Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лабіринт Мінотавра" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 131
Перейти на сторінку:
тобі догодити!

— Так далеко не треба… Ой, шпигає в спину! Прокляті напасники! Так помолотили мене… ой! Як сніп ячменю… Кепська справа… Я, мабуть, помру, Печеруне!..

— Що мовиш, царю? — з удаваним жахом скрикнув Печерун. — Та чи можна думати про таке? Ми ще не утвердили царство витицьке, ми ще маємо рушити силу свою до країв верховинських, щоб і там знали руку царя Горевія. Не мисли, царю, про сумне, тобі рано йти до краю Світовидового!

— Не вмовляй мене! — простогнав Горевій. — Сам би хотів жити вічно, та долю не об’їдеш… Ой! На всяк випадок маю утвердити волю свою. Ага! Мирося прийшла… От і добре!

Царівна метнулася до батька, притулилася щокою до грудей. Зазирнула в обличчя, приклала ніжні долоні до чола.

— Чого вам, батеньку? Чому в передсвітання покликали?

— Миросю, — урочисто озвався цар, обнімаючи її за плечі, — маєш нині вибрати собі нареченого.

Дівчина сахнулася від нього, а в очах Печеруна засвітилися вогники цікавості.

— Татку, як то вибирати? З кого?

— Маю на оці трьох воєвод і лицарів своїх. З них ти й вибереш собі долю…

— Хто ж це? — помертвілим голосом озвалася дівчина.

— Скажу… Хе-хе! Чого це ти зблідла? Млієш від цікавості? Нічого, нічого… Батько поганого тобі не підсуне. Ой! Сам знаю, що тобі до вподоби буде… Слухай же… Перший лицар — Мечик, Печерунів синок…

Радник аж підскочив від радощів, схилився перед царем у низенькому поклоні.

— Царю, ми з сином — твої смерди повік. Покликати сина?

— Зажди, — невдоволено мовив Горевій. — І чого ти поспішаєш, наче голодний до столу? Я маю ще двох лицарів на приміті. А донька вже сама вибере, хто їй до смаку… хе-хе! Хоч я гадаю, що Мечик був би найкращий. Слухай же, доню: ще я маю для вибору лицаря Борена і воєводу Тирла. Говори ж мені, хто буде мужем твоїм? Хто стане батьком наступного царя?

Царівна гордо випросталась.

— Татку, я не кохаю жодного з них. Нема поміж них обранця мого!

— Хіба я тебе питаю, кого ти кохаєш? — гнівно гукнув Горевій. — Неслухняна дитина. Ой! Мені кричати важко, а ти сердиш мене. Всякі вигадки — кохання, милування… Мені царевич потрібен, а не твоє кохання. Вибирай з тих, кого я назвав…

— Без любові не одружуся! — вперто одвітила Мирося.

— Миросю, — улесливо проспівав Печерун, утримуючи її за руку, — та ти лиш накажи — Мечик ляже перед тобою слухняним псом… Та він не дасть на тебе порошинці впасти…

— Знаю, знаю, — вирвалася від нього царівна і тужливо поглянула у вікно на імлистий обрій, де жевріло світання. — Та мені не до серця улесливі пси, Печеруне! Мені хочеться, щоб дружиною мені був славний лицар, герой!

— Накажи! — скрикнув радник. — Накажи… і Мечик стане героєм!

— Ну це ти вже теє… мелеш пусте, — сказав цар. — Герой з Мечика такий, як з домашнього пса вовк. Проте для Миросі годиться. Мені герої ні для чого. В дружині — інша справа! А до царювання потрібні люди хитрі, розважливі, розумні… Миросю, кого ти вибираєш?

— Може, я кого іншого назову? — несміливо мовила Мирося.

— Не вигадуй! Або слухайся, або я тебе вижену в дикий степ! Ой, неслухняне дівчисько! Вибирай, кому кажу!?

— Згода, — раптом озвалася дівчина, а на її обличчі промайнула усмішка. — Лише одна умова…

— Яка там ще умова? Ой! Несіть мене до ліжка… Ну, кажи…

Царя перенесли од вікна до постелі, вкрили вовняним коцом. Мирося несміливо підступила до нього.

— Татку, хай ваші лицарі розгадають загадки, які я загадаю… Тоді я згоджуся. Хто всі загадки розгадає — той і стане моїм нареченим…

— Нащо ці витребеньки? — здивувався цар.

— Туману напускаєш, Миросю, — скривився Печерун.

Мирося лукаво глянула на радника.

— Хочу переконатися, чи придатні лицарі для царювання. Для того треба голову неабияку. От ми й побачимо, чого вона варта у ваших лицарів: носити шоломи чи, може, ще для чого?

— Хе-хе, — вдоволено посміхнувся Горевій, — мудра дитина у мене… Печеруне, хай так буде. Збирай людей, воїв, лицарів, хай весь Витич відає — царівна вибиратиме собі пару. Ой, пече! Та не забудь — на майдан знову викочуйте меди, паліть багаття, смажте ягниць і телят! Свято для всіх! Хай знають щедрість Горевія!..

Святковий гомін котився понад майданом, біля вогнищ дружинники й ремісники пригощалися з грубезних дубових бочок медами, наливаючи запашний напій у глибокі бронзові черпаки. А дівчата й жінки, діти та старі люди купчилися біля царської кам’яниці, позирали на ґанок, звідки мала вийти царівна. Всім було весело й цікаво: витицький люд знав, що Мирося вибиратиме собі дружину якось незвично, не так, як всі. Прийшов до городища і пастух Корінь, назирив поміж товпищем сина Зореслава, привітався з ним.

— Як тобі тут? — тривожно заглянув у очі синові. — Чому змарнів? Тільки одна ніч минула, а ти вже якийсь… не такий…

— Який же я?

— Сам не свій. А вчора ти славно гамселив ворогів. Якби не ти, непереливки було б цареві. Хвалю, синку, хвалю…

— Ой, татку! — похмуро одвітив син. — Мені тепер не до того!

— Бачу, бачу! Гадаєш, я не збагнув? Уже прикипів серцем до царівни? Все одразу на мою голову накотилося, всі лиха світові. Дурний ти, аж кручений. Лізеш сам у пащу гадючу, наче дурне жабеня. Колись сміятимешся над собою…

Хлопець одвернувся з досадою.

— Може, колись і сміятимуся… а нині плакати хочеться…

Його душу рвали на частки незримі шуліки. Не міг діждатися, коли з’явиться Мирося, щоб зазирнути їй в очі. Що ж сталося, що одразу після благословенної ночі вона вирішила одружитися? А як же їхнє кохання? Квітка серед чарівної галявини? Чи то приснилося? Привиділося у химерній мрії? А в житті — зась пастухові до серця царівни?..

1 ... 63 64 65 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник"