Читати книгу - "Том 12"

я сама могла бачити Володю чи кого іншого, але на просторі якось трудніше,— ну, та се не так важно, і трудніші речі приходилось перебувати... Тут діло в тому, чи можливо Кльоні їхати? Я маю запитати про се Максима Івановича (Левицького не хочу затруд-няти писанням), а тебе прошу — умов Кльоню, щоб покликав до себе Яновського (коли вже до Фаворського його родина з недовір’ям відноситься), — я знаю, що Максим Іванович сам сього хтів, а Левицький же, напевне, не образиться,— нехай не жде, поки встане та сам до нього піде, се ж не так важно, що трохи там дорожче обійдеться, а так буде більше певності. Все-таки ждання в прийомній може втомити, та й 8 тим «записуванням» довга історія. Я сама проситиму про се Кльоню, але, може, він тебе скоріше послухає, більш вірячи твоїй об’єктивності. Коли Яновський скаже, що Кльоні добре виїхати на село і можна їхати тепер же, то я зостанусь тут ждати Кльоню або приїду по нього, в разі не знайдеться «попутчика»; коли ж Яновський зважить, що треба не гаючись їхати на курорт куди-небудь, то я підготую якнайскоріше все, що треба для такої подорожі і поїду вкупі з Кльонею, куди буде треба. Я ні в якім разі не допущу, щоб він їхав сам, без мене, а на всякі «посторонние соображения» я, як ти 8наєш, в таких екстрених випадках зовсім не вважаю. Зрештою, папа відноситься тепер до моїх планів не тільки толерантно, але й прихильно і щиро, а мамі можна буде зробити якусь формальну уступку, інші люди мені не заважатимуть, або я на їх не вважатиму.

Головно мені треба знати, що найпотрібніше для Кльоні, що найкорисніше для його рятунку. Мені здається, що його хороба серйозніше, ніж запевняв (може, й щиро) спочатку Максим Іванович і що тут дуже важно не впустити часу. Та ти сама говорила се ще тоді. Поможи мені боротися з халатністю його родичів у сьому напрямі — його треба вирвати з тої обстановки, всю небезпеку якої чужий чоловік, хоч би лікар, не може навіть збагнути. Се ж друге видання тої обстановки, в якій загинув нещасний Сергій Костянтинович. Ти можеш собі здумати, в який жах кидає мене ся аналогія!... Та ж сама негігієнічність умов, та ж сама мішанина «преданности» й егоїзму, сентиментальності й грубості, ніжності й безтактності, що була й там. Ах, та ти ж сама се бачиш...

Прости, що я все тобі про одно пишу, все про свої інтереси. Тямлю, що се егоїстично, і мені навіть сором, що я тепер діймаю тебе листами, коли біда притиснула, а бувало мовчала місяцями. Оправданням мені нехай буде, що як я пишу з біди, то й мовчала теж з біди — сі роки були тяжчі для мене, ніж я могла і хтіла те виявляти, а в такому настрої я здебільшого можу або мовчати, або отак, як тепер, жить не давати близьким людям — хто знав, що гірше...

Про новини колодяжанські напишу, коли хоч трохи заспокоюсь,— тепер я наче маніяк, все про одно думаю. Новин, правда, мало. Два весілля, з них одно Тимоше-ве — брата Варчиного — з Старшинівною. Ми з папою здорові.

Міцно цілую тебе, і Тюсіньку-розбишачку (ми її часто згадуємо), і Дору з Микунькою.

Твоя Леся

99. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

6 березня 1907 р. Колодяжне 21.11 1907

Любая Лілеєнько! Листа твого тільки що отримала, як і всі, що досі були писані,— сього тижня чогось листи менше часу йдуть, ніж минулого, не знаю, чому се так. Біднії ви утята — послабіли! Таки, певне, недобре було тобі до Кльоні ходити, а я ще й більше призводила тебе до того, і тепер мені се неприємно. Коли б ви швидше одужували! Воно, може, й краще, коли Кльоня поступить не в клініку, а в лічебницю, бо в клініці часом дуже форсують вислухуванням студенти хворих, то, може, се трохи й заважало б скорій поправці, хоча, звісно, краще клініка, ніж таке «домашнє» лічення. Недарма в моїй «божественній» книзі XVIII віку названо «смертним гріхом», як хто «віри гідних лікарів не слухає, а сам себе корує»,— нагадаю сей текст Кльоні. Я тепер все-таки спокійніша і стараюсь якнайкорисніше проводити час. Рівночасно відправляю листа до Дори. Може, там і тобі щось інтересне буде — прочитай. Міцно цілую тебе, утя-тонько любеє, Дору і Микося. Велике спасибі тобі за листа, любая!

Твоя Леся

100. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

8 березня 1907 р. Колодяжне 23. II 1907

Любая Лілієнько! Як здоров’я твоє і Михальове? Ми думали, що і вчора отримаєм карточку од вас, але не було. Може, Дорочка написала б, коли тобі трудно? Се нещастя з тими слабостями! Кльоня пише, що йому краще, але для мене ясно, що без хронічного лічення діло не обійдеться, та вже що робити? Аби видужав. Твого довгого листа я отримала — спасибі, напишу тобі хутко більше, а се пишу рано, ще не пивши чаю, бо спішуся, щоб поспіти, поки поїдуть до Ковля. Бачила позавчора Карольку — кланялась усім вам, казала, що живеться їй нічого собі, а що Марисі тепер багато краще і на здоров’я і в відносинах з чоловіком; мають прийти до мене в гості обидві. І я і папа дуже просимо писати, як ваше здоров’я. Мені сьогодні все утятонько снилось. Всіх міцно цілую.

Твоя Леся

8 березня 1907 р. Колодяжне 23. II 1907

Любая Ліліенько!

Отримала сьогодні твою «закритку» після того, як відправлена була моя «одкритка». Ну, й біднії ви, мої утята! Признатись, я більше неспокійна за тебе саму, бо Ми-халя ти вже напевне глядітимеш, не випускатимеш, поки слід, а сама то вже навряд чи берегтимешся гаразд. Ти вже, любая, не бігай хоч по моїх справах, бо й так я думаю, що, може, ти через мене захорувала почасти з перевтоми, а то й заразившись у К-вих. Я тепера боюся, щоб ти часто на 4-й поверх вилазила,— се ж може тобі завадити. Я таки занадто егоїстично написала свій останній довгий лист до тебе — зовсім збаламутила тебе своїми клопотами, а тим часом і помогти все одно трудно щось радикально при даних умовах, і тобі все це не по здоров’ю тепер. Хоч усе-таки мушу просити