Читати книгу - "Тихий Дін. Книга друга, Шолохов Михайло"

Її, видно, не переженеш. Прудко йде, як прибій на низькому місці.

З членів комісії, здавалося, тільки Подтелков зважував увесь жах обставин. Він сидів, весь хилячися вперед, що хвилини гукав до машталіра:

— Торкай!

На задніх підводах заспівали і замовкли. Звідти, покриваючи гомін коліс, перекатами вихоплювався сміх, лунали вигуки.

Відомості, що пастух подав, ствердилися. По дорозі зустрівся експедиції козак-фронтовик, що їхав з— жінкою на хутір Свєчніков. Він був у наплічниках і при кокарді. Подтелков розпитав його і ще дужче почорнів.

Проминули хутір Алексєєвський. Накрапав дощ. Небо хмарилося. Тільки на сході, з прориву в хмарі, виднівся ультрамариновий политий косим сонцем клапоть неба.

Тільки з горбка почали з'їжджати на тавричанський участок Рубашкин, звідти на протилежний бік побігли люди, вихвицом промчало кілька підвід.

— Тікають. Нас бояться... — розгублено проговорив Лагутін, оглядаючи інших.

Подтелков гукнув:

— Заверніть їх! Та гукніть-же на них, чорти!

Козаки позскакували з підвід, замахали шапками. Хтось гучно закричав:

— Е-ге-й!.. Куди ви?.. Почекайте!..

Підводи експедиції ристю з'їздили в участок. На широкій збезлюділій вулиці крутився вітер. В одному з дворів стара українка з криком кидала на бричку подушки. Чоловік її, босий і без шапки, держав за повід коні...

В Рубашкиному дізналися, що квартир'єра, висланого від Подтелкова, захопив у полон козацький роз'їзд і одвів за горб. Козаки були, очевидно, недалеко. Після короткої наради вирішено було йти назад. Подтелков, що обстоював спочатку потребу просуватися вперед, завагався. Кривошли-ков мовчав, його знову починав трусити напад пропасниці.

— Мо, підемо далі? — спитав Подтелков присутнього на нараді Бунчука.

Той байдуже знизав плечима. Йому було однаковісінько-— вперед іти, чи назад, аби рухатися, аби лиш тікати від

туги, що йшла за ним назирці. Подтелков, походжаючи коло тачанки, заговорив про переваги руху на Усть-Медведицьку. Але його гостро обірвав один з козаків-аґітаторів.

— Ти збожеволів! Куди ти поведеш нас? До контр-рево-люціонерів? Ти, брате, не пустуй! Назад підемо! Гинути нам не охота! Ото що? Ти бачиш? — він показав на гроб.

Всі оглянулися: на невеличкій могилі чіткі вимальовувалися постаті трьох верхівців.

— Роз'їзд їхній! — викликнув Лагутін.

— А он ще!

На горбі замаячіли комонники. Вони з'їздилися групами, роз'їздилися, зникали за горбом і знову з'являлися.

Подтелков наказав рушати назад. Проїхали хутір Алексє-євський. І там людність, очевидно попереджена, побачивши, що наближаються підводи експедиції, почала ховатися й розбігатися.

Смеркало. В'їдливий, дрібний, холодний цідився дощ. Люди промокли і змерзли. Йшли коло підвід, держачи рушниці напоготові. Дорога, огинаючи узвіз, спустилася в долину, текла нею, вилячи і вилазячи на пагорба. На гребнях з'являлися і зникали козацькі роз'їзди. Вони проводили експедицію, підвищуючи і без того нервовий настрій козаківс

Коло одної з поперечних балок, що перетинали долину, Подтелков плигнув з підводи, коротко кинув іншим: "Приготуйсь"!— зсунувши на свойому кавалерійському ,карабіні запобіжника, пішов поруч з підводою. В балці — затримана греблею — голубіла провесняна вода. Мул понад ставом поплямовано слідами худоби, що на вддопій сюди підходила. На обваленій греблі росли бур'янець і березка, внизу коло води чахла осока, шарзщів під дощем гостролистий лещук. Подтелков чекав козацької засідки в цьому місці, але вислана наперед розвідка нікого не виявила.

