Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Злата завмерла, стискаючи телефон.

— Передати що?

— Повідомлення. Він сказав: «Скажіть Златі, що ключик відкрив мені очі, як і їй. Я починаю з чистого аркуша».

Злата мовчала, не знаючи, що відповісти. Ці слова... що вони означали? Просте визнання поразки чи щось більше? Натяк на якусь внутрішню зміну, подібну до тієї, яку пережила вона сама?

— Ви там? — запитав Марченко після довгої паузи.

— Так, — Злата змусила себе заговорити. — Дякую, що передали. Це... несподівано.

— Люди змінюються, — філософськи зауважив детектив. — Іноді навіть найгірші з них. У будь-якому разі, я передам, що ви отримали повідомлення.

Після розмови Злата стояла деякий час на сходах бібліотеки, дивлячись, як останні студенти поспішають у сутінках до гуртожитків. Дамир... завтра його переведуть далеко звідси. Вона, скоріш за все, більше ніколи його не побачить. Ця думка викликала дивну суміш почуттів — полегшення, смуток, і щось схоже на закриття гештальту.

Повертаючись до гуртожитку, вона знову погладжувала браслет з кулоном-ключиком. «Ключик відкрив мені очі, як і їй», — сказав Дамир. Можливо, в цьому символі справді була якась магія трансформації. Магія не містична, а цілком реальна — здатність відкривати нові двері, нові шляхи в житті. Або ж Дамир просто грався словами, як завжди, намагаючись створити ефект?

Злата не знала відповіді. І вирішила, що, можливо, і не потрібно знати. Важливим було те, що вона сама знайшла свій ключ до кращого життя. І користувалася цим ключем кожен день, відкриваючи нові можливості для себе та інших.