Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— Ми хотіли розлити кров у саду. Тримали в теплі, але брат Ґай сказав почекати, коли зійде сніг. Я несла її до комори.

— Так. Так, розумію. — Я сумно засміявся. — Сам себе обдурив. — Я опустив погляд на свій заляпаний кров’ю дублет. — І зіпсував свій одяг.

— Його почистять, сер.

— Мені шкода, що я… ах… отак схопив вас. Я не хотів вам зашкодити.

— Я розумію, сер, — сказала вона зніяковіло. — Пробачте, що налякала вас. Я ще ніколи не послизалася, але ці стежки від снігу замерзли і перетворилися на лід. Дякую за вашу турботу.

Еліс опустила голову. Я побачив, що вона напружилася, і, розчарований, зрозумів, що мої обійми були небажаними.

— Ходімо, — сказав я. — Вам треба зайти в приміщення, полежати трохи після падіння. У вас паморочиться в голові?

— Ні, зі мною все гаразд. — Вона не взяла моєї простягнутої руки. — Гадаю, нам обом треба переодягнутися.

Еліс встала, обтрушуючи кривавий сніг, і я провів її до будинку. Вона пішла на кухню, а я повернувся до своєї кімнати. Там переодягнувся в другий комплект одягу, який узяв зі собою, а закривавлений кинув на підлогу. Сів на ліжко і почав чекати Марка. Я міг сходити до Еліс і попросити, щоб вона віднесла мій одяг пралям, проте збентежено зволікав.

Здавалося, прочекав довго. А потім почув, як здалеку знову долинає похоронний дзвін; тепер заупокійна служба за Саймоном Велплеєм закінчилася, і його теж опускали в землю. Я прокляв себе за те, що не дозволив Ґудгепсу самому йти до міста. Хотів піти до рибного ставка, але потім запланував зустрітися з братом Едвігом.

Я почув голоси. Насупившись, відчинив двері. Приглушений шум із кухні, інтонації Марка й Еліс. Я пішов по коридору.

Сукня Еліс лежала на пральній дошці, видно було, що вона її прала. Еліс була одягнена лише в білу сорочку, і вони з Марком тримали одне одного в обіймах. Однак вони не сміялися, її обличчя на його шиї було сповнене смутку, а Марк теж мав серйозний вигляд, ніби радше втішав її, ніж обіймав. Вони побачили мене і, злякавшись, відскочили. Я помітив, як колихнулися під сорочкою її повні, пружні груди, а під тканиною випиналися тверді соски. І відвернув погляд.

— Марку Поеру, — сказав я різко, — я просив вас поквапитись. У нас є робота.

Він почервонів.

— Вибачте, сер… я…

— А ви, Еліс, називаєте це скромністю?

— У мене тільки одна чиста сукня, сер. — Її тон був рішучим. — Це єдине місце, де я можу її випрати.

— Тоді вам слід було зачинити двері від непроханих гостей. Марку, ходімо.

Я схилив голову, і він пішов слідом за мною. У нашій кімнаті я став обличчям до нього.

— Я ж казав тобі не фліртувати. Ти, очевидно, спілкувався з нею більше, ніж я думав!

— Останні кілька днів ми розмовляли за кожної нагоди. — Він різко відказав мені. — Я знав, що ви не схвалите, але не можу наказати своєму серцю.

— Як не міг із фрейліною королеви. Це закінчиться так само?

Марк почервонів.

— Це зовсім інше, — вибухнув він. — Мої почуття до леді Ф’ютерер благородні! Нічого такого я ще не відчував до жодної жінки. Ви можете сміятися, але це правда. Ми не зробили нічого гріховного, нічого, крім обіймів і поцілунків, як ви бачили. Вона була засмучена після того, як упала в сніг.

— Леді Ф’ютерер? Ти забуваєш, що Еліс не леді, вона — служниця.

— Це не завадило вам її обійняти, коли вона впала в сніг. Я бачив, як ви дивилися на неї, сер. Ви також нею милуєтеся! — він ступив крок до мене, обличчя раптом розлючене. — Ви ревнуєте!

— Божа смерть! — вигукнув я. — Я надто м’яко до тебе ставився. А мав би тебе зараз вигнати, відправити твого спритного члена до Лічфілда, — і подивимось, чи знайдеш собі роботу орача!

Він нічого не сказав. Я змусив себе говорити спокійно.

— Отже, ти вважаєш мене бідним калікою, та ще й ревнивим. Так, Еліс — прекрасна дівчина, я цього не заперечую. Проте в нас тут серйозні справи. Що подумає лорд Кромвель, якщо довідається про твоє залицяння до служниць, га?

— У житті є щось більше за лорда Кромвеля, — пробурмотів він.

— Справді? Розкажеш це йому? І це ще не все. Що б ти зробив, забрав би Еліс із собою до Лондона? Ти кажеш, що не хочеш повертатися до Палати, але чи статус слуги — це все, чого ти прагнеш?

— Ні. — Він завагався, опустивши очі.

— Ну?

— Я подумав, що ви візьмете мене своїм помічником, сер, вашим писарем. Я допомагаю вам у роботі, ви сказали, що в мене добре виходить…

— Писарем? — повторив я здивовано. — Дрібним писарем адвоката? Чи це вершина твоїх амбіцій?

— Зараз невдалий час для прохань, знаю, — сказав він похмуро.

— Божа кров, будь-який час буде невдалим для такого прохання! Ти соромиш мене перед своїм батьком і себе соромиш, бо не маєш гідних амбіцій. Ні, Марку, я не хочу, щоб ти був моїм писарем.

Він заговорив із раптовим запалом.

— Для того, хто завжди говорить про добробут бідних і побудову християнського братерства, у вас несхвальна думка про простих людей!

— У суспільстві мають бути різні верстви. Не всі мають однакове становище, іншого Бог ніколи не приписував.

— Тут абат погодився б із вами. І так само суддя Копінґер.

— Божа смерть, ти зайшов задалеко! — крикнув я.

Він мовчки втупився в мене, сховавши лють за маскою байдужості. Я помахав на нього пальцем.

— Слухай мене. Я здобув певну довіру брата Ґая. Він розповів мені, що сталося із Саймоном Велплеєм. Думаєш, він повівся б так само, якби він, а не я, застав отаку сцену, як зараз? Тепер, коли ця дівчина під його захистом? Ну?

Він далі мовчав.

— Більше ніяких загравань з Еліс. Зрозуміло? Ніколи. І закликаю тебе ретельніше подумати про своє майбутнє.

— Так, сер, — пробурмотів він холодно.

Мені кортіло вдарити його безвиразне обличчя.

— Бери свій плащ. Підемо досліджувати цей ставок. На зворотному шляху можемо оглянути каплиці.

— Це як шукати голку в копиці сіна, — похмуро сказав Марк. — Речі можна заховати будь-де.

— Це забере близько години. Ходімо. І ліпше приготуй свою плоть до холодної води, — додав я злобливо. — Буде набагато холодніша, ніж обійми тієї дівчини.

Ми пробиралися мовчки.

Я палав від гніву: злий через бездумність і зухвалість Марка, а також на себе самого, бо те, що він сказав про мої ревнощі, було правдою. Побачити, як він обіймає Еліс, тоді як від мене вона відсахнулася, — це обпекло мене до глибини