Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Дочка Чарівниць 📚 - Українською

Читати книгу - "Дочка Чарівниць"

318
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дочка Чарівниць" автора Дорота Тераківська. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 101
Перейти на сторінку:
а батько — ні… Батько боявся, що кожний день і кожна ніч наближають його до дня Чарів. Лише зараз, знаючи силу Пісні, хлопець зміг це помітити. Він також побачив цей страх у кожному з лицарів Урґха. Вони всі боялися, бо ж не знали, звідки прийдуть Чари і на що це буде схоже. Айок знав трішечки більше. Адже слова Пісні виразно промовляли: …і Чарівниці в ці Чари огорнуть істоту живу з роду Люілів, провівши її всіма шляхами. Велике Королівство вона пізнає як власне. Зцілить народ, землю зцілить. Пізнає кожен куточок Арджани. За два літа до Звільнення там настане в її житті переміна. Своїх батьків звитягу, гордість і гідність наймення Люілів вона там відчує. І увійдуть в неї Чари…

…отож хлопець з гордістю думав, що він один у цілому Замку знає те, що, мабуть, хотіли би знати всі. Він один — оцей Айок, з якого всі сміялися і зневажали! Він, чий батько побивався над тим, що у його сина немає ніякісіньких талантів. А його син знав те, за що сам могутній Урґх готовий був віддати половину маєтку!

Айок уперше в житті відчув, що значить бути кимось важливим, кимось, розумнішим за інших — і подумав, як легко він міг би розпалити гордість свого батька, якби тільки захотів. І йому зробилось трохи шкода, що він не може так вчинити, бо тоді Чари Пісні могли би не здійснитись. Могла би розірватись найважливіша її ланка, пов’язана з тією істотою, що зараз перебуває в Арджані.

Тим часом одного похмурого зимового ранку настав день народження Урґха. Вислухавши настанови набридливого Буду, Айок плентався до батькових покоїв, щоб його привітати.

— Обіцяй, Принце, що ти невдовзі навчишся стріляти з лука і їздити верхи, — торохтів ненависний слуга. — Знаю, що ти ніколи цього не навчишся, але навіщо будити батьківський гнів? Бо він страшний у гніві. І я тобі таки раджу: пообіцяй йому щось, щоб він не кричав і не кидався тебе бити. Бо ж коли ти його розгнівиш, то пізніше він б’є тих, хто потрапить йому під руку. Передовсім мене. І це все лише з твоєї вини. Принце, ти одна з причин його люті й смутку. Тож пообіцяй йому все, що… — дзижчав Айокові на вухо Буду, майже волочачи хлопця за собою.

Айок зітхнув. Завжди, коли йшов до батька, відчував панічний, всеохопний страх. І завжди нагайка Урґха боляче ранила його тіло. Тож Буду мав рацію. Треба сказати будь-що, аби втихомирити батьків гнів. Цей гнів, у якому батько перебував майже завжди.

Великий Урґх міряв свої покої великими кроками. З гривою волосся над низьким чолом і маленькими злими очицями він був подібний до лева.

— Нащо ти його притягнув? — гаркнув до Буду, побачивши сина. — Хочеш мені нагадати, що у мене, крім інших клопотів, є ще й цей?

— Сьогодні день твого народження, о пане, тож твій син… — улесливо прошелестів Буду.

— Нагадуючи про день народження, хочеш дати мені зрозуміти, що за два роки нас уже тут не буде? — люто рявкнув Урґх. — Що кляті чари цієї землі проженуть нас звідси і за два роки будемо вітати одне одного у Великих Степах або у пеклі?!

— Татусю, я хотів тобі пообіцяти, що… — почав недоречно Айок тоненьким тремтячим голосом, не помічаючи розпачливих знаків Буду: «негайно вийди звідси».

— Якби ти був моїм справжнім сином, справжнім Урґхом з плоті й крові, ти би не скімлив оце тут зараз тоненьким голосочком, а переміг би Зло, яке нам загрожує. Мені й тобі, моєму єдиному спадкоємцеві! — проревів Урґх, беручи зі столу нагайку. — Ти би знав, де його шукати, малий дурню!

Нагайка засвистіла над головою хлопця, що якраз у цю мить прошепотів:

— Але я якраз знаю де.

Рука Урґха затремтіла. Буду висунув голову з-за крісла, де він сидів скулившись, як зазвичай.

— Що ти знаєш? — загримів батько.

— Я знаю, де воно, — прошепотів переляканий Айок.

— Що?

— Ті Чари, які тебе погублять, батьку…

— Кажи!

— Коли я… я так насправді… — заникувався Айок, лише тепер збагнувши, що сказав, аби порятувати власну шкуру.

— Кажи негайно, або так тебе відлупашу, що тебе звідси винесуть мої слуги, — пригрозив Урґх, підсунувши нагайку хлопцеві під носа. Залізні кульки на її кінці затремтіли, ніби нагадуючи про те, для чого вони призначені.

— Це не я, — прошепотів переляканий тим, що відбувається, хлопець. — Це не я знаю, це Пісня Єдина. Досить тільки уважно вслухатись у її слова, розгадати їх…

— Давай, говори ті слова, — наказав Урґх. Буду вибрався з-за крісла і також нахилив до хлопця свою лисячу фізіономію. Хлопець

1 ... 63 64 65 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дочка Чарівниць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дочка Чарівниць"