Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов 📚 - Українською

Читати книгу - "Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов"

322
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відважні" автора Олександр Ісаєвич Воїнов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 107
Перейти на сторінку:
ключа до цих людей.

— Після роботи, — сказав він, — мене затримайте, поговоримо без свідків.

Василь Дмитрович похитав головою:

— Ніяк не можна — підозра буде. Кажи зараз, ніхто не почує.

— Ні, — уперто стояв на своєму Олексій, — зараз не час, працювати треба!..

Він одійшов від поліцаїв, залишивши їх геть збентеженими.

Юренєв уже повернувся з бачком. Він помітив, що Олексій розмовляв з поліцаями.

Сьогодні юшки було особливо мало, де-не-де плавали блискітки жиру і пшонини. Всі їли, сівши в коло і по черзі черпаючи ложками.

Кравцов, який звичайно сідав поруч Юренєва, перемінив місце і, підносячи ложку до бачка, вороже поглядав на свого недавнього друга. «Хоч би він нічого не накоїв, — з тривогою подумав Олексій. — Зовсім недоречна була моя відвертість з ним!..»

Покінчивши з юшкою, Юренєв засунув ложку за халяву і, наче між іншим, запитав Олексія:

— Тютюнець є?

— Є.

— Давай покуримо!..

Вони відійшли вбік, і Михайло одразу ж почав допит.

— Про що ти з ними розмовляв? — кивнув він на поліцаїв.

— Про погоду, — посміхнувся Олексій.

— Я не жартую! — В голосі Михайла прозвучала погроза.

— А чому, власне, ти мене допитуєш? На якій підставі?

Михайло чиркнув сірником.

— Скажу прямо!.. Після того, що ти мені казав, я не можу вже ставитися до тебе з цілковитим довір'ям. Твій контакт з поліцаями примушує мене підозрювати…

— Невже ти думаєш, що, вирішивши зрадити, я чинив би це на очах у всіх?

— Я вимагаю, щоб ти сказав, про що ви говорили, — гостро повторив Юренєв, — інакше я залишаю за собою свободу дій…

— Що це означає?

— Я не зобов'язаний говорити про це… своєму ворогові!

— То ось як ти заговорив! — Олексій глибоко затягнувся міцним димом. — Ну гаразд, роби що хочеш!..

І, рвучко повернувшись, він відійшов убік, взяв лопату і спустився на дно котлована…

Майже всю другу половину дня вони працювали поряд, встановлюючи бетонний ковпак, їхні руки часом дотикалися і тут же відсмикувались. Взаємна ненависть, що досі таїлася десь в глибині і довго не знаходила виходу, раптом спалахнула і зразу ж досягла найвищого напруження.

«А що, коли він знає, де я зберігаю свої записи? Що, коли він бачив Миколку?» — думав Олексій. Одчайдушні плани народжувалися в його голові, пролітали вихором.

Від тривалої роботи занила спина. Олексій випростався і аж скрипнув зубами від болю. Як добре хоч хвилинку постояти, розправити плечі і глибоко, на повні груди вдихати чисте повітря, що пахне першим снігом!

Раптом його погляд спинився на темній западині сусіднього недобудованого дота. Десь в дорозі затрималася арматура, і Вернер наказав тимчасово припинити в цьому доті роботи.

Олексій уявив собі вузьку коротку траншею, крутий поворот, за ним ще один, а потім глибокий котлован із стрімкими стінами. Зовсім недавно в цьому котловані його група пережила кілька неприємних хвилин.

Скориставшися тим, що поліцаї ненадовго відвинулися в своїх справах (а вони часом це робили, вважаючи, що ніхто не втече, — рівне поле стелеться майже до обрію, заховатися ніде, і куля скрізь дожене), Олексій влаштував у котловані коротку нараду. Сидячи спиною до траншеї, на краю котлована, він дивився в той бік, куди пішли поліцаї, і не помітив, як, зрештою, й інші, що Кравцов потайки виліз з котлована з іншого боку, підслухав за поворотом траншеї всю їхню розмову до останнього слова, а потім зненацька вискочив і всіх налякав. Хто б міг подумати, що ця траншея — щось на зразок довгої слухової труби! Юренєв навіть не повірив, спеціально ходив за поворот і слухав…

Олексій похмуро усміхнувся. Чи не повторити ще раз, але тепер вже не для жарту, а серйозно? «Клюне він чи ні? — Олексій скоса глянув на Юренєва, який укладав бетонні плити. — Що ж, спробувати можна. Вийде, то вийде!.. А якщо не вийде? — Він замислився. — Так, ставка надто велика — власне життя!..»

І раптом його охопив якийсь злий, гострий азарт. Все одно гинути!.. Недавній випад Юренєва — це останнє попередження. Зараз він зробить усе, щоб розчавити його, Олексія, тим більше, що у нього в руках такі вагомі козирі: відмова від утечі, контакт з поліцаями. Ні, якщо діяти, то негайно, не відкладаючи. Адже за вечір і ніч багато що може змінитися. Юренєв підмовить когось убити його як зрадника або викаже усіх сам, — це теж дуже ймовірно: він розуміє, що висить на волосинці. Може статися й так, що обох поліцаїв завтра пошлють в інший наряд, і тоді він, Олексій, не зможе здійснити свій план. Якщо ж навіть залишиться живий, то в очах товаришів ціна йому буде ламаний гріш, всі цуратимуться його, як прокаженого. Доводь потім, чим ти керувався, які благородні були в тебе таємні задуми! Стоячи на краю могили під прицілом автоматів, товариші проклинатимуть тебе. Ні, цього він не допустить!..

Вибравши момент, коли поліцаям набридло ходити поміж працюючими і вони знову присіли на колодах покурити, Олексій відклав лопату і підійшов до них.

— Ось що, Василю Дмитровичу, — сказав він, — твоя правда, незручно мене залишати після роботи…

— Ну, чого ж ти хочеш?.. — Поліцай сплюнув на землю.

— А ви поведіть мене он, у той дот! Матеріали там у нас залишилися — відра, кирки… Ось і поговоримо.

Поліцаї переглянулися.

— Ну що ж, — ліниво сказав Петро, — це можна!.. Коли вести?..

— А от я ще трохи попрацюю — ти підійди і гукни…

— Добре, ступай, — поблажливо сказав Василь Дмитрович. — Бачу, язик у тебе дуже свербить. Що ж, поговоримо, коли така охота… Тільки дивись, кажи діло, а то… — І він багатозначно поклав руку на автомат, що лежав поруч.

Олексій обернувся і спокійно, наче ця розмова не мала для нього ніякого значення, пішов назад… Коли б хто знав, як неймовірно

1 ... 63 64 65 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов"