Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Ребекка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ребекка"

2 034
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ребекка" автора Дафна дю Мор'є. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 136
Перейти на сторінку:
сходами до мене. Беатріс швидко й міцно поцілувала мене під вухом.

— У вас не надто гарний вигляд, — одразу ж сказала вона, оглянувши мене з ніг до голови, — занадто схудли на обличчі й геть зблідли. Що трапилося?

— Нічого, — боязко відповіла я, добре знаючи про недоліки свого обличчя. — Я ніколи не була рум’яною.

— Дурниці! — заперечила вона. — Коли ми бачились минулого разу, ви виглядали зовсім по-іншому.

— Мабуть, зникла італійська засмага, — мовила я, сідаючи до машини.

— Гм… — коротко мугикнула вона. — Ви така ж, як і Максим. Терпіти не можете, коли хтось критикує ваше здоров’я. Хрясніть дверцятами сильніше, інакше вони не зачиняються.

Ми поїхали по алеї й завернули за ріг, помчавши трохи зашвидко.

— Ви, часом, не чекаєте на дитину? — запитала вона, зиркнувши на мене своїми карими яструбиними очима.

— Ні, — збентежено відповіла я. — Ні, не думаю.

— Вранці не нудить? Нічого такого не відчуваєте?

— Ні.

— О, ну що ж, звісно, такі симптоми не обов’язкові. Я й оком не моргнула, коли була вагітною Роджером. Почувалася здоровою, як корова, усі дев’ять місяців. Грала в гольф за день до пологів. Знаєте, нема чого соромитися природних речей. Якщо ви щось підозрюєте, краще мені скажіть.

— Ні, справді, Беатріс, — мовила я, — мені нема чого вам розповісти.

— Мушу сказати, я маю надію, що ви невдовзі народите Максимові сина й спадкоємця. Для нього це було б неабиякою розрадою. Сподіваюсь, ви нічого не робите, щоб цьому запобігти.

— Звісно, ні, — сказала я. Яка дивна розмова!

— О, не хвилюйтесь, — проказала вона. — Вам не варто зважати на все, що я кажу. Зрештою, нині молоді дружини здатні на що завгодно. Збіса прикро застрягнути вдома з немовлям і пропустити перший сезон полювання. Цього майже достатньо, щоб зруйнувати шлюб, якщо і чоловік, і дружина обожнюють полювання. Втім це не ваш випадок. Малюванню діти не заважають. До речі, як малюється?

— Боюсь, я не надто багато встигла зробити за цей час.

— О, невже? Але й погода гарна, можна сидіти надворі. Вам треба лише складаний стілець і коробка олівців, чи не так? Скажіть, вас зацікавили ті книжки, які я вам надіслала?

— Так, звичайно, — подякувала я. — Це був дуже милий подарунок, Беатріс.

Вона була задоволена.

— Рада, що вони вам сподобались.

Автомобіль мчав уперед. Вона постійно тиснула на газ і минала всі повороти під гострим кутом. Двоє автомобілістів, яких ми проминали, розлючено зиркали з вікон, доки ми пролітали повз, а один пішохід у провулку погрозив їй тростиною. Мені стало за неї соромно. Втім Беатріс, здається, нічого не помітила. Я глибше втиснулася в сидіння.

— Наступного семестра Роджер поїде до Оксфорда, — промовила вона, — одному Богу відомо, що він там робитиме. Жахлива трата часу, як на мене, і Джайлз вважає так само, але ми не змогли придумати, куди б ще його подіти. Звісно, він такий, як і ми. Його не цікавить ніщо, крім коней. Що, в біса, робить ця машина попереду? Чому ви не виставите руку, добродію? Чесно кажучи, деяких людей, які трапляються сьогодні на дорогах, варто стріляти.

Ми звернули з головної дороги, ледь не зачепивши автомобіль, що їхав попереду.

— У вас хто-небудь гостював? — поцікавилась вона.

— Ні, все було дуже тихо.

— То й на краще. Я завжди вважала великі прийоми страшенно нудними. Вам не треба буде таким перейматись, коли якось завітаєте до нас. Поряд живе багато гарних людей, і ми всі дуже добре одне одного знаємо. Обідаємо одне в одного, граємо в бридж і не цікавимося сторонніми. Ви ж граєте в бридж, правда?

— Не надто добре, Беатріс.

— О, для нас це не має значення. Головне, щоб уміли грати. Не терплю людей, які не бажають учитися. Що ще, в біса, робити між чаєм і обідом узимку? А по обіді? Не можна ж просто сидіти й розмовляти.

«Цікаво, чому?» — подумала я. Проте простіше було мовчати.

— Добре, що Роджер став достатньо дорослим, — продовжувала вона, — адже тепер він привозить до нас своїх друзів і ми дійсно добре розважаємося. Треба було вам побувати в нас минулого Різдва. Ми розгадували шаради. Люба, це було надзвичайно весело. Джайлз опинився у своїй стихії. Знаєте, він обожнює перевдягатися, а після одного-двох келихів шампанського робиться настільки кумедним, ви такого ще не бачили! Ми часто говоримо, що він не пішов за своїм покликанням, йому варто було грати на сцені.

Я подумала про Джайлза, його широке кругле обличчя та окуляри в роговій оправі. Мені було б незручно спостерігати за тим, як він намагається бути смішним, випивши шампанського.

— Він і ще один наш добрий друг, Діккі Марш, перевдягнулися жінками та співали дуетом. Який це мало стосунок до слова з шаради, ніхто так і не дізнався, але це було неважливо. Ми всі заливалися сміхом.

Я ввічливо усміхнулась.

— Уявити лишень, як смішно, — проказала я.

Я уявила собі, як усі вони надривалися від сміху у вітальні Беатріс. Усі ці друзі, які так добре одне одного знали. Роджер стане таким, як Джайлз. Згадуючи, Беатріс знову зайшлася сміхом.

— Бідолашний Джайлз, — мовила вона. — Ніколи не забуду його обличчя, коли Дік хлюпнув содової з сифона йому за шиворіт. Нас усіх охопила істерика.

Мені в душу закралося неприємне передчуття, що нас можуть запросити святкувати наступне Різдво до Беатріс. Може, мені вдасться захворіти на грип?

— Звісно, ми ніколи не ставилися до нашого акторства надто серйозно, — сказала вона. — Для нас це лише розвага. В Менедерлеї ж наразі можна влаштувати дійсно гарну виставу. Я пам’ятаю маскарад, який проводили там кілька років тому. Заради цього приїздили люди з Лондона. Звичайно, такий захід потребує надзвичайно ретельної організації.

— Так, — погодилась я.

Ненадовго вона припинила розмовляти, і ми їхали мовчки.

— Як там Максим? — згодом запитала Беатріс.

— Дуже добре, дякую, — відповіла я.

— Радий і щасливий?

— О, так. Цілком.

Її увагу привернула вузенька сільська вуличка. Я розмірковувала, чи варто розповідати їй про місіс Денверз. І чоловіка на ім’я Февелл. Однак мені не хотілося, щоб вона припустилася помилки та повідомила про це Максимові.

— Беатріс, — запитала я, — ви коли-небудь чули про чоловіка

1 ... 63 64 65 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ребекка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ребекка"