Читати книгу - "Підняти вітрила!"

Він ще раз глянув на Аднану, потім стріпнув головою, стиснув кулаки і звелів, спокійно, але рішуче:

— Підняти всі вітрила! Хоч би що там трапилось, а ми повинні їх наздогнати!

Люди кинулись виконувати наказ каштана.

— Підняти все, що може ловити вітер! — знову сказав той, відчуваючи, що вони сліпо виконують його волю. — Міцніше укріпіть щогли, щоб вони не поламалися!.. Хлопці! — гукнув Антон. — Вірте в себе — і ми їх наздоженемо! То правда, в них кращий корабель, але це ще не все! Кожен моряк може помилитися, то чому не можуть помилитися пірати? Зате ми не повинні допустити жодної помилки, найменшої. І в цьому наша перевага!

Ісмаїл. прокрутив довгим цвяхом дірку в тонкій перегородці, щоб можна було побачити, що там робиться, потім викрутив два майстерно приховані гаки, і тепер треба було тільки легенько підчепити дошку, щоб опинитися біля койки капітана.

Ісмаїл прислухався, пересвідчився, що в каюті нікого нема, викрутив ще два гаки, дощаний щит опинився н нього в руках, а в пройму видно було стіл, заставлений їжею.

— Ефенді! — злякано прошепотів Акоп. — Не бери нічого! Вони повісять нас обох!

Кок простяг руку, загріб усе, що там було, прихопивши навіть твердий сухар, поставив щит на місце, прикрутив його й повернувся назад у трюм. І дуже вчасно — в каюту прийшли.

— Негідники! Хто забрав їжу?! — почувся голос Безбородого.

— Ну, тепер вони нас повісять! — заскімлив Акоп.

Ісмаїл наминав сало, забувши про коран та про його заборону їсти свинину. Жаль, що десь запропастилася люлька.

Тим часом у каюті здійнявся галас.

— Завтра вранці ми будемо біля Стампалії, — сказав хтось. — Треба зупинитись і взяти провізії.

Кок напружив слух. Стампалія — острів на півдні архіпелагу; отже, він визначив місцеперебування корабля, не утруднюючи себе вимірами.

— Киньте про це й думати! — заперечив Безбородий.

— Але ж у нас тільки десяток сухарів та трохи сала. Як можна дійти з такими харчами?

— По одному сухарю на кожного! — крикнув Безбородий. — Це все, вистачить з вас!

— А сало? — спитав хтось із піратів.

— Я тримаю його під подушкою. Видаватиму кожному по шматочку. А тепер геть звідси!

Пірати подалися з каюти, а Безбородий, залишившись сам, дістав сало, відрізав чималий шмат, розмочив у воді сухар і почав їсти, глипаючи на двері. Попоївши, сховав решту під подушку, крикнув щось стерновому, прикрутив лампу, ліг на койку і захропів. Кок задумливо почухав голову.

— Так не годиться! Якщо й вони змушені постити, то нагодувати нас навіть не подумають!

— Що ти надумав, ефенді Ісмаїле? — спитав вірменин.

— Ти потурбуйся про одне: щоб у тебе був заціплений рот!

При цих словах кок зняв щит і просунув голову в каюту, прислухаючись до хропіння Безбородого. Солонина під подушкою, досить тільки простягнути руку… Але зараз пора для інших дій!..

Ісмаїл помацав себе за поясом, дістав ополоник, нахилився до койки, розмахнувся і щосили вдарив. Голова Безбородого хряснула, ніби порожня пляшка, а сам він весь обм'як.

Ісмаїл схопив рясу Безбородого, накинув на себе, запхнув у рот піратові ганчірку, потім зв'язав його й кинув на койку.

— Ну, ось і добре! — сказав стерновий, побачивши капітана, що виходив з люка.

Той, кого він сприйняв за Безбородого, зупинився трохи на трапі, вдивляючись у темряву. Ніч була чорна, мов дно казана, море довкола стогнало; корабель боровся з хвилями, підкидаючи вгору корму, мов норовистий кінь, який хоче вдарити копитами.

Раптом Ісмаїл здригнувся: на хрестовині великої щогли виднілась тінь людини, погойдуючись у темряві..;

— Гей, капітане, чого ти там закляк? — крикнув стерновий.

Кок відчув, як піт облив його тіло. Отже, коли йшлося про зашморг, Безбородий дотримувався слова! Безперечно, той чоловік угорі — хирлякуватий грек, який зрадив ватажка!

— Іди сюди, капітане! — правив своєї пірат від стерна.

Ісмаїл погамував калатання серця, обернувся й щосили опустив йому на черепок ополоника.

— Ага, ви відкоркували пляшку! — вигукнув дозорець з носа. — А про мене забули!

Він бігцем подався до стерна. Але не встиг навіть спитати, чому це стерновий так швидко напився, що лежить на палубі, як і сам, одержавши ополоником по лобі, простягнувся поруч.

Ісмаїл залишив їх, непритомних, закріпив, як міг стерно, метнувся до носового люка і взяв його на засув. Отже, останні два пірати опинились під замком і вже не могли вийти.

«Сперанца» стогнала, борючись із хвилями без стернового й без дозорця. Розчищаючи люк, Ісмаїл побачив праворуч маяк, але йому ніколи було роздумувати, що це за земля.

— Виходь, Акопе, здамо трюм іншим!

Вірменин боязко підвівся.

— Це ти, ефенді Ісмаїле? Вони тебе не повісили?

— Іди сюди й допомагай! — замість відповіді поквапив його кок.

За кілька хвилин два пірати з корми разом з Безбородим, якого вони ледве витягли з каюти, лежали в трюмі.

Лише тепер Акоп помітив тінь на хрестовині щогли.

— Що це? — спитав він, схопившись за серце.

— То пірат, не бійся: Безбородий повісив його, щоб ним було менше роботи.