Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

знав декілька пісень Ґероґли.

– Ну, зангаре, співай пісню!

– Буде виконано! – відповів курд і, сівши на Ґир-ата, заспівав пісню:

Хочеш, карай чи помилуй, а в день битви Сліпучо гарний арабський скакун. Коли джигіт захищає, пестить його, Чудодійна буває його краса. Золоті китиці на попоні його, Як на дівочому наряді – торочки; Наче яблука блищать очі його, Осліплює його міць і краса. Плавно і повільно він набирає хід, Пустелі і степи він може подолати, Чорні, як ніч, коліна і грива його, Цього скакуна сліпуча краса. Чубчик його досягає ніздрів, Від погоні він утече, у погоні ворога дожене, Міцну пащу широко розкриває він, Сліпуча його сила і краса. Скільки днів я насолоджувався ним, Ліків не знайти від пристрасті моєї. О Шахімердан, говорить Ґероґли, До чого ж дивна його краса.

Але після пісні Ґир-ата не став танцювати.

– Злазь, Шахалі! Не стане танцювати Ґир-ата. Ану, нехай каландар сяде і примусить його танцювати.

– Та ні, тасгире. Дивіться… – заперечив курд і вдарив коня. Ґир-ата став дибки і підкинув старого на вишину піки. Старий злетів і знову впав на спину коня, міцно вчепившись у нього.

– Гей, Шахалі! Це видовище ганебне. Сказано тобі злазь, значить злазь!

– Не поспішай, тасгире! Я знаю ще одну пісню Ґероґли.

– Ну, якщо знаєш, то співай!

– Я заспіваю, тасгире! Цю пісню суніт Ґероґли склав непогожої днини, з дощем і бурею, коли, повертаючись з набігу, переходив через гору Ходжа, – відповів курд і заспівав.

На похмурих вершинах сивих і сніжних гір Жорстока буря скаженіє з дощем, Усе вкрилося кригою після дощу, Уперті, злі вітри дмуть тоді. Зі скакуна недоуздок не знімай, Добре знай свою справу, упевненим будь, У день битви лютої на мерина не сідай, Пропаде, загине твоя справа тоді. Якщо джигіт не знає, що значить честь, Якщо Шахімердан не стане другом йому, Якщо без полководця військо піде в похід, Буде будь-яка рать переможена тоді. Кожному – своє: качки в озерах живуть, У пустелю за джейраном треба йти: Якщо джигіт блукає в чужих краях, Німіє він від туги, безпорадним буває тоді.