Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

— Я не сплю, — сказав їй.

На горищі щось зашаруділо — мабуть, вона переверталася на другий бік.

— То що ти думаєш? — на мить шепіт Ерін прозвучав так, наче вона була дуже близько.

— Не знаю, — відповів чесно. — Я не можу викинути Чорного Язика з голови. Усі ці тортури такі театральні, наче з детективного роману.

— Вони майже порушують четверте правило, — відсторонено протягнула Ерін. — Вимагають наукового роз’яснення. От тільки не знаю, чи можна вважати тунель у снігу таємним ходом.

Я взявся писати книжки дуже давно, тож Ерін знала правила Рональда Нокса не гірше від мене. Мені було цікаво, чи сипле вона ними зараз, щоб створити відчуття, наче ми в одній команді. Як на мене, це було досить сміливо з боку жінки, яка так нахабно брехала, аби лише не мати дітей від мене. І яка вкрала моє горище.

— У цьому й проблема, — сказав я. — На такі вбивства одразу накидаються медійники. Про це писатимуть в усіх новинах, а за кілька місяців уже зніматимуть документальні фільми. Це показові вбивства. А тому їх легко скопіювати.

— Гадаєш, хтось хотів, щоб ми думали, що Чорний Язик серед нас?

— Що імовірніше: що славнозвісний убивця приїхав сюди по нас чи що хтось хоче, щоб усі так думали?

— Софія дуже затято переконує всіх у цьому, — зауважила Ерін. — Наче намагається нас налякати.

— Що ж, вона лікарка. Бачила одну з жертв. І вона не каже нічого такого, чого не було в новинах.

— Скидається на те, що ти її захищаєш.

— Ну треба ж мені комусь довіряти. — Я зрозумів, що це прозвучало надто жорстоко, і вирішив змінити тему. — Скажи, як Майклові вдалося переконати тебе розкопувати могили?

Схоже, я заскочив її зненацька.

— Ну, я взагалі не знала, що ми їдемо на цвинтар. Про це він не попереджав.

— Як ти взагалі в це влипла? — Останнє слово багатозначно зависло в повітрі, заповнивши всю кімнату.

— У Майкла й Люсі були фінансові проблеми. А в нас із тобою… ну… все змінилося, відколи… Коротше, Ерне, ми розуміли одне одного. Це була просто взаємна підтримка. Просто підтримка. — Я запитував не про це, але не наважувався її урвати. — Це як сніг на цій горі… я не знаю, як краще це описати. Здавалося б, крихітні сніжинки — а ось ти вже й загруз по коліна. Або попіл у легенях. Чи це надто цинічне порівняння? Я хочу сказати, що нічого наче й не змінюється, а тоді ти озираєшся й розумієш, що змінилося геть усе. Це почалося, уже коли ми спали в різних кімнатах. Але Люсі не знала.

Зізнання в тому, що вони зустрічалися довше, ніж я думав, — ще до того, як Майкл приїхав до мене додому вночі, — мало б стати для мене важким ударом. Але того дня я зазнав стількох ударів, що цього навіть не відчув.

Однак згадав Майклові слова тієї ночі, коли він приїхав до мене з тілом Алана: «Люсі дізнається». Адже в суді, де кожну дрібницю пережовують годинами, його інтрижка легко могла розкритися. Та Люсі явно ще не знала, інакше не реагувала б так на новину про те, що вони провели разом одну ніч. Що було б, якби вона почула таке? «Люсі дізнається». Майкл сказав це, коли вони з Ерін уже зустрічалися. Чи знала Ерін, що тоді він ще сподівався зберегти свій шлюб, а порвати з Люсі вирішив уже пізніше? Я також помітив, що Люсі була вбита горем, дізнавшись про Майклову смерть, тоді як Ерін трималася досить непогано. Може, вона знала більше, ніж я думав?

Зрештою вирішив, що почув достатньо.

— Я мав на увазі, влипла в оце все.

— Знаю, що це нічого не змінює, але ми з Майклом ніколи не хотіли…

— Так, так, я не хочу про це чути. Скажи мені, що Майкл тобі розповів. І головне — чи ти йому повірила.

— Спершу не повірила. Він довго мене переконував. Але знайшла сумку грошей, яку ти ховав. Майкл сказав пошукати її. Мені не вірилось, але я не могла зрозуміти, навіщо йому брехати, тож вирішила послухатися. Ти наче й не намагався її ховати. — Сказала це так, наче я був винен, що вона її знайшла. Як колись, коли ми ще були щасливі, могла сказати, що не хотіла, але з’їла шоколадку, бо я лишив смаколик там, де він «дивився» на Ерін. — Після цього я розмірковувала й перевіряла інші речі, про які він мені розповів. І, може, якась частина мене хотіла, щоб його історія виявилася правдивою. Я досі не могла оговтатися від того, що між нами сталося, і це було… це прозвучить божевільно, але я сприйняла це як шанс на спокуту. Я взялася допомагати йому, бо думала, що так ми з ним зможемо залагодити провину перед тобою. Я витягнула з Майкла обіцянку, що ми розділимо гроші з тобою. Це мали бути наші гроші, Ерне… твої, мої та Майклові.

«Це гроші родини».

Знову ця фраза. Тільки цього разу я нарешті її зрозумів.

— Ти ж зараз не про сумку. Ти думала, що викопуєш… — «То це все через якусь мапу скарбів?» — Чекай, що саме, ти думала, ви поїхали викопувати?

— Коли Майкл виходив із в’язниці, то попросив мене сказати всім неправильну дату. І винайняти вантажівку, бо йому треба дещо забрати, а це потрібно буде зробити вночі. Він сказав, що знає, куди саме ми їдемо, і що йому потрібен буде один день після звільнення, щоб завершити всі свої справи. Тож я зробила все так, як він просив, а тоді ми раптом опинилися на кладовищі. Я сказала йому, що не хочу таким займатися, а він відповів, що це просто ґрунт і дерево та що йому потрібна моя допомога. У вантажівці були мотузки й блоки, і так ми підняли труну із землі. Майкл прочинив її, зазирнув усередину і сказав, що ми повеземо труну із собою. Тож ми затягнули цю штуку в кузов і приїхали сюди. Він здавався задоволеним. Не схоже, щоб він передбачав, що його вб’ють. Ваш батько був грабіжником, тож я вирішила, що в домовині просто ховали щось цінне. Навіть не знаю… діаманти? Звісно, я не думала, що ми викопуємо труп, якщо ти ще маєш стосовно цього сумніви. Мене б звідти мов вітром здуло.

— Ти казала, що Майкл не відповів на запитання, що саме продавав йому Алан. Утім якщо ти погодилася викопувати труну на