Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 100
Перейти на сторінку:
коли ти повернулася додому. Коли ти сіла на приватний літак, я зробила декілька дзвінків і дізналася про твій рейс. Я подумала, що Ітака — це занадто дивний збіг обставин, тому я тут. — Вона по черзі окинула поглядом кожного з нас. — Непогана, мабуть, була вечірка. Гадаю, це ваш дім. — Вона кивнула Девіну, а потім поглянула на Себастьяна: — Але я не можу зрозуміти, хто ти і що тут робиш.

— Він також займається собачою роботою, — відповіла я, перш ніж він спромігся щось сказати.

Це змусило Ерзу усміхнутися. Вона поглянула на сарай.

— Тож що знаходиться за дверима номер два? — запитала вона. — Я гадаю, щось дуже важливе.

— Це не ваша справа, — сказав Девін. — І ви вторглися на приватну територію.

— Це правда, — відповіла Ерза. — У такому разі, перш ніж я піду, пропоную поговорити про інше. Припустимо, у мене є чистий чек із вашим ім’ям на ньому. Яку цифру мені вписати, щоб ви віддали мені те, що у вашому сараї?

— Це не продається, — відповіла я.

— О, — промовила Ерза. — Воно належить тобі, Маржан? Бо твій товариш щойно нагадав нам усім, що це його власність.

— Воно нікому не належить, — сказала я.

— Це означає, що на нього ще ніхто не претендував, — відповіла Ерза. — Є охочі? У мене для цього діла є мільйони. Назвіть свою ціну.

Ні Девін, ні я не промовили ні слова.

— Так буде найкраще, Маржан, — сказала Ерза. — Ти можеш піти звідси разом зі своїми моральними принципами, а я зможу зробити… — Вона поглянула на Девіна. — Як тебе звати? — …пропозицію, від якої він не зможе відмовитися.

В одній руці Девін тримав рушницю.

— Хто ви, до біса, така? — запитав він.

— Ерза Данціґ, — відповіла вона. — Я можу зробити вас дуже багатим.

Девін промовчав.

— Боже, — промовив Себастьян у мене за спиною, — він справді обдумує це.

— Усі ви, стійте там, де стоїте, — сказав Девін.

Ерза одразу ж продемонструвала, що підкоряється: твердо поставлені ноги, руки підняті.

— Воно не для продажу, — повторила я.

Ерза співчутливо глянула на мене. Потім вона знову сконцентрувала свою увагу на Девіні й указала на сарай:

— Воно там?

Девін нічого не сказав.

— Я розумію, що у вас, мабуть, є певні запитання до мене, — сказала Ерза, — але я заплачу вам, скажімо, два­дцять мільйонів доларів, якщо ви дозволите мені забрати це створіння.

— Дурня, — відповів Девін.

— Я серйзозно, — сказала Ерза.

Девін мовчав. У мене розболівся живіт. Якщо єдинорогу не місце в сараї, то йому точно не місце в клітці на глибині сотень футів під землею.

Девін глянув на мене:

— Вона це серйозно?

— Така ціна, якщо без огляду, — сказала Ерза. — Якщо я потраплю туди й він виявиться хворий, чи поранений, чи будь-що інше, тоді, можливо, доведеться знизити ціну. Але зараз, саме в цю мить, моя пропозиція — двадцять мільйонів.

Себастьян мав рацію. Девін явно роздумував. Ерза знизала плечима, наче вибачаючись переді мною.

— Ви не можете, — сказав Себастьян, проштовхуючись повз нас обидвох до Ерзи. — Ким би ви не були, у вас нема права бути тут. — Потім він повернувся до Девіна: — А ви не маєте права продавати те, що ніколи вам не належало.

Ерза тихо засміялася. Девін якусь мить мовчав, а тоді глянув на Себастьяна.

— Не нагадуй мені про мої права, — промовив він холодно.

— Заждіть, — промовила я, і Девін озирнувся. — Я знаю, що це дуже багато грошей. Я не знаю, як би вчинила, якби мені запропонували таку суму. Але я знаю її. Я знаю, звідки вона збирається взяти їх. Послухайте мене. Це неправильно. Йому тут не місце. — Потім я поглянула на Ерзу: — Він поранений.

Вона зиркнула на мене крижаним поглядом, а потім розсміялася.

— Маржан, а ти кмітлива дівчинка, — відповіла вона. — Можливо, ти все ж таки собака. Ти ж розкрила мій блеф. Що ж, гаразд. Навіть якщо він поранений, двадцять мільйонів на столі. Що скажете, солдате?

Девін мовчав.

— Відпустіть його, — сказала я. — Він має бути на волі. Я знаю, що це не ваша відповідальність. Вона й не повинна бути вашою, але вона на мені. Тому я не можу дозволити вам продати його.

— Хто в біса сказав, що це залежить від тебе? — запитав Девін, і моє серце впало.

Він подивився повз мене, а потім повернувся до Ерзи.

— Тридцять, — прокричав він.

Перш ніж Ерза встигла щось відповісти, і перш ніж ми з Девіном змогли його зупинити, Себастьян підбіг до сараю й відчинив двері. Єдиноріг лежав там, де ми його й залишили, його очі були затуманені й розфокусовані.

— Вставай! — закричав Себастьян. Він почав розплутувати вузли, що утримували його. — Вставай, ти, дурне створіння. Забирайся звідси!

Ерза й Девін спостерігали з мовчазним здивуванням. Єдиноріг, усе ще під дією морфіну, кліпнув і повернув голову. Але не підвівся.

— Допоможи мені, Маржан! — закричав він. — Розв’яжи інші вузли! Звільни його! Він не зможе продати його, якщо той втече! — Потім до єдинорога: — Прокидайся! Підводься!

Але єдиноріг не рухався.

— Досить стояти там, допоможи мені! — кричав Себастьян, і його голос із кожним мовленим словом ставав дедалі відчайдушнішим. — Ми повинні його звільнити!

Проте вузли не розв’язувалися. Себастьян важко дихав. Він ще раз смикнув за мотузку, а потім розчаровано штовхнув єдинорога й упав у кутку сараю. Я підбігла до нього. Його обличчя почервоніло, а в очах стояли сльози.

— Не дозволь їй зробити це, — промовив він крізь сціплені зуби. — Це неправильно.

— Це бізнес, — сказала Ерза, підійшовши до нас іззаду. — Правильно чи ні, а буде так.

Девін зайшов до сараю й оглянув кожен вузол. Ерза стояла біля нас. Я відмовилася дивитися їй в очі.

— Пройдімося, Маржан, — сказала вона.

— Нізащо, — відповіла я.

— Ти захочеш почути те, що я збираюся тобі розповісти. — Вона поглянула вниз на Себастьяна. — Твоєму другу в будь-­якому разі потрібно побути наодинці.

Я подивилася на Себастьяна. Його очі, сповнені без­порадної люті, зустрілися з моїми. Я побачила хлопчика, якому було боляче і страшно, і вугри почали плавати в моєму шлунку. Я відвернулася, присоромлена, і пішла вслід за Ерзою із сараю.

— Тобі слід попросити винагороду за знахідку, — сказала вона, коли ми йшли по дорозі.

1 ... 63 64 65 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"