Читати книгу - "Чарівні створіння"

— Так, ану всі хутко з моєї кухні. Мені треба простір, щоб почаклувати. А ти, Мерсі Стетем, цупиш мої цукерки — я все бачу.

Тітка Мерсі на якусь мить припинила жувати. Ліна кинула на мене погляд, стримуючи сміх.

«Я могла б запросити нашу Кухню».

«Повір мені, Амма сама собі диво-кухар. Їй допомога не потрібна».

Усі зібралися в залі; тітка Керолайн з тіткою Пруденс з’ясовували, як вирощувати на сонці хурму, а тітка Грейс і; тіткою Мерсі й досі сперечалися стосовно слова «хтіться» Маріан стежила за процесом. Цієї картини було б достатньо, щоб звести з глузду будь-кого, та коли я побачив Ліну поміж Сестер, обличчя у неї здавалося щасливим, навіть задоволеним.

«Це все так мило».

«Ти жартуєш?»

Чи так вона уявляла родинне свято? Каструлі, «Ерудит" і теревені літніх жіночок? У будь-якому разі, це точно не було схоже на Збори.

«Ну, бодай ніхто нікого не хоче вбити».

«Чекай, Л. Дай їм п’ятнадцять хвилин».

Крізь відчинені двері кухні на нас дивилася Амма. Точніше — на Ліну.

Вона точно щось замислила.

Зібрання за святковим столом почалося, як зазвичай. Хоча нічого звичайного насправді не було. Батько сидів у піжамі, мамин стілець пустував, а я стискав під столом долоню дівчини-чародійки. На мить мене переповнило змішане почуття радості й смутку. Але на роздуми не було й хвилини: ми ледь встигли сказати «амінь», як Сестри вже почали розмітати тістечка, Амма — накладати нам у тарілки здоровенні порції картоплі з підливою, а тітка Керолайн — вести світські розмови.

Я знав, у чому справа. Якщо буде не голодно й не холодно, то, можливо, ніхто й не помітить порожній стілець. Вистачило б лише справ, пирога й тем для розмов. Тільки у всьому світі не знайдеш такого безкінечного пирога — навіть на кухні в Амми.

Тітка Керолайн намагалася втягти мене в бесіду.

— Ітане, ви ж відтворюватимете у школі події Громадянської війни? Тобі часом костюм не треба? У мене на горищі є чудові мундири — точно як із тих часів.

— Ой, не нагадуй!

Я й забув, що мав перевдягтися солдатом Конфедерації для відтворення битви на Медовому пагорбі.[16] Без цього на іспиті з історії можна було ставити хрест. Щороку, в лютому, в Гатліні відбувалися такі «історичні» події — чи не єдине, заради чого сюди приїздили туристи.

Ліна узяла печиво.

— Я не зовсім розумію, чому навколо цих інсценувань стільки галасу. На відтворення битви сторічної давнини піде стільки сил, але навіщо? Адже про все це можна прочитати в книжках.

«Ой-ой».

Тітка Пруденс зітхнула — для неї це було справжнім святотатством.

— Спалити вашу школу треба — усю до цеглини. Не вчать вони вас там історії. Про Війну за незалежність Півдня в жодній книзі не прочитаєш. Треба самому побачити, кожному особисто. Збагнути, що та ж сама країна, яка боролася під час Американської революції як єдине ціле, обернулася сама проти себе під час Війни.

«Ітане, скажи щось, зміни тему».

«Запізно. Вона зараз ще й гімн заспіває».

Маріан розломила навпіл коржик і поклала всередину шинку.

— Міс Стетем має рацію — у Громадянській війні країна обернулася сама проти себе, зробила братів ворогами. Це трагічний розділ в історії Америки. Загинуло понад півмільйона людей, хоча більшість із них забрали хвороби, а не власне війна.

— Трагічний розділ історії, трагічний, — покивала тітка Пруденс.

— Але ж не переймайся так, Пруденс Джейн, — погладила її по руці сестра Грейс.

Тітка Пруденс висмикнула руку:

— Не кажи мені, що я переймаюсь. Я просто з’ясовую, чи вони біле від чорного відрізняють. Та школа мені ще платити повинна, що я їх вчу.

«Я мав тебе попередити, що ліпше їх не зачіпати».

«Знайшов коли сказати».

— Перепрошую, — засовалася Ліна на стільці, — я не хотіла нікого образити. Я ще ніколи не зустрічала людину, яка б так добре зналася на подіях Війни.

«Гарно сказано. Якщо ти мала на увазі — повернута на цих подіях».

— І ти не переймайся, дорогенька. Пруденс Джейн час від часу любить пополоскати мізки, — відповіла тітка Грейс, штурхнувши тітку Пруденс ліктем.

«Ось чому ми підливаємо їй у чай віскі».

— Це все через той арахіс, який від Карлтона дістався, — винувато подивилася на Ліну тітка Пруденс. — Я переїла солодкого.

«Вона ще та ненажера».

Батько покашлював і відсторонено розмазував по тарілці картоплю. Ліна здогадалася, як спрямувати розмову в інше русло.

— Містере Вейт, Ітан розповідав, що ви письменник. А які ви пишете книжки?

Батько кинув на неї оком, але нічого не відповів. Можливо, він навіть не втямив, що Ліна звертається до нього.

— Мітчел працює над новою книжкою — великою, можливо, найважливішою в його житті. Та й написав він уже багацько. Еге ж, Мітчеле? Скільки в тебе книжок? — Амма говорила до батька, як до дитини. Хоча вона точно знала, скільки видань він встиг надрукувати.

— Тринадцять, — пробурмотів він.

Батькова відлюдькуватість не злякала Ліну, але насторожила мене. Я пильно його роздивився: скуйовджене волосся, синці під очима… коли він до такого дійшов?

Ліна не здавалася:

— То про що ваша книжка?

Уперше за весь вечір батько ожив:

— Це історія кохання. Така собі книжка-подорож. Великий американський роман. Хтось може сказати, що це «Галас і шаленство»[17] в моїй кар’єрі, але я поки що не розповім вам сюжету. Не можу. Не зараз. Не тоді, коли я так близько до… до… — він щось забурмотів, а потім зненацька замовк, ніби в нього на спині хтось повернув невидимий ключик. Дивлячись на порожній мамин стілець, він опинився далеко від свята.

Амма помітно хвилювалася. Тітка Керолайн намагалася переключити розмову на іншу тему, бо вечір перетворювався на абсолютно незрозуміле дійство.

— Ліно, то звідки, ти кажеш, ти приїхала до нас?

Але я вже не чув її відповіді, не чув нічого навкруг. Натомість усе вповільнило рух, стало розмитим, збільшувалося і зменшувалося, як хвилі тепла, що коливаються у повітрі.

А потім…

Усе завмерло. Точніше — завмер я. І батько. Примруживши очі й округливши губи, він збирався щось вимовити, але звук ніяк не міг вихопитися на волю. Батько закляк над горою непочатого пюре, і так само, як він, статуями застигли Маріан, тітка Керолайн і Сестри. Навіть повітря стало нерухомим, а маятник дідусевого годинника на піврусі зупинив хід.

«Ітане! З тобою все гаразд?»

Я хотів їй відповісти, але не зміг. Коли Ридлі тримала мене в смертельних обіймах, я відчував, що замерзаю до смерті. Тепер я