Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"
- Жанр: 💛 Фентезі
- Автор: Олег Говда
- 1 218
- 0
- 30.08.23
Книга "Королівство у спадок" від автора Олега Говди - це захоплююча подорож у світ фантастичних пригод і величних спадків. 📚🌟
Олег Говда - це видатний український письменник, який завоював серця читачів своєю унікальною творчістю та вмінням створювати неймовірні світи. Його перо несе дух сучасної фантастики, де реальність переплітається з магією, а герої змушені випробувати свою силу в найнеймовірніших ситуаціях. Автор, народившийся у великій літературній сім'ї, мав можливість вирости в атмосфері казок і фантастичних оповідань, що вплинуло на його творчу долю.
"Королівство у спадок" - це історія про молодого спадкоємця, який раптом опиняється в середовищі великих володарів і князів. Він мусить знайти своє місце у цьому загадковому світі, розгадати таємниці давніх родових скарбів і пройти випробування, які визначать його долю. Читачі підуть разом з ним у захопливий квест, де на кожному кроці чекають неймовірні пригоди та відкриття.
На сайті readukrainianbooks.com ви можете насолоджуватися цією книгою абсолютно безкоштовно та без необхідності реєстрації. Ми пишаємося тим, що пропонуємо доступ до найкращих українських та світових бестселерів. Наша мета - зробити культурну спадщину доступною для кожного, хто має бажання відкривати нові світи через слово.
Олег Говда вніс важливий внесок у сучасну українську літературу, і "Королівство у спадок" - це яскравий приклад його таланту та унікального стилю. Ця книга запрошує вас у незабутню подорож із захоплюючими персонажами, неймовірними пригодами та незрівнянною атмосферою.
Не втрачайте можливість поглибити своє знання про цей чудовий світ та насолоджуватися захопливими пригодами - читайте "Королівство у спадок" на readukrainianbooks.com прямо зараз! 📖🌍✨
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тиран кривавий або імператор
З розбійником, мов браття рідні, схожі,
Адже характери у них підхожі.
Та від розбійника все ж менше зла —
Бо шайка у розбійника мала…
Дж.Чосер
— Вставайте, мій принце! Пора на кладовище!
Ой, як весело. Гумористи... Зараз піднімуся, і ми разом посміємося. Обрегочемося...
Мммм... Голова розколюється. І повіки, як іржаві ролети — скриплять і піднімаються ривками. Та й взагалі тіло, ніби не зовсім моє. Не в сенсі, дерев'яне, а... як нові мешта. Начебто добре сидять, але все одно в них не так зручно, як в уже розношених.
О, а що це за тканина над головою? Намет? Не зрозумів?
Схоже, вечір вдався на славу, хоч нічого такого і не планувалося. Ні, захист диплому — звичайно, серйозна нагода. З цим навряд чи хтось сперечатиметься. Ось тільки вчора нічого серйозного не намічалося. Виключно посидіти за чаркою чаю з одногрупниками, зняти стрес і домовитися про місце і час справжнього сабантую після отримання заповітного посвідчення про завершення навчання і отримання. Але, схоже, як воно іноді буває, ситуація вийшла з-під контролю і дружнє застілля завершилося поїздкою за місто. Як там співається?
«Сплю, сплю, мені сниться:
Біля мене молодиця.
Мац, мац — голий пляц»
Справді. Ні дівиці, ні молодиці поруч немає. Хоча, не факт. Намет просторий, цілком здатний дати притулок більш аніж одній особі. Може, подружка випила менше і прокинулася раніше? Запросто... Не дарма ж від ковдри якимсь квітковим запахом віддає. Явно не мій парфум... коньячно-тютюновий.
О-хо-хо... Тільки б не Юля. Не хотілося б з нею ось так, на п'яну голову. Довірчі відносини вибудовуються довго, а зіпсувати можна в одну мить. Досить явити себе у всій первісній красі, втративши контроль і давши волю інстинктам.
— Ваша високість!
От зануда. Один раз смішно, другий — так собі... А за третій морду б'ють. Ну, чого причепився, як реп’ях? До речі, голос незнайомий. До нас що, ще хтось підсів потім?
Зараза... Нічого не пам'ятаю. Ми ж реально тільки каву і пляшку «Старого Таллінна» замовляли. Казав, горілку брати треба. Лікер точно самопальний був. Ось нас і торкнуло... Добре, хоч не в лікарні прокинувся. А то і там, куди цей недороблений жартівник кличе.
О, як чекав...
— Ваша високість! Ви, звичайно ж маєте рацію, вашому батькові вже все одно, небіжчикові квапитися нікуди. Але святий отець поспішає. Батюшці сьогодні ще дітей хрестити в селі барона Рендела.
Але ж скотиняка! Нічого святого у людей немає! Хіба можна так жартувати?! Ну все, ти напросився!
Ой! Підлога холодна... Кам'яна! Та й я не на карематі лежу, на ліжку. З ніжками! А тканина навколо — балдахін. Від стародавнього «балда» — «голова», тобто. Ну, а «хін» і без перекладу зрозуміло. Хто ж не знає, що весь ширпотреб, особливо з шовку, від створення світу в Китаї виробляють.
Дурня якась... Якщо наметові над ліжком я міг ще знайти розумне пояснення, то все інше ні в які ворота не лізло.
— Ваша висо...
Дістав!
Я ривком відсмикнув полог і… завис.
Твою ж червонознаменну! Якщо мене вирішили розіграти, то вклалися невідомі жартівники добряче. Навкруги не ліс і навіть не убогий приміський гай, а потужні стіни. В тому сенсі, що ліжко з балдахіном знаходиться всередині великої кімнати далеко не сучасної споруди. До стелі метра чотири з половиною, або й усі п’ять… не менше. Та й не будують зараз будинки з грубо тесаного каменю. Навіть у селах.
А ще, просто переді мною, шанобливо схилившись у глибокому поклоні, стояв літній чоловік, — одягнений в розшиту срібним позументом світло-блакитну ліврею, короткі, трохи нижче колін, чорні панталони і білі панчохи. Туфлі — на невеликому каблуці, з тупими квадратними носами, прикрашені величезними, срібними бляхами. Чоловік сивий і носить знамениті, дореволюційні бакенбарди. Неодмінна прикраса будь-якого поважаючого себе маршалка шляхетського дому.
— Доброго ранку, ваша високість, — невідомий випростався, але не повністю, стояв трохи подавшись вперед, немов до стрибка готувався. Або бігти, куди накажуть. — Як спочивати зволили?
— Не можу сказати, що добре...
Відразу і не зрозумієш, як вести себе в цій нетривіальній ситуації. А що, як я потрапив у якусь «Приховану камеру» і зараз пів країни дивиться на мої кривляння по телику і регоче під пивко і чіпси. Перепрошую — посуньтеся. Я вам не блазень. Хочете розваг? Гаразд, давайте веселитися разом. Сподіваюся, гонорар того буде вартий.
— Вибач, друже... Але зі мною, здається, щось трапилося. Я не хворів останнім часом?
— До вчорашнього вечора ні, ваша високосте, — чоловік зробив заклопотане обличчя і ступив ближче. — А що саме трапилося? Мігрень? Лихоманка? В очах не темніє?
— Здається, я втратив пам'ять... — кілька разів кліпнув і демонстративно потер чоло. — Абсолютно нічого не пам'ятаю. Навіть власного імені.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство у спадок, Олег Говда», після закриття браузера.