Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Кейт лежала в ліжку, відчуваючи, як злість і виснаження переплітаються в її тілі. Зустріч із Мороком відьм забрала все, що залишалося від її енергії. Вона відчувала, як кожна клітинка її тіла болить, але найгірше — це те, як її розриває гнів. Вона була готова сказати Ділану все, що думає про його вибір, але коли двері відчинилися, вона побачила не його.

Перед нею стояла жінка середнього віку, з жорстким поглядом, що здавався холодним і непроникним. В руках вона тримала піднос з їжею, її погляд був відчуженим.

— Я Ен, — сказала вона з холодною ввічливістю, навіть не намагаючись замаскувати своє роздратування.

— Де Ділан? — спитала Кейт, не приховуючи свою злість.

— В нього виникли певні справи, — коротко відповіла Ен, її голос не видавав жодних емоцій.

Кейт одразу пірнула в гнів, її серце билося швидше.

— Передайте йому, щоб перестав поводити себе як боягуз і прийшов! Ми ще не договорили! — її голос звучав різко, з поривом злості.

Ен посміхнулася, і це була посмішка, яка не несло ані тепла, ані симпатії.

— Вибач, маленька відьмочко, — її слова були проникнуті сарказмом. — Але сьогодні тобі прийдеться задовольнитися моєю компанією.

Кейт дивилася на неї, відчуваючи, як її злість лише зростає, але вона знала, що зараз краще тримати себе в руках. Вона не могла дозволити собі зараз піддатися емоціям.

Ен поставила піднос біля ліжка і мовчки вийшла, залишивши Кейт на самоті з їжею. Кейт дивилася на неї, але думки були далеко від того, щоб їсти. З одного боку, голод виснажував її, але з іншого — вона не могла змусити себе навіть торкнутися того, що було на підносі.

Через годину Ен повернулася. Вона зайшла без стуку, її погляд одразу впав на піднос, де їжа залишалася недоторканою.

— Переживаєш, що їжа отруєна? — знову в її голосі прозвучав сарказм, який Кейт вже добре запам'ятала.

Кейт подивилася на неї, не збираючись приховувати свого відчуження.

— Ні, — відповіла вона, її голос був ледве чутним.

Ен ступила ближче до ліжка, обстежуючи Кейт, як хижак свою здобич. В її очах знову з'явився вираз неприхованої переваги.

— То це твій маленький бунт? Думаєш, мені не байдуже, чи ти залишишся голодною? — її слова звучали, як загроза, і Кейт відчула, як в її серці загоряється лють.

Але вона не відповіла, тільки стиснула зуби, намагаючись не дозволити емоціям взяти верх.

— Була б моя воля, ти б покинула цей будинок, — продовжила Ен, ніби смакуючи свої слова. — Відьми — це найогидніші створіння.

Кейт не могла терпіти цього більше.

— Я не відьма, я драен, — її слова вирвалися, як вибух, і вона відчула, як всередині щось розривається.

Ен знову посміхнулася, її погляд став ще більш насмішкуватим.

— Хочеш сказати, що драени — це не відьми? Це відьми, просто трішки інші, — сказала вона, мовби викриваючи Кейт у чомусь, що та намагалася приховати.

Кейт обурено стиснула кулаки. Але вона знала, що зараз не час для суперечок.

— Де Ділан? — запитала вона, намагаючись змінити тему і вимагати відповіді.

Ен лише лукаво глянула на неї.

— Думаю, сьогодні він не прийде, — відповіла вона, і в її голосі прозвучала така впевненість, що це ще більше дратувало Кейт.

 — Він знайшов найкращий час, щоб піти по справах — сказала Кейт, не приховуючи злість у голосі. Вона була переконана, що Ділан спеціально пішов, щоб уникнути розмови.

Ен глянула на неї, і в її очах з'явився відтінок знання.

— Він не тікав, — відповіла вона, її голос був спокійним, але в ньому відчувався тонкий натяк на те, що вона більше знає, ніж намагається показати. — Його викликав альфа.

Кейт на мить замовкла, але в її очах загорілося ще більше гніву.

— Так… альфа. — Кейт зловісно усміхнулася, у її голосі звучав сарказм. — Зрозуміло.

Ен не зрушила з місця, її погляд був холодним.

— Ти не розумієш. Він не має вибору, — сказала вона.

Кейт відвернула погляд, серце билося швидше, як від болю, так і від розчарування. Вона відчула, як її гнів і розчарування змішуються з безсиллям.

— Ти не маєш права мене тут утримувати, — Кейт зловила її погляд, відчуваючи, як в серці зростає відчай. Її слова звучали твердо, але всередині вона була повна протиріч. Їй не залишалося нічого, як боротися.

Ен, ніби не звертаючи уваги на її слова, глузливо посміхнулася.

— Хіба схоже, що я тебе тут силою утримую? — її голос був спокійним, майже байдуже спостережливим. — Ти не в клітці, не в кайданах. Хочеш йти — йди.

Кейт гірко засміялася, і її погляд став важким і холодним.

— Ти чудово розумієш, що я не зможу піти, — відповіла вона, її слова були сповнені невидимого болю і розуміння того, як обмежена її свобода.

Ен не виглядала ані здивованою, ані розгубленою. Вона просто кивнула, наче це було очікувано.