Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Долі та фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Долі та фурії"

374
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долі та фурії" автора Лорен Грофф. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 99
Перейти на сторінку:
зрозуміло. Той кістлявий музикант на ім’я Лео тут узагалі ні до чого, бо він був хлопцем і не мав ніякої сили. Ясно, що вона візьме гору. Як вона посміла піти.

Не минуло й двох днів після її приїзду, як її літак знову злетів, і вона знову була в повітрі. Шість днів вона провела поза домом, випалюючи себе зсередини. Вона забрала Бога з собачого готелю, і собачка був такий радий її бачити, так тицявся носом їй у груди, наче хотів пробити їх наскрізь. Матильда повернулася додому в холодний будинок, де смерділо сміттям, яке вона не винесла перед від’їздом. Вона поставила валізу в шафу нагорі, щоб розібрати її пізніше, і з чашкою чаю сиділа за кухонним столом, обдумуючи план дій. Питання було не в тому, на що вона здатна, щоб повернути собі Лотто. Питання було в тому, на що вона не здатна. Було так багато варіантів, так багато можливостей.

Через кілька хвилин вона почула, як під’їхала машина. Хтось ішов гравієм, накульгуючи.

У дверях стояв її чоловік. Вона змусила його трохи почекати.

Відтак вона подивилася на нього, наче здалеку. Він був худіший, стрункіший, ніж до поїздки. Наче хто зняв з нього стружку. В його обличчі було щось таке, на що вона уникала дивитися.

Він принюхався і тоді, щоб випередити його питання про запах сміття й холод у будинку, бо це б зламало щось, не дало б їй повернутися до нього, вона метнулася через кухню й зам­кнула його рот своїм. Смак після такої довгої розлуки був дивний, наче дотик до чогось гумового. Розгубленість від чогось незнайомого. Щось у ньому змістилося, наче зігнулося. Він хотів щось сказати, але вона із силою притисла свою руку до його рота. Якби могла, вона б засунула руку всередину нього, щоб затримати слова там і не дати їм вийти назовні. Він зрозумів. Він усміхнувся, кинув сумку, підштовхнув її й притис до стіни. Його велике тіло придавило її. Собачка скавучав біля його ніг. Матильда люто вхопила чоловіка за стегна й почала штовхати його поперед себе по коридору й нагору сходами.

Вона з усієї сили штовхнула його й він важко впав на ліжко, засичав від залишків болю у скаліченому лівому боці. Він глянув на неї. На його обличчі з’явився вираз сум’яття, збентеження, він знову спробував заговорити, але вона закрила йому рот, похитала головою, зняла черевики, штани, розстебнула його сорочку, його штани. О, ці боксерські труси з отвором навколо прутня, вони розбивають їй серце. На його блідих грудях видно було ребра. Здавалося, що його тіло зазнало надзвичайних випробувань. Вона витягла із шафи чотири його краватки, які залишилися ще з юності, з підготовчої школи, і які він рідко надягав. Він засміявся, коли вона прив’язувала його зап’ястя до рами ліжка, а вона почувалася погано. Жахливо. Другою краваткою вона зав’язала йому очі. Він видав якийсь здавлений звук, але четверту краватку вона використала як кляп, і занадто туго затягла її, синій шовк врізався йому в щоки.

Вона довго сиділа на ньому, насолоджуючись своєю владою. Вона не знімала своєї сорочки, щоб сховати засмагу й облізлу шкіру; колір обличчя можна було пояснити довгими велосипедними прогулянками. Вона терлася об його кінчик своїм тазом, ніжно й неритмічно. Він заводився з кожним доторком. Він скоротився до розмірів цього довгого тіла, такий насторожений, у темряві, без голосу. Коли він почав важко дихати під тим кляпом, вона гепнулась на нього з усіх сил, не піклуючись про те, що йому може бути боляче. Вона уявляла — що? Ножиці в тканині. Це було так довго. Це було настільки нове. Тугий живіт під нею, мов хрустка скоринка крем-брюле. Його обличчя почервоніло від напруги. Він ворушив своїм риб’ячим ротом, наче хотів звільнитися від кляпа, тоді вона впилася нігтями в його талію, аж там виступили півмісяці крові. Його спина вигнулася над матрацом. Вени на шиї набухли й посиніли.

