Читати книгу - "Енеїда"

чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови. За аналогічним принципом працювали тарани — дерев'яні довбні — в олійницях. Підвішеними до стелі таранами підбивали клини, які притискали прес, що вичавлював з відповідно підготовленого насіння олію. Застосовувалися тарани і для пресування воску на воскобійнях. Тут продовжується розпочате у четвертій частині "Енеїди" травестійне обігрування, комічне зниження зброї, бойового обладунку двох воюючих армій, ототожнення їх з предметами господарського вжитку. До того ж, всі давніші види зброї беруть свій початок від предметів господарського вжитку (ті ж тарани, вся холодна або ще говорили — біла зброя, певною мірою і вогнепальна). Замість бойових таранів рутульці використовують довбні з олійниць, якими проти фортечних укріплень нічого не вдієш. Тимчасом у наступній строфі з їх допомогою військо Турна валить браму. 123. Геленор — троянський воїн, син лідійського царя і рабині Лікімнії (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 544 — 549). Лик — у Вергілія Лікос (Вергілій. — Кн. 9. — Ряд. 556 — 566). Верлань — крикун. Кундель — вівчарка степової породи. І, мов на поступки, хотілось Рутульцям перегону дать — змагаючись у бігах наввипередки чи що інше, буває, ідуть на поступки, скажімо: "починай бігти першим". Як у шахматах, починаючи гру з явно слабішим противником, інколи дають фору — знімають з дошки якусь фігуру. 124. Пробралися подуть тичок — тобто помірятися силою в поєдинку, бою. У народних казках герої інколи, перш ніж почати поєдинок, а то й перериваючи його, дмуть тічок (місце поєдинку), щоб в такий спосіб виявити, хто з них сильніший. 129. Лигагь латинськії потали! — потапці — особливо злиденна страва: хліб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапці, впустивши в юшку (Номис. — С. 235). 131. По-сербськи величали віру — тобто лаялися нецензурними словами. 132. Голіаф — біблійний велетень і силач. Один дражнився Битіасом — травестійне обігрування імені троянця Бітій у Вергілія. Із Кочубейським він Тарасом — мається на увазі слуга великих магнатів, князів Кочубеїв, які мали маєтки в Диканьці, самій Полтаві, інших місцях. Котляревський добре знав Кочубеїв і їхнє оточення. Одному з них, Семенові Михайловичу Кочубею (1778 — 1835) присвятив власноручно підготовлене видання "Енеїди" (1809). 137. Стратилат — воєначальник, ватажок війська. 139. Келебердянськая верства — локальна приказка. Матвій Номис до приказки "Випросталась, як семисотна верства" дає таку примітку: "Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. — О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, — себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни" (Номис. — С. 288). Келеберда — містечко Полтавського полку. Попав богиню камнем в лад — тобто в лоно. Тут: лоно — низ живота. 142. Генеральний обозний — одна з вищих посад у гетьманському уряді на Україні. У його віданні була організація і постачання війська, артилерія. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з іншими державами, переговорах з іноземними послами, засідав у генеральному суді. Були також полкові обозні. ЧАСТИНА ШОСТА 1. Біжать в олимпську карвасар — йдеться про одну з давніх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честі (відповідно в російського народу — "на миру"). Обрані громадою авторитетні люди вислуховували обидві сторони і тут же виносили своє рішення. Слово "карвасар", як і сама інституція суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм. 3. Як грек на ніжинські ковбаси — це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. — С. 98). Я намочу вас в шевський, квас — шевський квас — розчин дубильної речовини для вичинювання шкур. 4. Запру в смирительних домах — такі будинки були введені при Петрі І для ув'язнення за порівняно незначні злочини. Коли перед судом поставала особа з привілейованих станів (а богині ж сюди належать), вона по можливості відбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмі. Як місця ув'язнення ці будинки припинили існування у 1884 р. Жінок там на тютюн міняють — ще один, уже третій (див. коментар: III, 3; IV, 126) відгук у поемі пісні "Гей на горі та женці жнуть". Тут ремінісценція рядків: А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку На тютюн та люльку, Необачний. 6. В античній міфології Венера традиційно прихильна до Марса — бога війни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образі маркітанки. Останні супроводжували армію в походах, торгували різними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку. І бите з ними м'ясо їла — тобто м'ясо настріляної дичини. 7. Літературознавець Юрій Івакін слушно вказує на перегук епізодів із побуту небожителів у шостій частині "Енеїди" з творами Шевченка останніх років життя: "Юродивий" (1857), "Муза" (1858), "Слава" (1858), "Гімн черничий" (1860). Коментуючи рядки вірша "Слава": А ти, задрипанко, шинкарко, Перекупко п'яна! Де ти в ката забарилась... Моя крале мальована, зазначає: "Говорячи про стилістичну залежність Шевченкового твору від бурлескної традиції, маємо на увазі передусім "Енеїду" Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках вірша своїм комічним нагромадженням лайливих визначень нагадує славнозвісну "художню лайку" персонажів "Енеїди". Шевченкова "краля мальована" дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з "Енеїди", що "все з воєнними жила" (Івакін Ю. О. Коментар до "Кобзаря" Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 243). 9. фригійське плем'я не проклято — тут і далі фрігійці — троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя. 10. Прометей (у грецькій міфології) — добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. "Прометей, — за словами К. Маркса, — найблагородніший святий і мученик у філософському календарі" (Маркс К., Енгельс Ф.3 ранніх творів. — К., 1973. — С. 22). Образ Прометея — мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості — один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в "Енеїді" І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі. 12. Як дам! очіпок ізлетить... — збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) — означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті "До вивчення українського народного світогляду" писав: "Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві.