Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"

Не помилився… І з силою викинув ноги вперед, цілячись цього разу у цілком жіночний силует, що схилився наді мною,. Завдяки чому, в останню мить, зумів пом'якшити удар. Проте охнула дівчина голосно і відлетіла далеко. Значить, важила набагато менше за мене.

Я з очікуванням озирнувся, але ніхто більше на мене не кидався. Це не конче означало, що вороги закінчилися, але й за перепочинок дякую.

Судячи з того, як із рани хлюпала кров, грім-бабу можна було не оглядати. До того ж, який сенс? Вона й раніше була небалакуча, а тепер — з розпанаханим горлом — і поготів. Тож одразу попрямував до її спільниці.

Яким же було здивування, коли в дівчині, що згорнулася на землі калачиком, я впізнав врятовану полонянку.

— Здуріти можна! Блекоти ви об'їлися, чи що? Чи хміль ніяк не вивітриться?

Амазонка зі стогоном спробувала відсунутися, але її очі при цьому палахкотіли аж ніяк не сестринським коханням.

— Ти мене чуєш? — про всяк випадок сховав меч у піхви, бо мало як він на такий погляд відреагує. — Чи теж глухоніма, як подруга? Навіщо ви на мене напали? Якби я був ворогом, хіба почав би тебе розв'язувати?

— Усі чоловіки вороги! — прошипіла дівчина, як і раніше, тримаючись за живіт. — Гірше за скажених псів! Вам тільки одне треба.

— Навіть так?.. — свиснув я. — Цікавий поворот. Що ж я, пес хтивий, досі навіть не торкнувся тебе? Не скористався нагодою… Ні коли ти зв'язана валялася. Ні коли п'яна спала? Дивно. Не вважаєш?

— Не можна вірити жодному слову чоловіка. Усі вони брехливі та підлі тварюки. І скажуть що завгодно, аби обдурити, втертися в довіру, а потім…

— Поматросити і покинути… — кивнув я. — Так, ми такі... Зв'язаних і п'яних дівчат не вживаємо за призначенням, бо нам неодмінно треба, щоб сама захотіла. Тьху, повний ідіотизм... І що накажеш тепер з тобою робити?

Дівчина стиснула коліна і підтягла ноги.

— О-хо-хо ... Як же все запущено. Ніяк не виходить змістовна розмова. А мені стільки всього треба спитати. Прийдеться знову зв'язувати… Хоча б до ранку. А то задрімаю — і ти мені знову голову проломити захочеш. Якби ми обидві були дівчатами, обійшлися б чесним словом, а між чоловіком та жінкою яка довіра? Суцільний обман.

Амазонка відчула глузування в моєму голосі і хотіла заперечити, але не могла збагнути як. Тому, що треба було погоджуватися зі мною, або спростовувати свої ж слова, про чоловічу підступність. А я не поспішав… Просто посидіти поряд із гарною дівчиною, навіть вороже налаштованою, набагато приємніше, ніж з нею ж боротися не на життя, а на смерть.

Не знаю як довго амазонка збиралася б з думками та підбирала переконливі аргументи, але нас знайшла Синільга. Птах невпевнено дострибав до мене і з розгону застрибнув на коліна.

— Привіт, красуне... — я підхопив її на руки і примостив на плечі. — Вибач, але ти пропустила найцікавіше.

Орланка невдоволено заклекотіла, потім розправила крила і кілька разів потужно змахнула, обдаючи нас, як опахалом.

— Це що? — амазонка витріщалася так, наче привид батька Гамлета побачила. — Це… синій орлан?

— Щодо синій — жодних сумнівів… — я висмикнув у Синільги з хвоста перо, заробив чутливий удар дзьобом по зап'ястю, але протягнув наочний посібник дівчині. — Сама дивися... А орлан чи орлиця, тут доводиться магу на слово вірити. Я не розрізняю. Та й не лише я. Мої знайомі папугу тримали кілька років, Петриком назвали. А потім він яєчко зніс і став Петринкою.

Не слухаючи, що я плету, амазонка прийняла перо з таким благоговінням, наче воно було з найтоншого золотого павутиння. Притиснула до губ і засунула у волосся. Потім підвелася. Але лише для того, щоб знову бухнутися на коліна.

— Пробач мені, Той Хто Літає З Орланами! Я не впізнала тебе. Прийми мою честь і життя, або убий одразу… і врятуй від ганьби.

«А бодай тобі грець… Сходив за хлібцем, називається. І це я лише перший крок зробив. Цікаво, чи метр Ігнаціус передбачав подібний розклад, чи все трапилося випадково? М-да… А з іншого боку, хто обіцяв солодкі булочки з кренделями? Гаразд ... Поживемо — побачимо, як говорив сліпий вмираючи. Добре, що ранок небавом… Який, за визначенням мудріший. М-да… Зараза, як же пити хочеться. З калюжі б сьорбав. А вона мені тут про честь… і ганьбу… мізки пудрить»

Кінець книги першої

Дякую всім, хто добрів до кінця. Запрошую до подальших пригод.

Шукайте.Королівство 2 на моїй сторінці. 

Кінець