Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він потер чоло, повіки, скроні, присунув зошити Дубова, перегорнув кілька сторінок, спинився на рядках:
«Те, що святе, — невластиве мені; якби власність інших не була для мене святою і я дивився б на неї як на свою, я оволодів би нею».
«Людина стоїть над кожною окремою людиною».
«Моральна людина неминуче приходить до того, що вона не має іншого ворога, крім аморального. І — навпаки».
«Егоїст, якого так сахаються «гуманні люди», — така ж примара, як і диявол, він існує тільки в їхній уяві, як фантастична страшна постать».
«Не називай людей грішниками й егоїстами — і ти не знайдеш їх! Дивись на себе як на більш владного, ніж кажуть про тебе, і ти матимеш більше влади! Дивись на себе як на більш великого, і ти матимеш більше!»
— Товаришу генерал, до вас можна?
— Прошу, — відповів Константинов, а сам подумав: «Де ж це я читав? По-моєму, Штірнер, основоположник анархічного індивідуалізму. Його Гітлер часто перечитував — право на винятковість, на владарювання, суперменство».
Діждавшись, коли співробітники, що їх викликав помічник, посідали до столу, він сказав:
— Мені здається, що парольний сигнал «Паркплац» — це стоянка коло роботи Дубова; він завжди залишав машину на одному й тому місці, фарами — до гастронома; Ольга жодного разу не бачила, щоб його «Волга» стояла інакше, і він завжди Ольгу брав до себе в машину о вісімнадцятій тридцять — за інструкцією це саме той час, коли ЦРУ мало знімати парольний сигнал «машина». Але чи сидів він за кермом чи не сидів, ось у чім заковика? А може, з ними — Дубов і Ольга? Так, так, я маю на увазі і Вінтер, і Вронську…
Глебб
Лоренс подзвонив Глеббу вже після вечері:
— Джон, було б славно, коли б ви знайшли для мене півгодини.
— Щось трапилося, бос?
— Просто я хочу на вас подивитись, ви заряджаєте мене оптимізмом.
Коли Глебб приїхав, Лоренс сидів біля телевізора й слухав коментар лівого журналіста Алвареша; останнім часом той, досить часто й різко виступаючи, говорив про війська Огано, розквартировані на кордонах Луїсбургу.
— Послухайте цього хлопця — він уміє бити, — сказав Лоренс.
Алвареш тим часом закінчував виступ:
— Ми, на жаль, не переклали статті російського журналіста Дмитра Степанова — він зараз у Нагонії і користується матеріалами, які йому дав прем'єр Грісо. Документи тільки тоді є документами, коли їх можна підтвердити фотографіями, висловлюваннями, офіційними заявами. Степанов навів висловлювання генерала Огано. Я повторю це висловлювання — Огано досі не відмежувався; мабуть, це важко зробити: «Я не притягатиму до відповідальності тих моїх хлопців, які повісять на стовпах росіян, що приїхали в Нагонію, — я солдат, і мені зрозуміле почуття ненависті». До Нагонії приїхало чотириста російських спеціалістів: з них сто лікарів, сорок агрономів, п'ятнадцять викладачів університету, дев'яносто геологів, шістдесят епідеміологів. Так, приїхали різні спеціалісти, це — правда.
Степанов веде далі: «Як же їм було не приїхати, коли Огано заявив кореспондентові «Кронікл» місяць тому: «Мої люди готові до останньої битви. Мої люди знають, як стріляти від живота і бити ножем у ключицю, отже, мої люди знають, як перемагати. Ми оволоділи новітньою технікою, ми відчуваємо міцні плечі у Луїсбурзі — все це дає нам певність щодо успішного завершення битви, яка має відбутися». Я хочу звернути увагу нашого уряду на слова генерала Огано з приводу «міцних плечей» у Луїсбурзі. Невже наш президент вважає, що вогонь війни, який спалахне за сімдесят кілометрів від нашої столиці, спрямується тільки в одному напрямку? Вітер війни некерований: спалахнувши, він може шугонути не в тому напрямку, який потрібен генеральним штабам і розвідувальним управлінням. Дякую вам за увагу, дами й панове…»
Лоренс вимкнув телевізор, подивився на Глебба запитально:
— Ну як?
— Вас це лякає?
— Я лякаюсь лише тоді, коли хворіють мої онуки. Мене трохи здивувало інше: я тільки-но прочитав цей виступ Алвареша, мені його передав генеральний директор телебачення; він сказав, що питання про виступ дискутується в уряді. Отже, перемогла точка зору центру, якщо Алвареш виліз на екран? Чи не захоплюєтесь ви ставкою лише на саму тільки силу? Чи не переоцінюєте можливостей Стау?
— Точніше сказати «ми», Роберт, — зауважив Глебб. — Стау — наша спільна ставка.
Лоренс поморщився:
— Не чіпляйтесь до займенників. «Я», «ми» — хіба не однаково, зрештою? Ми робимо одне діло, і ми зобов'язані робити його добре. Але посол вагається: йому здається, ніби тепер не час передавати Огано вертольоти, він гадає, що в них техніки досить. А в нього, як вам відомо, особливі зв'язки з Пентагоном.
— Пошліть телеграму в Ленглі, запропонуйте відмінити операцію «Факел», та й по всьому, Роберт.
— Чого це ви такий сколошканий? Не треба так, Джон. Я викликав вас не як шеф, а як друг. Я хотів, щоб ми продумали всі можливі препозиції в бійці. Знаєте, бійка зі своїми — найприкріша, але водночас і найнебезпечніша.
— Правильно.
— Може, слід трошки скоригувати нашу лінію?
— Тобто?
— Джон, я більш-менш знаю росіян — все-таки я почав з ними спілкуватися в ту пору, коли ми підтримували деякі контакти з ними, і це були дружні контакти, поки Даллес не почав свою операцію з нацистами в Швейцарії. Я побоююсь тільки одного: щоб наші тутешні нікчеми не перелякались. Вони можуть дати задній хід, Джон.
— А що далі?
— Не зліться. Всі знають, що операцію «Факел» спланували ви. Всім відомо, як високо оцінив її адмірал і ті, хто його підтримує. Але мені доручено вести політичну лінію, адже я тут — як ви кажете — бос, і коли Державному департаменту» росіяни прищикнуть хвоста на чомусь, шишки полетять не тільки на вас, а й на мене.
Глебб засміявся не розтуляючи рота — це означало, що він страшенно лютий.
— Ну що ж, я не боюсь шишок, я до них звик. Але я гадаю, що той Стау, в якого ви перестали вірити, все-таки проведе операцію, яку я задумав, і це скерує тутешніх центристів разом з їхнім президентом у потрібному напрямі.
— До цього я й веду, Джон. Чи варто так відкрито дрочити росіян? Може, розумніше головну ставку робити на гру? Може, доцільно трошечки підредагувати виступи наших меттерніхів, трошечки спрямувати їх у русло стриманості?
— Це — ваша справа, Роберт, робіть як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.