Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Можливі й ситуації, коли злочин вчиняють дві чи більше особи, кожна з яких повністю виконує його об’єктивну сторону. Тобто у злочині є кілька виконавців, дії кожного з яких повністю охоплюються нормою Особливої частини КК, причому наявність кількох учасників злочину не передбачена диспозицією відповідної статті КК. Такі випадки в теорії прийнято іменувати простою чи елементарною співучастю або ж співвинністю. Інколи їх іменують співвиконавством, хоча, як видається, така назва є невдалою. Співвиконавець — як автор спробував обґрунтувати вище — це особа, яка виконала частину об’єктивної сторони злочину. Тому наявність кількох виконавців і співвиконавство — це далеко не тотожні явища.

Звертає увагу, що інститут співучасті, регламентований ст. 27 КК, зорієнтований на виділення ролі конкретної особи у вчиненні злочину. Центральне місце в цій статті займає описання видів співучасників. В нормах же Особливої частини акцент зроблений на вказівці на діяльність всіх співучасників, безвідносно до індивідуальної ролі кожного з них. У відповідних нормах мова йде про «колективне» вчинення злочину. Закон говорить, наприклад, про вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 189 КК) або організованою групою (ч. 4 ст. 189 КК), а не про вчинення цього ж злочину в складі групи осіб, яка діє за попередньою змовою чи в складі організованої групи. Тому при наявності співучасті Особливого роду вид співучасника відповідно до ст. 27 КК не визначається, всі учасники спільного злочину визнаються його виконавцями. При цьому можливо, що у злочині, вчинюваному, припустімо за попередньою змовою групою осіб, приймає участь пособник цього злочину, який не є учасником групи і відповідальність якого визначається з врахуванням положень, передбачених і ст. 27 КК і нормою Особливої частини про співучасть особливого роду.

Викладені вище положення, як видається, мають важливе значення і для класифікації форм співучасті, і для визначення співвідношення форм співучасті та видів співучасників.

В кримінально-правовій літературі питанням класифікації форм співучасті приділяється значна увага. Однак залишається в силі висновок зроблений ще в 1971 р. П.Ф. Тельновим, що єдиних критеріїв класифікації форм співучасті не вироблено, не склалося загальновизнаного переліку цих форм[91]. Пропонується принаймні сім таких класифікацій в рамках яких автори по різному групують по суті одні й ті ж самі форми співучасті. Не вдаючись в детальний аналіз висловлених в теорії думок[92], скажемо, що будь-яка класифікація повинна бути не лише теоретично бездоганною, а й мати практичне значення. З врахуванням цілей кримінально-правової кваліфікації таке значення має виділення форм співучасті з врахуванням того, як вони виражені в нормах кримінального закону, яке кваліфікуюче значення надає їм сам КК.

Тому, видається, доцільно враховувати форми співучасті:

1) за ступенем згуртованості співучасників, виділяючи при цьому неорганізовану (групу осіб; групу, яка діє за попередньою змовою) і організовану співучасть (організовану групу, злочинну організацію);

2) за формою вираження в КК, де слід виділити співучасть яка регламентована Загальною частиною та співучасть, яка передбачена статтями Особливої частини КК.

Співучасть, як інститут Загальної частини має місце тоді, коли закон передбачає встановлення ролі кожного співучасника у вчиненні злочину і відображення цього при кваліфікації. Кваліфікуючи таку співучасть, слід посилатися на відповідні частини ст. 27 КК, що передбачають окремі види співучасників. Вона включає в себе те, що називають простою чи елементарною співучастю та співучасть в тісному розумінні слова.

Співучасть особливого роду має місце за умови, що вчинення злочину спільними погодженими діями кількох осіб передбачено нормою Особливої частини. При кваліфікації такої співучасті нема потреби посилатися на статті Загальної частини КК, оскільки діяльність співучасників повністю охоплюється нормою Особливої частини і роль кожного учасника злочину «пригнічується» фактом спільності вчинення посягання. Не можна тому визнати універсальним положення про те, що кваліфікуючи діяння співучасників, необхідно сказати, про яку співучасть йде мова[93]. При кваліфікації співучасті особливого роду вид співучасника не визначається в тих випадках, коли злочин вчиняється учасником відповідної групи. Сама вказівка в нормі Особливої частини на вчинення злочину кількома особами означає, що вони прирівнюються до виконавців злочину незалежно від характеру виконуваних ролей, виступають в ролі «колективного» виконавця[94].

В свою чергу в співучасті особливого роду слід виділити її форми, які названі в окремих нормах Особливої частини, і з якими пов’язується різна ступінь згуртованості учасників спільного злочину. Очевидно, що існує ієрархія форм співучасті. Ступінь згуртованості дій співучасників підвищується в такому порядку:

Група

група за попередньою змовою

організована група

злочинна організація.

В цілому ж класифікація форм співучасті може бути показана так:

Схема: Класифікація форм співучасті

Вчинення злочину групою осіб як ознака злочину

В Особливій частині КК вчинення злочину групою осіб передбачене в 12 статтях. При цьому в переважній більшості випадків вчинення злочину групою осіб виступає як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака злочину (ст.ст. 121, 126, 152, 153, 296, 316, 402, 404-406, 408 КК). В одному випадку — ст. 293 КК “Групове порушення громадського порядку” вчинення злочину в складі групи (чи, як ще говорять — груповий характер злочину) є ознакою основного складу. Однак злочин може бути вчинено групою осіб і у випадках, коли це спеціально не передбачене нормою Особливої частини.

Тому у зв’язку з кваліфікацією злочину, вчиненого групою осіб, потрібно розрізняти:

1) випадки, коли така ознака передбачена статтею Особливої частини, та коли така ознака не міститься в диспозиції кримінально-правової норми. Тобто, вчинення злочину групою осіб може бути конституюючою ознакою злочину, а може виступати і його фактичною