Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— У Меґі був однокласник, справжній комп’ютерний геній. Незадовго до подорожі вашої сім’ї до Мексики вона попросила його перевірити локалізацію одного телефонного номера, з якого дзвонили вашому батькові. Хлопець вияснив, що дзвінок був із Тулума, міста в Мексиці. До того ж ваш батько шукав про Тулум інформацію в інтернеті через Ґуґл.

— Так ось чому вони поїхали до Мексики! Щоб перевірити, чи не знайдеться якийсь ключ до справи мого брата?

Це пояснювало наспіх організовану подорож. І це було так схоже на тата й Меґі.

— А ще Меґі розпитувала свого однокласника-комп’ю­терника, чи можна здійснити відеодзвінок, але так, щоб здавалося, ніби дзвонить зовсім інша особа. Хлопець зробив для неї таке відео, де на її обличчя накладалося облич­чя іншої людини. Я його проглянула, виглядає дуже реалістично.

— Хочете, я вгадаю? — промовив Мет. — Ішлося про обличчя Шарлот.

— Звідки ти знаєш? — поцікавилася Келлер.

— Бо ходять чутки, ніби вона й досі жива. Що тоді біля струмка знайшли тіло іншої дівчини.

Келлер спохмурніла.

Мет продовжував:

— Отже, якщо хтось хотів заманити мою сестру — точніше, мого батька — до певного місця, він міг так вчинити, щоб переконати їх, що Шарлот жива.

— Можливо, — погодилася Келлер.

— Але навіщо змушувати їх їхати так далеко? І хто міг таке зробити? Навіщо?

— Не знаю. Я чекаю на результати огляду місця смерті та наявність можливих доказів.

— Яких доказів? Що…

— Я зможу сказати більше, коли отримаю результати. Можливо, їх взагалі немає. Але я також дала завдання Карліті Ескобар, співробітниці нашого консульства, з якою ви зустрічалися в Тулумі, дещо перевірити.

Мет добре пам’ятав круту на вдачу Ескобар, яка так прижучила мексиканського копа, що той враз підібгав хвоста, як шкідливий пес. У нього защеміло в грудях. То виходить, маленька Меґі теж шукала правду.

Келлер підсунула до нього планшет.

Мет поглянув на екран. Там було фото, що Меґі надіслала йому з Мексики.

— Ми збільшили зображення, — сказала Келлер.

Мет дивився на фотографію батька на дорозі в Тулумі, тінь від велосипеда, сліди від поту на футболці, ніби він щойно повернувся з велопрогулянки. Келлер доторкнулася двома зведеними докупи великим та вказівним пальцями до екрана і розвела їх, щоб збільшити зображення. За спиною в батька перед якимось будинком стояла парочка. І Мет побачив уперше.

— О боже! — видихнув він, і його серце забилося як скажене. У скронях застугоніло від викиду адреналіну в кров.

Меґі зовсім не збиралася фотографувати батька, а скористалася ним, щоб зняти парочку. Дівчина була дуже вродлива, одягнена в бікіні з шортами. І Мет підозрював, що в неї був оклахомський ацент. Незадовго до своєї смерті Меґі надіслала Метові фотографію Генк.

Але не це змусило серце Мета битися у шаленому галопі. Причиною був високий чоловік поряд із Генк. Він прикривав обличчя рукою, ніби хотів почухати лоба над бровою. Або просто намагався сховати обличчя, щоб його можна було побачити лише частково.

Але достатньо, аби розгледіти рубець від заячої губи.

Розділ 43. Сара Келлер

Після сніданку Келлер разом з Метом вийшли з кафе. Келлер гарячково обдумувала почуте. Дівчина на фото, що його Меґі Пайн надіслала Метові, — та сама, яка заманила його до лісу, попередньо поцупивши мобільний. А чоловік із заячою губою відповідав описанню того типа, який штовхнув Мета на дорогу, намагаючись обікрасти його. Хто вони такі? Що їм потрібно? І чому Меґі Пайн надіслала цей знімок братові в останній день свого життя?

Келлер повернулася до Мета:

— Тебе підвезти до будинку-інтернату?

Вона кивнула у бік орендованого коричневого «ніссана», припаркованого на майданчику перед кафе.

— Ні, дякую, по мене заїде моя тітка. — Мет поглянув на дорогу і вилаявся.

Келлер збиралася було запитати, що сталося, аж тут помітила Джуді й Іру Адлерів, авторів фільму «Жорстока натура», які йшли до них.

Джуді Адлер кивком привіталася з Келлер, потім повернулася до Мета. Її чоловік плівся ззаду, ніби висловлюючи своє невдоволення.

— Метью, — сказала Джуді, — співчуваю вашій утраті.

Мет кивнув.

— Я знаю, що для вас це дуже важкий період… і знаю, що після виходу нашого останнього фільму ви не хотіли мати з нами нічого спільного. Але ми працюємо над продовженням серіалу і хотіли б з вами поговорити. Ми вважаємо, що це могло б допомогти вашому братові і…

— Ні, мене це не цікавить, — сухо відповів Мет. Він дивився на дорогу, ніби шукаючи поглядом автівку тітки.

— Метью, ви теж вчитеся кінематографії. Ви повинні розуміти, що ми просто робимо свою роботу. Можливо, вам немає діла до цього, але «Жорстока натура» привернула увагу спільноти до справи вашого брата. Усім було начхати на нього, поки ми не…

— Поки ви що? — перепитав Мет. — Поки ви не вселили в усіх марні сподівання? Поки не звели з розуму мого батька? Поки не втягли в халепу мою молодшу сестру? Поки не перетворили нашу родину на найненависнішу для всіх жителів цього міста? І заради чого?

— Метью, я…

— Я вже сказав, що не зацікавлений.

Келлер вразив різкий тон Мета і біль, що вчувався у його словах.

— Мій брат іще й досі за ґратами, — продовжував Мет, — а моя родина подалася до Мексики у пошуках невідомо яких доказів. Якби не отой триклятий квест — ваш фільм! — то принаймні вони б залишилися живими! Моя сестра готувалася б до вступу в коледж. А мій молодший брат закінчував би перший клас.

Келлер помітила, як очі Джуді Адлер зрадливо заблищали. Мет мимоволі надав їм нову інформацію — причину, що змусила його сім’ю поїхати до Мексики.

Мет, схоже, і сам це збагнув. Він повернувся до Келлер, поглядом благаючи вибачити йому.

Келлер мовчки кивнула: нічого.

— Я всього лише прошу вислухати нас, — сказала Джуді. — Ми знайшли нові докази. Вони справді можуть допомогти. Я думаю, що ваш батько хотів би, аби ви нас вислухали.

Келлер хотіла вже було втрутитися до розмови, аж тут під’їхала Метова тітка. Вона зупинила машину якраз перед кафе.

Мет повернувся до Келлер:

—