Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Точно впевнений, що знаєш різницю? — скептично перепитав Андрій.

— Ем...

— Прибери руку та нахили голову, — віддав команду некромант.

Степан прибрав простягнуту руку і зробив так, як його попрохали. Андрій заплющив очі, кілька разів глибоко вдихнув і видихнув. Його губи беззвучно ворушилися. Він підбирав слова, щоб замовляння правильно спрацювало.

Розплющивши очі, він узявся за голову Степана, і нарешті промовив:

— *Superiores invoco spiritus! Fac me tuum sanationis instrumentum, hominem adiuva ante me ab omni morbo immunem, — з кожним новим словом голос ставав гучнішим та впевненішим. Коли Андрій закінчував замовляння, піднявся вітер, який закрутив ту невелику кількість снігу, що лежала на землі. З гілок злетіли ворони і, каркнувши кілька разів, відзвітували, що їм не подобається це місце. Останні два слова були проголошені замогильним голосом, наче це був зовсім не Андрій, а якийсь живий мрець.

В одну секунду по всьому тілу Степана виступила гусяча шкіра. Волосся стало дибки. Він міг заприсягнутися, що воно почало вилізати, але вже в наступну мить це відчуття зникло.

Руки та ноги похололи, і детектив майже не відчував пальців. Поволі холод підіймався по тілу до голови. Коли його шия задерев'яніла, Степан відчув сильний жар в голові. З'явилася пульсація у вилиці та у скронях. На очі виступили сльози.

Він перестав відчувати своє тіло, в той час, як голова наче варилася в окропі. Це продовжувалося всього кілька хвилин, Степану ж здавалося, що це тривало вічність. Але жар поволі став зникати. Наче окріп повільно вихолоняв.

Спочатку жар та пульсація зникли з вилиці, а через кілька секунд і зі скронь. Тепло поволі поширювалося від голови вниз по тілу. Останніми почали поколювати пальці на руках та ногах. І нарешті все закінчилося.

Андрій відірвав руки від Степанової голови, наче тримав гарячу пательню. Зробивши кілька кроків назад, він похитнувся і мало не впав. В останню мить він схопився за капот своєї машини. Степан одразу ж підскочив і підтримав свого друга.

— Що сталося? — язик наче занімів, і Степан відчув біль у жовнах під час розмови. Він навіть не помітив, як сильно стискав щелепи, коли Андрій читав замовляння.

— Все гаразд, — в очах Андрія потемнішало, але «картинка» повільно поверталася. — Голова не пальці, на лікування витратилося більше сил, ніж я припускав. Треба трохи відпочити.

— Так, звичайно, — Степан швидко відкрив пасажирські дверцята і всадив Андрія туди, де кілька хвилин тому сидів сам. 

Обійшовши машину, він сів за кермо машини. Степан подивився у дзеркало заднього виду, синця на щелепі більше не було. В голові не шуміло і нарешті прояснилося, вперше за останні кілька днів. Почувався він пречудово.

— Мені здається, все вдалося!.. — детектив задоволено посміхався.

— Здається, так, — втомлено підтвердив Андрій. Він подивився на щелепу Степана, шкіра на якій ніяк не вирізнялася від іншої шкіри на обличчі.

— Що далі? — поцікавився Степан.

— Ти наче збирався поїхати до батьків хлопців, щоб повідомити погані новини.

— А нічого, що ти... — детектив крутив рукою, вказуючи на журналіста, і намагаючись підібрати правильні слова, — ...в такому стані.

— Зі мною все буде гаразд. Я посиджу і прийду до тями. В крайньому разі, я просто не піду з тобою, а побуду в машині.

— Ти впевнений?

— Рушай вже!

Більше Степан не сперечався, а завів двигун і поїхав до своєї замовниці. Він подумав, що було б правильно почати з матері Ігоря. Роботу він виконав, знайшов її сина, хоча і було запізно.

* Я закликаю вищих духів! Зробіть мене своїм інструментом зцілення, допоможіть людині переді мною звільнитися від усіх хвороб.