до себе в сумку й витяг звідти “макарова” у шкіряній кобурі.

– Нащо ти його дістав? – Кіра з неприхованою тривогою дивилася на пістолет. – Сховай негайно!

– В мене погані передчуття.– генерал наче не чув її, –  Іменний…– він витяг “макарова” з кобури помилувався гравіруванням і засунув пістолет ззаду за пояс.

Кіра нахмурилася й відвернулася до вікна, зосереджено вдивляючись у синю липневу ніч.

Костік вийшов на вулицю й звідти набрав Сергія.

– Ну що, братан, зустрічай гостей!

– Вона що, не одна? – зацепенів Сергій.

– Здогадався, ти ба! Так, з нею їде генерал. Тому начувайся, роботи тобі додалося.

Було чути, що Костік огидно хихикнув, але Сергій не звернув на це уваги, і Костик додав:

1 ... 63 64 65 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"