Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він також займається собачою роботою, — відповіла я, перш ніж він спромігся щось сказати.
Це змусило Ерзу усміхнутися. Вона поглянула на сарай.
— Тож що знаходиться за дверима номер два? — запитала вона. — Я гадаю, щось дуже важливе.
— Це не ваша справа, — сказав Девін. — І ви вторглися на приватну територію.
— Це правда, — відповіла Ерза. — У такому разі, перш ніж я піду, пропоную поговорити про інше. Припустимо, у мене є чистий чек із вашим ім’ям на ньому. Яку цифру мені вписати, щоб ви віддали мені те, що у вашому сараї?
— Це не продається, — відповіла я.
— О, — промовила Ерза. — Воно належить тобі, Маржан? Бо твій товариш щойно нагадав нам усім, що це його власність.
— Воно нікому не належить, — сказала я.
— Це означає, що на нього ще ніхто не претендував, — відповіла Ерза. — Є охочі? У мене для цього діла є мільйони. Назвіть свою ціну.
Ні Девін, ні я не промовили ні слова.
— Так буде найкраще, Маржан, — сказала Ерза. — Ти можеш піти звідси разом зі своїми моральними принципами, а я зможу зробити… — Вона поглянула на Девіна. — Як тебе звати? — …пропозицію, від якої він не зможе відмовитися.
В одній руці Девін тримав рушницю.
— Хто ви, до біса, така? — запитав він.
— Ерза Данціґ, — відповіла вона. — Я можу зробити вас дуже багатим.
Девін промовчав.
— Боже, — промовив Себастьян у мене за спиною, — він справді обдумує це.
— Усі ви, стійте там, де стоїте, — сказав Девін.
Ерза одразу ж продемонструвала, що підкоряється: твердо поставлені ноги, руки підняті.
— Воно не для продажу, — повторила я.
Ерза співчутливо глянула на мене. Потім вона знову сконцентрувала свою увагу на Девіні й указала на сарай:
— Воно там?
Девін нічого не сказав.
— Я розумію, що у вас, мабуть, є певні запитання до мене, — сказала Ерза, — але я заплачу вам, скажімо, двадцять мільйонів доларів, якщо ви дозволите мені забрати це створіння.
— Дурня, — відповів Девін.
— Я серйзозно, — сказала Ерза.
Девін мовчав. У мене розболівся живіт. Якщо єдинорогу не місце в сараї, то йому точно не місце в клітці на глибині сотень футів під землею.
Девін глянув на мене:
— Вона це серйозно?
— Така ціна, якщо без огляду, — сказала Ерза. — Якщо я потраплю туди й він виявиться хворий, чи поранений, чи будь-що інше, тоді, можливо, доведеться знизити ціну. Але зараз, саме в цю мить, моя пропозиція — двадцять мільйонів.
Себастьян мав рацію. Девін явно роздумував. Ерза знизала плечима, наче вибачаючись переді мною.
— Ви не можете, — сказав Себастьян, проштовхуючись повз нас обидвох до Ерзи. — Ким би ви не були, у вас нема права бути тут. — Потім він повернувся до Девіна: — А ви не маєте права продавати те, що ніколи вам не належало.
Ерза тихо засміялася. Девін якусь мить мовчав, а тоді глянув на Себастьяна.
— Не нагадуй мені про мої права, — промовив він холодно.
— Заждіть, — промовила я, і Девін озирнувся. — Я знаю, що це дуже багато грошей. Я не знаю, як би вчинила, якби мені запропонували таку суму. Але я знаю її. Я знаю, звідки вона збирається взяти їх. Послухайте мене. Це неправильно. Йому тут не місце. — Потім я поглянула на Ерзу: — Він поранений.
Вона зиркнула на мене крижаним поглядом, а потім розсміялася.
— Маржан, а ти кмітлива дівчинка, — відповіла вона. — Можливо, ти все ж таки собака. Ти ж розкрила мій блеф. Що ж, гаразд. Навіть якщо він поранений, двадцять мільйонів на столі. Що скажете, солдате?
Девін мовчав.
— Відпустіть його, — сказала я. — Він має бути на волі. Я знаю, що це не ваша відповідальність. Вона й не повинна бути вашою, але вона на мені. Тому я не можу дозволити вам продати його.
— Хто в біса сказав, що це залежить від тебе? — запитав Девін, і моє серце впало.
Він подивився повз мене, а потім повернувся до Ерзи.
— Тридцять, — прокричав він.
Перш ніж Ерза встигла щось відповісти, і перш ніж ми з Девіном змогли його зупинити, Себастьян підбіг до сараю й відчинив двері. Єдиноріг лежав там, де ми його й залишили, його очі були затуманені й розфокусовані.
— Вставай! — закричав Себастьян. Він почав розплутувати вузли, що утримували його. — Вставай, ти, дурне створіння. Забирайся звідси!
Ерза й Девін спостерігали з мовчазним здивуванням. Єдиноріг, усе ще під дією морфіну, кліпнув і повернув голову. Але не підвівся.
— Допоможи мені, Маржан! — закричав він. — Розв’яжи інші вузли! Звільни його! Він не зможе продати його, якщо той втече! — Потім до єдинорога: — Прокидайся! Підводься!
Але єдиноріг не рухався.
— Досить стояти там, допоможи мені! — кричав Себастьян, і його голос із кожним мовленим словом ставав дедалі відчайдушнішим. — Ми повинні його звільнити!
Проте вузли не розв’язувалися. Себастьян важко дихав. Він ще раз смикнув за мотузку, а потім розчаровано штовхнув єдинорога й упав у кутку сараю. Я підбігла до нього. Його обличчя почервоніло, а в очах стояли сльози.
— Не дозволь їй зробити це, — промовив він крізь сціплені зуби. — Це неправильно.
— Це бізнес, — сказала Ерза, підійшовши до нас іззаду. — Правильно чи ні, а буде так.
Девін зайшов до сараю й оглянув кожен вузол. Ерза стояла біля нас. Я відмовилася дивитися їй в очі.
— Пройдімося, Маржан, — сказала вона.
— Нізащо, — відповіла я.
— Ти захочеш почути те, що я збираюся тобі розповісти. — Вона поглянула вниз на Себастьяна. — Твоєму другу в будь-якому разі потрібно побути наодинці.
Я подивилася на Себастьяна. Його очі, сповнені безпорадної люті, зустрілися з моїми. Я побачила хлопчика, якому було боляче і страшно, і вугри почали плавати в моєму шлунку. Я відвернулася, присоромлена, і пішла вслід за Ерзою із сараю.
— Тобі слід попросити винагороду за знахідку, — сказала вона, коли ми йшли по дорозі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.