Він закінчив раніше за неї, і вона залишилась ні з чим. Та то байдуже. Вона намацала щось у темряві, і знову міцно вхопила його. Вона думала про слова від яких його утримала, які виникали, накопичувалися в ньому, аж поки їх тиск став нестерпним. І хоча вона зняла пов’язку з його очей, кляп вона залишила, цілуючи його почервонілі зап’ястя. Тепер із мокрою яйцеподібною плямою на кляпі він дивився на неї запитально. Вона нахилилася й поцілувала його між бровами. Він легенько тримав її за талію, а вона вичікувала, поки не впевнилася, що він не збирається нічого розповідати про те, що з ним відбувалось, і аж тоді зняла пов’язку йому з рота. Він сів і поцілував пульс під її підборіддям. Його тепло, якого їй так не вистачало. Його тіло — палітра смороду. Він підвівся й пішов у ванну прийняти душ. А вона пішла вниз, щоб зварити трохи макаронів. З італійським соусом Puttanesca. Але вона мусила все взнати.

Коли він спустився вниз, то показав їй подряпини на боках — сліди від її нігтів.

— Жінка — дика кицька, — сказав він, і в тому, як він дивився тепер на неї, проглядався легкий смуток.

Це мало стати кінцем, але кінцем це не було. Вона перетрусила весь Google у пошуках Лео. Коли за тиждень перед Різдвом жахлива новина про хлопця, який потонув у холодному океані, виплила на екран, вона мало не зомліла. І тоді перемога, пекельна й жахлива, зійшла в її грудях. Вона намагалася не дивитися на своє відображення на моніторі комп’ютера.

Поки Лотто був у себе нагорі, заглиблений у роботу над новою п’єсою, вона сходила на автозаправку «Stewart’s» і купила газету. Вона приберегла її до ранку напередодні Різдва й поклала біля дзеркала, недалеко від вхідних дверей, де, як вона знала, Лотто буде чекати на Рейчел, її дружину та дітей. Він любив свята, бо вони відповідали його теплій і веселій натурі. Він буде нетерпляче виглядати з вікна на сільську дорогу й не зможе не помітити газету. Тоді він знатиме, про що вона знає. Вона чула, як він, насвистуючи, вийшов зі спальні нагорі й уже йшов їх виглядати. Ось він посміхнувся собі в дзеркалі, подивився на себе в профіль, і його рука доторкнулася до газети. Він придивився й почав читати. Потім зблід, ухопився за столик, наче зараз знепритомніє. Рейчел і Елізабет сперечалися, відчиняючи задні двері й заходячи на кухню, діти верещали від захоплення, собачка скавучав від щастя, передчуваючи зустріч з ними. Вона приберегла газету саме для цього моменту, розрахувавши, що в присутності інших він не буде нічого обговорювати, розповідати всім він теж не буде, щоб не погіршити становища, а якщо він не розкаже їм зараз, то не розкаже вже ніколи. Лотто подивився в дзеркало й побачив Матильду на сходах позаду себе.

Вона бачила, що він дивився на неї. І тут його пройняв здогад, що відобразилося на його обличчі й зникло. Він злякався того, що промайнуло в її погляді, і не хотів заглядати глибше.

Вона ступила на одну сходинку вниз.

— Щасливого Різдва! — вигукнула вона. Вона була чиста. Від неї пахло сосною. Вона спускалася. Вона була дитиною; вона була легка, як повітря.

Welch dunkel hier! Співає Флорестан в опері Бетховена «Фіделіо» — опері про шлюб.

Більшість опер, і то правда, присвячені шлюбу.

1 ... 63 64 65 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"