Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

У теорії кримінального права сукупність злочинів поділяють на реальну та ідеальну. Під реальною сукупністю розуміють випадки, коли особа в різний час вчиняє два або більше злочинів, кожний з яких визначений у певній статті Особливої частини Кодексу як окремий склад злочину. Реальна сукупність злочинів є, наприклад, у разі якщо особа після вчинення крадіжки (ст. 185) через деякий час вчиняє шахрайство (ст. 190), а також тоді, коли винний з помсти вчинив вбивство (ч. 1 ст. 115) і з метою приховати цей злочин підпалив приміщення, в якому залишив свою жертву, тобто вчинив другий злочин — умисне знищення майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194). Реальна сукупність злочинів — різновид повторності злочинів.

За реальної сукупності злочинів мають місце два різні самостійні злочини. Кожний злочин, що входить до сукупності злочинів, кваліфікується окремо за відповідною йому статтею або частиною статті Особливої частини Кодексу, а покарання за їх вчинення суд призначає за правилами про сукупність злочинів, викладеними в ст. 70 КК.

Від сукупності злочинів слід відрізняти випадки, коли діяння особи має ознаки як загального, так і спеціального складу злочину, коли один і той самий злочин підпадає під дію двох статей кримінального закону. Так, одержання хабара охоплюється і загальним складом злочину, яким є зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), і спеціальним складом злочину, яким є одержання хабара (ст. 368). Оскільки спеціальний склад злочину (одержання хабара) як різновид загального складу (зловживання владою або посадовим становищем) описаний у законі більш конкретно і повно з визначенням усіх його ознак, то він тим самим має перевагу перед загальним складом злочину і вчинене має кваліфікуватися лише за ст. 368 КК. Отже, якщо вчинений злочин підпадає під дію загальної і спеціальної норм, сукупності злочинів немає, кримінальна відповідальність настає за спеціальною нормою або інакше — при конкуренції загальної (основної) і спеціальної норм діє спеціальна норма.

Сукупності злочинів немає і в тому разі, якщо кілька діянь, кожне з яких утворює окремий склад злочину, є певною частиною (актом) загального цілого щодо досягнення більш тяжкого конкретного наслідку. Наприклад, позбавлення під час бійки життя людини шляхом нанесення кількох тяжких тілесних ушкоджень можна розглядати як два склади злочинів: нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121) та умисне вбивство (ст. 115). Однак у цьому випадку має місце єдність кількох дій, пов’язаних загальною метою для досягнення одного тяжкого наслідку — смерті людини, тобто одиничний злочин — умисне вбивство.

Сукупності злочинів немає і у разі, якщо неодноразові дії були спрямовані на один і той самий об’єкт (предмет). Сукупності злочинів немає і у разі, якщо певний злочин за законодавчою конструкцією передбачає як спеціальну (кваліфікуючу) ознаку склад іншого злочину і тим самим у даному випадку «поглинає» останній. Наприклад, хуліганство як окремий склад злочину (ст. 296 КК) втрачає самостійне значення у разі умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, і такий злочин має кваліфікуватися лише за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

Реальної сукупності злочинів немає і тоді, коли в законі виписано кілька дій, що спрямовані на різні об’єкти, але охоплюються єдиним умислом. Наприклад, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб як за один (одиничний) склад злочину. За змістом цієї статті йдеться не про два або більше умисних вбивства (коли має місце множинність злочинів), а про один злочин за умови, що позбавлення життя кількох осіб охоплюється єдиним умислом винної особи.

Ідеальна сукупність — це ті випадки, коли одне діяння містить елементи двох або більше складів злочину, передбачених різкими статтями кримінального закону. Характерними ознаками ідеальної сукупності злочинів є: 1) вчинення одним діянням кількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону; 2) наявність щодо матеріальних складів злочину двох різних наслідків, пов’язаних з таким діянням; 3) такі наслідки були спричинені одному й тому самому об’єктові або різним об’єктам.

Найчастіше ідеальна сукупність злочинів виявляється у двох різновидах: а) при посяганні на один (кілька, пов’язаних між собою) об’єкт однією дією, при одній формі вини, але за наявності кількох різних шкідливих наслідків. Наприклад, зловмисник під час зґвалтування заражає потерпілу вірусом імунодефіциту людини.

Отже, однією дією (насильницький статевий акт з потерпілою) було вчинено два різні злочини, які мають кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів як зґвалтування за ч. 4 ст. 152 (за ознакою «спричинення особливо тяжких наслідків») і як зараження вірусом імунодефіциту людини за ч. 2 ст. 130 КК; б) у разі посягання однією дією на два об’єкти з наявністю кількох різних наслідків і двох форм вини.

Наприклад, злочинець одним спрямованим пострілом вбиває людину, при цьому куля пройшла тіло потерпілого і спричинила тяжке тілесне ушкодження іншій людині, яка перебувала поблизу. У даному випадку має місце одна злочинна дія, два об’єкти посягання, два різні наслідки, дві форми вини (умисне вбивство і необережне спричинення тяжкого тілесного ушкодження), тобто ідеальна сукупність злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачена статтями 115 і 121 КК.

3. Рецидив злочинів. Рецидивом злочинів (як різновиду повторності) за ст. 34 КК визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів можливий за наявності двох ознак: а) вчинення особою нового будь-якого або тотожного, чи однорідного злочину; б) наявність у такої особи судимості (однієї або кількох) за раніше вчинений (вчинені) злочин; в) судимість має бути за умисний раніше вчинений злочин й вчинення нового умисного злочину. Особа визнається такою, яка має судимість з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості. Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання.

Випадки, коли другий (або наступний) умисний злочин вчиняється особою, яка має