Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

До самого вечора я тихенько сиділа в кімнатах Ремо, наче миша, яку ледь не підчепила кігтем кішка. Балдахін навряд чи міг слугувати мені схованкою від усіх бід, але мені ставало легше, коли я зіщулювалася  і ховалася в темному куточку величезного ліжка. Найщирішим моїм і нездійсненним бажанням було, щоб про мене всі забули. Але, звісно ж, склалося все зовсім інакше. Пан Альмасіо прийшов до мене, коли вже починало сутеніти - взимку дні ставали набагато коротшими.

Почувши, як відчиняються двері, я мимоволі затамувала подих і ще сильніше втиснула голову в плечі, немов Ремо міг передумати і піти, не помітивши мене. Навіть сутінки не завадили мені побачити, який недобрий вираз має його обличчя. Риси його вродливого обличчя не спотворилися, але я точно знала, що він надзвичайно лютий і може будь-якої миті зірватися, геть забувши про колишні свої обіцянки.

- Орсо каже, що ти намагалася налаштувати його проти мене, - повільно й тихо промовив він, немов зважуючи кожне слово. - Ти прийшла до нього, щоб обманом схилити на свій бік. Вичекала момент і, скориставшись моєю відсутністю, вирішила спокусити мого сина...

Почуте так налякало мене, що навіть язик у мене віднявся. Я спробувала заперечити, але видавала тільки жалюгідні звуки, схожі на щеняче скиглення.

- Неправда! - нарешті вигукнула я. - Усе було зовсім не так!

Ремо задумливо дивився на мене, і, здавалося, очі його ось-ось могли засвітитися, як у хижака.

- Ти не раз брехала мені, Годе. Ніхто не брехав мені більше, ніж ти. Ти вже зраджувала мені, показавши приховану хтивість своєї натури...

- Я не обманюю! - голос у мене сів і я говорила ледь чутно. - Я вийшла з кімнати, бо нестерпно тоскно марнувати день за днем біля вікна, якщо одна думка чорніша за іншу, а майбутнє викликає лише жах. Я зовсім забула, що Орсо тут і дуже злякалася, коли його побачила. Ви ж самі бачили, що я вдарила його! Я не хотіла, щоб він... щоб він... Ви думаєте, що я зраджувала вас із Віко, але ж навіть цього не було, що вже говорити про вашого сина!

Пан Альмасіо нескінченно довго дивився на мене і мовчав. Від цієї загрозливої тиші дзвеніло у вухах, і я ледве стримувалася, щоб не закричати, затиснувши вуха, - усе, що завгодно, тільки не його мовчання й те, що могло за ним настати!..

- Я якось сказав тобі, Годе, що не прощаю брехню. Зараз ти побачиш, наскільки сильно я не люблю, коли мене обманюють, - нарешті сказав він, після чого відчинив двері й гукнув когось зі слуг. Розпорядження, яке він віддав, я не розчула, але зуби мої почали відбивати дріб. Мабуть, непомітно для себе, я навчилася розпізнавати потаємні настрої Ремо, тому кількома днями раніше мені і здалося хибно, що я більше його не боюся. Істина ж полягала в тому, що тоді він не був таким вже злим, зараз же мій язик не повертався навіть для виправдань, не те що для зухвалості.

Через кілька хвилин у кімнаті з'явився Орсо. Спритний слуга, що супроводжував його, запалив кілька свічок і випарувався, перед тим з поштивістю віддавши пану Альмасіо якийсь предмет.

- Отже, Орсо, ти сказав мені, що Годе прийшла до тебе поговорити, - звернувся Ремо до сина. - Вона бажала посіяти між нами розбрат, поводилася розпусно, і через це ти розгнівався, втратив голову і сам не знав, що вчиняєш...

- Усе було не так! - з відчаєм вигукнула я. Ремо коротко наказав мені замовкнути, обдарувавши зневажливим поглядом.

- Батьку, ця відьма здатна тільки на ошуканство і зраду, - Орсо говорив зі щирою ненавистю. - Вона шукає будь-яку можливість, аби вам нашкодити. Усі жінки знають лише одну зброю - брехню і спокусу, і ця нічим не відрізняється від інших. Не знаю, що за морок вона навела на вас, але вам не слід вірити жодному її слову...

- Досить, - обірвав його Ремо. - Сьогодні й справді мене втомила брехливість у промовах. У твоїх промовах, Орсо. Я вислухав тебе і Годе, і бачу ясно, що сталося. Ви обидва порушили мій наказ. Але ти вирішив, що цього недостатньо, і додав до одного проступку інший, набагато тяжчий у моїх очах...

- Ви не вірите мені, батьку?! - вигукнув Орсо, відсахнувшись. - Уперше ви звинувачуєте у брехні мене, свого сина - і все через бесчесну хвойду? Що за диявольським зіллям обпоїла вас ця відьма? О, я бачив, що вона небезпечніша за інших, але до останнього не вірив, що ви станете жертвою її нечистого чаклунства...

- Орсо, як ти мене розчарував, - похитав головою пан Альмасіо, і простий цей рух був сповнений презирства. - Я завжди пророкував тобі блискуче майбутнє, бачив тебе справжнім спадкоємцем роду і гірко шкодував, що, ставши понтифіком, ти не зможеш його продовжити. Але лише тобі я міг довірити таку важливу посаду, і вважав тебе гідним цієї довіри. Від тебе вимагалося лише одне - чесність. Неслухняність - серйозний гріх у моїх очах, однак, його я пробачити можу, адже ти занадто молодий, щоб завжди коритися голосу розуму. Але усвідомлена брехня з твоїх вуст вразила мене в саме серце. Справа не в цій жінці, а в тому, що ти вирішив, ніби маєш право керувати моїми вчинками. Я сам вирішу, жити їй чи померти, гнити в багнюці чи спати в моєму ліжку, і ніхто, ніхто не сміє чинити на мене вплив щодо цього. Поки що ти не глава роду, Орсо, і якщо тобі не подобається ця моя повія, то свою думку тримай при собі, доки я не запитаю про неї. Я наказав не чіпати її, і це має виконуватися беззаперечно. Я збираюся одружитися з цією тварюкою, і боронь господь тобі перешкоджати мені в цьому.

- Морок! Сатанинський морок! - Орсо несамовито ткнув пальцем у мій бік. - Навіть найсильнішого з найсильніших погубить отрута, навіть найрозумнішого - брехня, а мого батька згубила чаклунка! Невже ви осліпли, якщо не бачите, як вона підкорила вас своїй волі? Нікчемою вона увійшла в цей дім, і подивіться - не минуло й тижня, як ви ставите її слова вище за мої!..