Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чарівні створіння 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівні створіння"

275
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівні створіння" автора Камі Гарсія. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 124
Перейти на сторінку:
закляк, але не замерз і зовсім не збирався вмирати.

— Це я таке зробила? — уголос запитала Ліна.

Відповісти їй змогла тільки Амма:

— Зупинила час? Ти? Скоріше курка стане алігатором, ніж тобі таке вдасться. Це тобі не до снаги. Просто пращури вирішили, що нам час поговорити як жінці з жінкою. Ніхто зараз не зможе нас почути.

«Крім мене. Я чую вас».

Я міг думати, але зовсім не міг говорити. Я став німим свідком їхньої розмови.

Амма підвела очі:

— Дякую тобі, тітко Ділайло. Ціную твою допомогу, — вона підійшла до буфета й відрізала шматок гарбузового пирога. Потім поклала його на гарну порцелянову тарілку посеред столу. — Я залишу цей шматок для тебе й для пращурів, а ти про це не забудь.

— У чому справа? Що ви з ними зробили?

— З ними — нічого. Лише отримала для нас трохи часу, гадаю так.

— Ви чародійка?

— Ні, лишень провидиця. Я бачу те, що потрібно бачити, чого не помічає або не хоче помічати решта.

— Це ви зупинили час?

Чародії вміють зупиняти час, пам’ятаю, як про це розповідала Ліна. Але тільки найсильніші.

— Я й пальцем не поворухнула. Я попросила підтримки у пращурів, і тітка Ділайла мені допомогла.

Ліна здавалася спантеличеною, навіть зляканою.

— Хто такі пращури?

— Пращури — це мої родичі, що живуть у потойбіччі. Вони мені допомагають, і перебувають вони там не самі. З ними є й інші духи, — Амма перехилилася через стіл і зазирнула Ліні у вічі. — Чому ти не носиш браслет?

— Що?

— Хіба Мельхіседек не дав його тобі? Я ж наказала, щоб ти його носила.

— Він дав мені браслет, але я його зняла.

— А навіщо? Для чого ти це зробила?

— Ми з’ясували, що він не дає нам бачити видіння.

— Ясно. Він блокував дещо, аж доки ти його не зняла.

— Дещо? Про що ви?

Амма узяла Лінину руку і перевернула її долонею догори.

— Не хотіла я тобі цього казати, дитинко. Але ні Мельхіседек, ні твої родичі не повідають тобі правди. Ніхто з них. А ти маєш знати й бути напоготові.

— Що я маю знати?

Підвівши очі, Амма пробурмотіла щось про себе.

— Вона йде по тебе, дитинко, йде по тебе, і з її силою не можна не рахуватися. Темна, як ніч.

— Та хто? Скажіть врешті-решт, хто це!

— Якби ж вони, вони, а не я дали тобі про це знати! Але пращури промовляють, що хтось має тебе попередити. Доки не пізно.

— Та в чому справа? Хто йде, Аммо?

Амма дістала маленький мішечок, що висів на шкіряній мотузочці у неї на шиї, стисла його і заговорила так тихо, ніби боялася, що хтось її почує.

— Сарафина. Темна чародійка.

— Хто така Сарафина?

Завагавшись, Амма ще дужче стисла мішечок.

— Твоя мати.

— Нічого не розумію. Мої батьки померли, коли я була ще дитиною, а мою маму звали Сарою. Я бачила її ім’я на нашому генеалогічному древі.

— Твій батько загинув. Це правда. Але мати жива, і не зійти мені з цього місця, якщо це не так. А щодо родоводів — то їм на Півдні довіряти не слід.

Ліна зблідла не на жарт. Я хотів був узяти її за руку, але зміг лишень поворушити пальцями. У мене не стало сил, усе, на що я був здатний, це бачити, як вона самотньо тане у темряві — точнісінько як у снах.

— І вона темна?

— Найтемніша з усіх чародіїв на світі.

— А чому ж мені нічого не сказали ні дядько, ні бабуся? Вони стверджували, що вона мертва! І навіщо їм було брехати?

— Бо є правда і… правда. І це різні речі. Припускаю, вони хотіли тебе захистити. І досі гадають, що це їм під силу. Але пращури не такі певні, і якби на те моя воля, я би тримала рот на замку, але впертюга Мельхіседек нічого тобі не розкаже.

— А чому ви намагаєтеся мене захистити? Я гадала… я гадала, ви маєте на мене зуб?

— Та який тут зуб! До чого симпатії! Вона йде по тебе, і ти не повинна плекати марних надій, — Амма звела брову. — І хлопчика свого я піддавати небезпеці не хочу. Це більше за тебе, більше за вас обох.

— Що саме?

— Все! Вам з Ітаном не судилося.

Ліна мала вкрай розгублений вигляд. Амма знов говорила загадками.

— Про що ви?

Амма різко обернулася, ніби хтось постукав її по плечу.

— Що ти кажеш, тітко Ділайло? — запитала вона та знову повернулася до Ліни. — У нас мало часу.

Маятник на годиннику ледь помітно гойднувся, кімната почала оживати. Тато дуже повільно закліпав — на те, щоб стулити й розтулити повіки, в нього йшло кілька секунд.

— Одягни браслет. Ти повинна отримати весь можливий захист.

Час увірвався назад.

Прокліпавшись, я обвів поглядом вітальню: тато й досі дивився на картоплю, тітка Мерсі похапцем загортала печиво у серветку. Піднісши руку до очей, я поворушив пальцями.

— Що це, в біса, було?

— Ітане Вейт! — видихнула тітка Грейс.

Амма саме ділила навпіл коржики й перекладала їх шинкою. Вона зиркнула на мене здивованими очима — було очевидно, що їхня з Ліною дівоча розмова не призначалася для моїх вух. Вона кинула на мене погляд. А це означало: «Ітане Вейт, тримай язика за зубами».

— Не вимовляй за моїм столом таких слів, бо я не погребую вимити тобі рота з милом. І не подивлюсь, скільки тобі років. Та й поглянь, що перед тобою: шинка і коржики, індичка з начинням. Я цілісінький день готувала, а тепер будь добрий — їж.

Я подивився на Ліну — її усмішка зникла. Вона мовчки потупилася в тарілку.

«Ліно-худі-коліна, вертайся. Я тебе захищу, все буде добре». Але зараз вона була надто далеко.

* * *

Ліна мовчала всю дорогу додому. Коли ми доїхали до Рейвенвуду, вона різко відчинила двері, гупнула ними й мовчки пішла до будинку.

Я її не проводив. У мене плуталися думки, але що відчувала вона… Важко пережити смерть матері, але навіть я не міг уявити, як це — дізнатися, що рідна мати хоче твоєї смерті.

Я втратив маму, але не втратив себе. Вона встигла дати мені опору в особі Амми, батька, Лінка, Гатліна; я відчував її на вулицях, удома, в бібліотеці, навіть серед кухонних шафок. У Ліни ніколи цього не було. Вона віддала швартові й попливла за течією; Амма сказала б — як бідняцький пором посеред Броду.

Я хотів стати їй опорою, але навряд чи бодай

1 ... 63 64 65 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні створіння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівні створіння"