Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

— Я цікавилася. Він сказав, що не може розповісти. Задля моєї безпеки.

— А чому не спитала мене?

— У мене склалося враження, що всі, хто знає про ту труну, або помирають, або потрапляють у нещасні випадки, — зауважила Ерін, багатозначно натякнувши на мою руку. — Скидається на те, що Майкл мав рацію.

— І, може, усі ці події пов’язані. Скажімо, Зелені Черевики — це й справді лише якась випадкова людина. Його вбили так, щоб навести всіх на думку про Чорного Язика. Або ж його вбили, бо він чомусь завадив. Що, як Майкл увесь цей час був справжньою ціллю?

— Це значить, що в небезпеці всі, хто знає про труну й про те, що в ній, — сказала Ерін.

Марсело теж говорив мені щось таке. Він не знав, що у вантажівці, а Ерін не знала, що в труні. За цією логікою, я був наступною жертвою Чорного Язика, бо знав найбільше.

— У такому разі ти повинна сказати мені ще дещо. Тепер нам немає сенсу брехати одне одному. Ми були в шлюбі чотири роки, і тобі все одно було неприємно цілувати мене на людях. Але з Майклом ти… не розумію.

Я замовк на мить, сподіваючись, що вона сама зрозуміє, про що я, щоб мені не довелося закінчувати речення й викривати той факт, що я не зводив з них очей.

— Не розумію, куди ти хилиш. Як на мене, зараз не час пережовувати наші проблеми з близькістю.

— Перед готелем, перш ніж Кроуфорд арештував Майкла, ти щось забрала з його задньої кишені. Що то було?

Їхні прилюдні обійми спершу здалися мені дивними, але я подумав, що так зациклився на цьому, бо ревнував і мене зачепила демонстративність жесту Ерін. Та побачивши ту сцену ще раз на записі з камери Джульєтт, знову подумав, що тут щось не так. Вона сунула руку до задньої кишені його джинсів. У сушарні Майкл збирався щось мені показати, перш ніж віддати ключі від вантажівки, але не знайшов цієї речі. Тоді ревнощі все-таки завадили мені обміркувати це як слід. Я знав свою дружину. Вона ненавиділа прилюдні пестощі.

Згори до мене долинуло якесь шарудіння, після чого на подушку біля моєї голови щось упало. У будиночку було темно, але я намацав якусь невелику пластикову річ, схожу за формою на кришечку від пляшки, але трохи більшу й глибшу. Власне, вона дужче скидалася на склянку для шотів. Я підняв річ, силкуючись роздивитися її в блідому місячному сяйві, що сочилося з-поза хмар. Одна з поверхонь легенько зблиснула, наче підморгуючи. Щось дзеркальне. Прозорий пластик, може, навіть скло.

— Який кмітливий, — сказала Ерін.

Я пригадав, як тоді, коли Майкл виїжджав з мого подвір’я, приладовою панеллю прокотилася склянка для шотів і впала під сидіння. Тоді мене більше турбувало тіло в салоні, але зараз я зрозумів, що це була саме та річ, яку я тримав у руці. Не склянка для шотів, а лупа ювеліра. Вона справді за формою трохи схожа на склянку: «денцем» там слугує збільшувальне скло, а відкриту частину треба прикладати до ока. (Моя редакторка залишила дуже корисну примітку: «Правильно називати це окуляром», тож я вдам, що дуже ерудований і пригадав це ще тоді.)

Окуляр вигляд мав достатньо невинний, щоб не опинитися серед доказів, але був достатньо важливий для Майкла, щоб той витягнув цю штуковину з-під сидіння до того, як його арештують, і здав разом з іншими особистими речами під час арешту, щоб отримати, вийшовши з в’язниці.

— Навіщо ти це забрала? — запитав я.

— Поворуши мізками, Ерне. Я думала, що ми викопали щось цінне. Типу діамантів, розумієш? Може, якісь золоті злитки? Щось цінне, що можна вкрасти й заховати в труні. Навіщо йому це? Точно щоб оглянути щось коштовне. І в Алана був ломбард, хіба ні? Мені все здавалося очевидним. А забрала я його, тому що… — Ерін прокашлялася, явно присоромлена. — Майкл нічого не розповідав мені про труну, тож, може, хотіла подивитися сама. На випадок, якщо щось піде не так, як я передбачала. З Люсі.

— Ти відчувала, що не можеш йому довіряти? Якщо зрадив когось, то зрадить і тебе?

Я не зміг утриматися від цієї шпильки, хоч і розумів, як це по-дитячому. Мабуть, пігулки Евонни розв’язали мені язика. Я ніколи такого не сказав би, якби був при своєму розумі.

— Може… частково… — промовила Ерін тим низьким, присоромленим тоном, який використовують люди, коли визнають щось неприємне. — Майкл дуже довго не наважувався розповісти Люсі про нас і знав, що я не розповім тобі, поки він не погодиться поговорити з нею. Я благала його виплатити її борги, щоб ми могли почати із чистого аркуша. Гадаю, він надіслав їй папери про розлучення лише тому, що досі сердився на тебе. Я тоді вперше подумала, що він хотів забрати щось у тебе. І коли ми сюди приїхали, це відчуття повернулося. Мене наче виставили напоказ.

— Тож ти забрала в нього окуляр, щоб він не міг перевірити цінність того, що в труні, поки ми тут, і не відмовив тобі в частці.

— Коли ти так це кажеш, здається, наче в мене параноя, — зауважила Ерін. — Але він дав ключі тобі, а не мені. Я не хотіла, щоб Кроуфорд і Софія дізналися, що там, і розповіли решті. Я знала, що ти ховав від усіх сумку з грошима, тож подумала, що й це захочеш приховати. Саме тому сказала, щоб ти подивився на самоті.

Я почув, як Ерін легенько цокнула язиком. Я добре знав цей звук: він означав, що її щось бентежить і вона не може заснути. Тоді я гладив дружину по плечу, аби вона знала, що я поруч. І тепер з подивом відчув, як смикнулась рука, коли машинально потягнувся до чогось біля себе. М’язова пам’ять.

— Але, звісно, я помилилася щодо золота в труні. — Вона вичікувально замовкла, але я не заковтнув наживки. — Тож тепер у мене є нова теорія. Думаю, він хотів перевірити твої гроші.

Я замислився на мить. Ерін не помилилася. Я мало знав про фальшиві гроші, але на справжніх банкнотах цілком могла бути якась мікроскопічна позначка: серійний номер абощо. Згодом я перевірив свою здогадку, тож тепер знаю, що мав рацію.

— Не схоже на дорогу річ, — сказав, крутячи окуляр у руках. Тепер, коли очі пристосувалися до темряви, я міг роздивитися його краще. — Щось таке може бути в шкільній лабораторії. Я думаю, їх легко придбати. Але твоя правда щодо Алана.