Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи 📚 - Українською

Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи" автора П'єр Адо. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 115
Перейти на сторінку:
Водночас, стосовно Природи Ґьоте використовує німецьке слово Geheimins, яке означає «таємниця», «секрет», додаючи до нього все-таки прикметник offenbares чи öffentliches. Можна було б перекласти це як «таємниця при світлі дня» чи «розкрита таємниця». Проте краще перекласти слово Geheimins словом «загадка», а не «таємниця». Насамперед, поняття «таємниці» передбачає присутність чогось прихованого, що можна розкрити чи відкрити, внаслідок чого воно припиняє бути секретом. Саме від цього Ґьоте відмовляється. Натомість, слово «загадка» передбачає щось таке, що завжди залишається загадковим, навіть будучи відкритим. Насправді обраний Ґьоте вислів є натяком на уривок послання ап. Павла Римлянам (16:25), де останній говорить про «відкриття тайни»; німецькою мовою Мартіна Лютера це звучить як das Geheimnis, das nun offenbart ist, a грецькою — mustériou phanerothentos. Ґьоте залишив від цього вислову не релігійний зміст, а саме контраст між видимістю та таємницею.

Ця тема «загадки при світлі дня» у творчості поета з’являється в різних аспектах, наприклад, у 1777 році у поемі «Подорож в Гарц взимку» із приводу гори:

З недослідженими надрами, ти здіймаєшся,

Загадкова при світлі дня,

Над здивованим світом[881].

Водночас, як ми щойно говорили, Ґьоте любив використовувати цей вислів саме стосовно Природи, особливо у пізній період. Відкидаючи, наприклад, опозицію внутрішнього і зовнішнього у природі, він пише:

Немає нічого всередині, немає нічого ззовні,

Те, що є всередині, є, також, назовні.

Отже осягайте не вагаючись

Священну загадку при світлі дня[882].

Поняття також добре застосовується до первісних феноменів. Можна сказати, що вони «на денному світлі», адже вони перебувають перед очима усіх; вони постають саме як феномени: листочок, хребет, гра світла й темряви.

Проте можна, також, сказати, що вони є якоюсь «загадкою». Хоча зазвичай, незважаючи на очевидність, цього не помічають. Лише той, хто вміє бачити, хто вміє доповнювати чуттєве сприйняття інтуїцією, визнає у цих феноменах Urphänomene, первісні феномени, що дозволяють побачити фундаментальні закони універсальної метаморфози. У своєму «Щоденнику» за 1790 рік Ґьоте згадує про власне спостереження черепа барана на острові Лідо біля Венеції[883]. Це спостереження підтвердить його теорію щодо формування кісток черепа на основі кісток хребта, проте воно ще раз нагадає, як він це підкреслює, що «у природі немає жодної загадки (Gemeimnis), яка б десь не розкрилася перед поглядом уважного спостерігача». Потрібно ще вміти дивитися:

Що є найважчим із усього? Те, що тобі видається найлегшим:

Бачити своїми очима те, що бовваніє у тебе перед очима![884]

Водночас, окрім цього міркування, первісні феномени є загадкою насамперед тому, що вони становлять якусь нездоланну для людського пізнання межу. Вони можуть прислужитись для пояснення усіх феноменів, проте самі не можуть бути пояснені:

Найвищим, чого тільки може досягти людина, є здивування. Коли первісний феномен викликає у неї здивування, вона має цим задовольнитися: це найбільше, що їй може бути подароване, вона не повинна продовжувати шукати чогось іншого поза феноменом. Тут проходить межа. Проте людям, зазвичай, недостатньо бачити первісний феномен, їм потрібно щось більше. Вони схожі на дітей, які, побачивши себе у дзеркалі, відразу ж перевертають його, щоб побачити, що за ним[885].

Тут поняття первісного феномену перетинається із поняттям символу, адже символ «показує» невисловлюване. Наприклад, — хоча це лише перший етап, — магнетизм є первісним феноменом, на який досить натякнути, щоб пояснити інші різноманітні феномени. Ось чому він може бути «символом» усіх тих речей, для висловлення яких ми можемо більше не шукати слів[886]. Проте Ґьоте йде ще далі. Натякаючи на те, що Кант називав естетичною Ідеєю[887], Ґьоте стверджував, що символ (а отже первісний феномен), оскільки він є формою і образом, дозволяє зрозуміти множину значень, проте залишається, зрештою, невисловлюваним[888]. Він є «відкриттям, живим і безпосереднім, недосліджуваного»[889].

Ґьоте розуміє символи та первісні феномени як емблеми, ієрогліфи, як мовчазну мову природи. Стосовно форм мушель, які для нього, каже він, є священними предметами, він пише: «Відповідно до мого власного способу досліджувати, пізнавати та насолоджуватися, я завжди тримаюся символів». Та, у розмові з Фальком: «Я хотів би втратити звичку розмовляти і висловлюватися як художниця Природа — промовистими малюнками»[890].

У Ґьоте можна помітити схильність до відмови від каузального пояснення, коли причина приховується за наслідком, та від дискурсу, що розгортається за допомогою формул і максим. Натомість, він надає перевагу безпосередньому сприйняттю сенсу, яким може бути наділений якийсь конкретний індивідуальний образ, якась форма, малюнок, емблема, ієрогліф (спіраль чи, наприклад, листочок), що є уособленням, насправді, універсального закону:

Це фігове дерево, ця маленька змія, цей кокон…, усі ці речі є сигнатурами[891], наділеними сенсом. Звичайно, той, хто міг би точно розшифрувати їхнє значення, міг би чудово обходитися без жодного письма чи мовлення. Так, чим більше я над цим розмірковую, тим більше схиляюсь до думки, що є щось марне, зухвале та, я би навіть сказав, пихате у людському дискурсі, ніби наляканому німою значущістю природи та її мовчанкою[892].

Символ не несе у собі концептуального змісту, проте він дозволяє просвічувати крізь себе якійсь речі, що перебуває за межами будь-якого висловлення та яку можна вхопити лише інтуїцією.

Ґьоте завжди вдається до урочистого тону, коли говорить про первісні феномени як нездоланну межу: «Нехай той, хто досліджує природу, залишить первісні феномени у їхньому вічному спокої та їхньому вічному блиску»[893]. До речі, Ґьоте вважає, що тільки геній здатен відкривати та спостерігати первісні феномени[894]. Отже потрібно шанувати та поважати ці первісні феномени, що дають змогу підгледіти незбагненну, недосліджувану, невловиму трансцендентність, за жодних умов неприступну безпосередньому людському пізнанню, проте її можна відчути завдяки відбиткам та символам[895]. Саме тому на початку другої частини «Фауста» Фауст змушений повернутися спиною до сонця, що його засліплює, проте він з радістю вдивляється у каскад сонячного світла, яке грає у веселці: «Саме у барвистому відображенні ми маємо життя»[896]. У «Пандорі» Прометей прославляє Еос (ранкову зорю), яка ніжно призвичаює наші слабкі очі до променів сонця, щоб останні не засліплювали нас, а давали нам змогу побачити освітлені речі, проте не саме світло[897]. У «Максимах та роздумах» Ґьоте порівнює свій науковий підхід з підходом людини, яка встала дуже рано та нетерпеливо очікує,

1 ... 63 64 65 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"