Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Подих диявола 📚 - Українською

Читати книгу - "Подих диявола"

210
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подих диявола" автора Томас Тімайєр. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 93
Перейти на сторінку:
бульбашки збільшуються в об’ємі й витісняють воду. Гейзер починає переповнюватися, тиск водяного стовпа незначно слабшає, і це веде до того, що знову починає підніматися вуглекислий газ. Він, у свою чергу, теж спрямовується вгору, і вода піднімається з гейзера. Цей ефект доміно веде до ще більш стрімкого виходу газу, за якого на поверхню вириваються бульбашки більше метра в діаметрі й захоплюють за собою воду. Коли джерело спустошується, починається новий цикл. Фактично, принцип дії той же самий, що й у пляшці з содовою, котру збовтали і стукнули по денцю, щоб відкоркувати.

Учений зачерпнув води й ковтнув.

— Схоже, проблему з водою ми розв’язали.

— Куди зникла вода? — запитала Шарлота й подивилася вгору.

З отвору ще капало.

— Хто знає,— відповів Гумбольдт. — Здається, тунель дуже довгий. Імовірно, вона по якихось каналах повертається до водойми. Подивіться, басейн унизу знову починає заповнюватися. Я гадаю, що ще півгодини — і він знову буде повним. — Він зняв із плеча сумку й арбалет. — Принаймні, це підходяще місце для відпочинку. Поїмо, поспимо й поговоримо. Нам потрібно багато чого розповісти.

Еліза схвильовано слухала розповідь Оскара й Гумбольдта про зустріч із дівчинкою-рабинею. Були в цій історії й жахи, і лиха, але була й надія. Як виявилося, число викрадених за багато років людей досягало кількох сотень, і постійно прибували нові раби. Багато хто помер, але більшість усе ж таки вижила й сподівалася одного разу знову повернутися на землю. Людей використовували для будівництва шляхів, місць поховання й храмів, для зміцнення фортеці. Гірську породу, як повідомила їм Ніянг, пронизували сотні штолень і тунелів. Деякі були такими довгими, що досягали поверхні землі. Кам’яні освоювали підземний світ. Вони приборкали глибинних істот і почали використовувати їх для своїх цілей. Піщаних землерийок, величезних мокриць і могутніх вогнедишних ящерів. Тільки з дикими піщаними акулами не змогли вони впоратися, але кам’яні безстрашно від них відбивалися.

Доля рабів була жахливою, але в них жевріла надія на звільнення. Подейкували, що настане день, коли спаде прокляття, і їм дозволять знову повернутися нагору, до своїх сіл. Тільки ця надія й підтримувала в них життя. Але чи наступить колись цей день, і чи повернуться вони нагору, — цього ніхто не знав.

— А що це за фортеця? — запитала Еліза. — А може, Лєну повели туди?

— Можливо, — відповів Оскар. — До неї йти приблизно півгодини на північний захід. Тут, унизу, компас не працює, але ми запам’ятали напрямок. Ніянг каже, що споруда неприступна й оточена крутими скелями. Кожного бранця спочатку приводять туди. Там вони залишаються доти, поки не вирішать, що з ними робити. Гадаю, пошук потрібно починати саме там.

— А чи є можливість витягти звідти когось? — скептично поцікавилася Шарлота.

— Упевнений, що це буде нелегко, — сказав Оскар. — Судячи з опису Ніянг, висота споруди — понад сто метрів. Але ми маємо спробувати. Із цим погодилися всі, крім Лілієнкрона. Той був не в захваті.

— Як ми непомітно наблизимося до фортеці? Наскільки я зрозумів, там немає жодної можливості сховатися, і сила-силенна вартових.

— Гарне заперечення, — задумався Гумбольдт. — Перед нами стоїть таке питання: чи йти нам напролом, чи діяти хитрістю. Ці кам’яні, схоже, — чудові воїни. З піщаною акулою вони впоралися всього за кілька хвилин. А ви знаєте, що це було за чудовисько.

— Вони озброєні до зубів і добре вимуштрувані,— додав Оскар. — Щити, списи, мечі,— немає нічого, чим би вони не володіли. Іти відкрито було б чистим божевіллям.

— Що ти пропонуєш? — поцікавився Лілієнкрон.

— Нам потрібно замаскуватися, — заявив Оскар.

Лілієнкрон підняв брову:

— Схоже, я недочув.

— Ні, ні,— заперечив Оскар. — Я серйозно.

— І де ж це? У камінні?

— Ні. У рабів.

— Дурня!

— Дозвольте хлопчикові домовити, — втрутився Гумбольдт. — Давайте спочатку вислухаємо його пропозицію.

— Батько перевдягнеться наглядачем: він найви- щий з усіх нас. Прилаштуємо йому роги та шкуру, дамо спис і батіг. І разом із ним ми підемо до фортеці.

Учений розреготався.

— Гумбольдт — кам’яний? Воістину, видовище, на яке я хотів би глянути. Але як це спрацює? Не забудь, що між цими чудовиськами та людьми є певні анатомічні розбіжності. Кам’яні відразу запідозрять недобре.

— Ні, якщо ми постараємося, — заперечив Оскар. — Можете мені повірити, на питаннях маскування я добре знаюся. У Берліні я непогано зображував усіх, кого потрібно: посильних, різноробів, листонош і при слугу. Одного разу я навіть дівчинкою перевдягався. Щоправда, коли до нас потрапила Лєна, вона мене перевершила.

Шарлота кивнула:

— Тому що вона дівчинка, дурненький.

— Саме так, — посміхнувся Оскар. — Але от що я хотів сказати: тут ми знайдемо все, що потрібно для переконливого маскування. Зробимо з бамбука списа, з вусиків он тієї рослини — батіг. Мох і лишайник зіграють роль шкури. Виріжемо з кори маску, а для рогів можна знайти коріння. Переодягтися рабами буде зовсім легко. Роздягнемося, залишимо тільки мінімум одягу, забруднимося глиною та землею й будемо йти зігнувшись. До того ж, пил довершить роботу. Невелика театральна вистава, і, повірте, нас не можна буде відрізнити від справжніх рабів.

— …це принизливо, — похитав головою Лілієнкрон. — Тільки рабом мені ще не вистачало зробитися!

— Ну ж бо, поводьтеся як слід, а то вперіщу батогом! — розсміявся Гумбольдт.

— А… а що буде з моєю шапкою?

— Боюся, вам

1 ... 63 64 65 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих диявола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подих диявола"