Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прийшов батько з синами, а мати питає:
— Як там було?
— Той самий, що і вчора, нині виїхав.
— Гарно їхав, — озивається з-під печі Попелюх. — Навіть не ковзався кінь. І знову грошей жменю батькові подарував, а братів нагайкою почастував.
— А ти де був? — дивуються.
— Я з грушки дивився.
— Доведеться замикати його в хаті, бо впаде і ще вб'ється, — каже батько. — А ми завтра ще раз підемо подивитися.
На другий день побігла мати до сусідів розказати, що їй чоловік та сини розповідали, а двері забула закрити. Попелюх тоді швидко на горище, зняв капистру, подзвонив тричі. З'явилася Сива Кобила, а він вліз у праве вухо, в ліве виліз, і знову стався з нього красень-воїн.
Приїхав до скляної гори, а батько з братами вже там. Довкола вершників видимо-невидимо, та вже ніхто з них і не пробує вибиратися до царівни. А вона сидить на горі й дивиться, чому не їде її суджений.
Виїхав Попелюх на скляну гору, сів у крісло коло царівни, а вона підняла його чуба, що звисав на чоло, й притулила печатку.
Виступив тоді цар перед народом і каже:
— Дякую всім, хто був на цих заручинах. Бачите, лише один достойний стати моїм зятем. Через чотирнадцять днів будемо гуляти весілля, то хай усі прийдуть, хто хоче — і старі, й молоді, й багаті, й бідні, й кінні, й піші.
А Попелюх сів на Сиву Кобилу та й — додому. Доїхав, скочив Сивій Кобилі у ліве вухо, а з правого виліз таким Попелюхом, як був ізранку.
Минає день, другий, третій, у царськім палаці готуються до весілля, а жениха як нема, так нема. Сумує-тужить молода царівна, а що робити — не знає.
Розіслав тоді цар все своє військо, аби знайшли того баламута, що має печатку на лобі.
Ходять посланці від села до села, дійшли й до того, де Попелюх живе.
Почала якось мати вмивати Попелюха, глянула йому на чоло — і забулася.
— Звідки у тебе печатка?
— Та це я собі зробив так, бо почув, що батько розповідав, — каже Попелюх.
— Ой Боже, Боже, який дурний у мене син! — бідкається мати.
Аж тут і воїни йдуть до хати. Вигнала мати Попелюха під піч, заклала горшками, аби його не видко, і так царських посланців зустрічає.
Привіталися й питають:
— Скільки у вас тут хлопців?
— Два, — відповідає батько.
Підняли воїни волосся догори кожному й пішли.
Відвідали одного сусіда, другого, третього, а в четвертого була дуже стара бабуся. Ось і питає вона:
— Скількох хлопців ви дивилися в тій хаті?
— Двох.
— А третього куди вони поділи?
А та баба виділа у вікно, як Попелюх викликав Сиву Кобилу і кудись їздив.
Повернулися посланці знову до тої хати, де жив Попелюх.
— У вас ще один син є, — кажуть. — Покажіть його нам.
— Та знаєте, ганьба й показувати, — відповідає мати. — То дурний, Попелюх.
А Попелюх озивається з-під печі:
— Заберіть, мамо, горшки ваші, бо порозбиваю.
Поки мати відкривала, він півперсня надів на палець, замотав півхустинкою, а потім на все те ганчірку намотав, а лоб сажею замазав.
— Та в тебе весь лоб у сажі, — кажуть воїни.
— Може бути, бо я давно не вмивався.
— Та вмийся, але спочатку ганчірку зніми з пальця.
— Не можу, бо він поранений і болить, — відповідає хлопець.
Почали воїни силою розмотувати, розмотали — і диво: півхусточки з ім'ям царівни. Ще розмотують — півперсня з її ім'ям.
— Ну, — кажуть, — ти і є той, кого нам треба. Тепер ходи з нами, бо в царя весілля готують.
Здивувалися батьки, віри тому не ймуть.
А Попелюх і каже до воїнів:
– їдьте, а я вас наздожену.
Послухалися воїни, бо не будь-хто говорить, а зять царя.
А батько:
— Бери, сину, хоч сорочку чисту.
— Не треба мені нічого.
Дістав капистру, вийшов надвір і подзвонив нею тричі. Здригнулася земля, і Сива Кобила з'явилася:
— Що накажеш?
— Маю з'явитися на весілля до царя.
Скочив у праве вухо, а з лівого вийшов гарним-прегарним воїном.
Догнав він царських посланців, разом прибули до палацу. Цар послав слуг за його батьками й братами. Три дні і три ночі всією державою гуляли весілля, а як гості роз'їхалися, прийшла до царського зятя Сива Кобила і каже:
— Ти вже цар, одружений, а я мушу вертатися в своє королівство, бо воно без мене може пропасти. Я ж королева всіх земних вод.
— То вертайся, — каже Попелюх.
— Аби я могла вернутися, мусиш стати таким, як був.
Думав царський зять недовго, скочив у ліве вухо, а з правого вийшов знову Попелюхом.
Увійшов у спальню, вмостився біля дружини та й заснув. А вранці цар зайшов подивитися на молоду пару. Як побачив Попелюха, то мало не зомлів. Розбудив дочку:
— Що ти, дочко, вибрала собі?
Подивилася царівна та й почала плакати.
— Що з тобою сталося? — питає Попелюха.
— Нічого, лише я став звичайною людиною, — каже Попелюх.
Плаче дочка і нарікає на батька, що не пригрозив, коли вона його собі вподобала, а цар на те:
— Що хотіла, те й маєш. Ти дивися на нього, а я за той час палац для вас приготую.
І наказав слугам вигнати гусей з гусятника, настелити соломи, а дочці з мужем перебиратися туди жити.
Що їм, бідним, робити? Поселилися у гусятнику і живуть.
А в цей час один ворожий цар оповістив війну. Не знає старий, цар, що йому чинити, і йде до гусятника:
— Через тебе, — каже Попелюхові, — я втратив зятя, який міг би повести моє військо, і на старості мушу йти на війну.
Поїхав батько, молоді залишилися в гусятнику. Плаче царівна, а Попелюх потішає її:
— Нічого, якось буде. Може, я ще допоможу батькові воювати.
Вийшов він із гусятника, підійшов до смітярки, де заховав свою капистру, подзвонив тричі, і стала Сива Кобила перед ним.
— Що хочеш, ласкавий господарю?
— Вороги війною пішли проти нас. Цар поїхав, а я залишився в гусятнику. Що маю робити?
— Якось буде, — каже Сива Кобила. — Стрибай у праве вухо.
Стрибнув, а вийшов — як воєвода.
Далеко в полі побачив Попелюх цареве військо. Сива Кобила й каже:
– І тобі треба війська. Обкрути двічі шапку навколо голови.
Обкрутив, і хмара кінного та пішого війська виросла позад нього.
Зупинив Попелюх військо, а сам поїхав до старого царя. Той саме відпочивав. Привітався Попелюх і говорить:
— Ясновельможний царю, я приїхав тобі на допомогу…
— Перш, ніж воювати разом, — відповідає цар, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.