— Федоре, ти зараз не чекай, — зашептав Кривошликов, підкликавши Подтелкова до .підводи. — Зараз вони не нападуть. Уночі нападуть.

— Я сам так думаю.

XXIX.

На заході густішали хмари. Темніло. Десь далеко-далеко, за Доном, звилася блискавка, наче крило недобитого птаха, тріпотіла жовтогаряча зірниця. В тому боці блякло світилася заграва, принакрита чорною ііолою хмари. Степ, мов чаша, по, вінця налита тишею і прохолодою вогкістю, таїв у згортках балок сумні відблиски дня. Чимсь нагадував цей вечір осінню пору. Навіть трави, котрі ще й цвіту не дали, випромінювали мертвений запах тліну.

До розмаїтих неясних ароматів намоклої трави привюху-

вався, крокуючи, Подтелков. Інколи він зупинявся, зчищав з підборів груддя налиплого болота, випростуючися важко і стомлено ніс своє дебеле тіло, скрипів мокрою шкірою навстіж розтебнутої куртки.

На хутір Калашників, Поляково-Наголинської волости, приїхали вже вночі. Козаки команди, кинувши підводи, розбрелися по хатах на ночівлю. Схвильований Подтелков наказав розставити пікети, але козаки збиралися неохоче. Троє відмовилися йти.

— Судити їх товариським судом! За невиконання бойового наказут— розстріляти! — гарячився Кривошликов.

Поїйарпаний тривогою, Подтелков гірко махнув рукою:

— Розклалися дорогою. Не боронитимуться. Пропали ми, Михасику...

Лагутін сяк-так зібрав кілька чоловіка, вислав за хутір

ДОЗОрИ:

— Не спати, хлоп'ята! Інакше накриють нас!-—обходячи хати переконував Подтелков найближчих йому козаків.

Він цілу ніч просидів за столом, звісивши на руки голову, важко і хрипко, мов хора тварина, зідхаючи. Удосвіта трошки поспав, спустивши на стіл велику голову, але його зараз же розбудив, прийшовши з сусіднього двору, Роберт Франшербрудер. Почали збиратися до виступу. Вже розвиднілося. Подтелков вийшов з хати. Господиня, що доїла корову, зустрілася йому в сінях.

— А на горбі кіннотники їздять,—байдуже сказала вона.

— Де?

— А он за хутором.

Подтелков вискочив на двір: на горбі, за білою заслоною туману, що висів над хутором і вербами левад, виднілися численні загони козаків. Вони. пёресовувались ристю і куцим чвалом, оточуючи хутір, туго стягуючи кільце.

Незабаром у двір, де спинився Подтелков, до його тачанки, почали стікатися козаки команди.

Прийшов мигулинець, Василь Мирошників —кремезний чубатий козак. Він відкликав Подтелкова у бік, похнюпившися сказав:

— От що, товаришу Подтелков... Приїздили зараз делегати від них,—він махнув рукою у бік горба,—наказали пере-' дати тобі, щоб зараз же ми склали зброю і здалися. Інакше вони йдуть у наступ.

— Ти!.. Сучий син!.. Ти що мені говориш?—Подтелков

схопив Мирошникова за відлоги шинелі, жбурнув його від себе і підбіг до тачанки; рушницю за цівку, хрипким, огрубілим голосом до козаків: ,

#— Здатися?.. Які можуть бути розмови з контр-револю-цією? Ми з ними боремося! За мною!.В розстрільню!..

Ш

Висипали з двору. Купкою побігли на край хутора. Коло останніх дворів захеканого Подтелкова наздогнав член комісії Мрихин.

— Яка ганьба, Подтелков! Із своїми ж братами і ми проливаємо кров? Залиш! Договоримось і так.

Бачачи, що тільки незначна частина команди йде за ним, тверезим розумом враховуючи неминучість поразки в разі бою, Подтелков мовчки викинув з рушниці засувку і в'яло махнув кашкетом:

— Відставити, хлопці! Назад — на хутір...

Повернулися. Зібрався весь загін у трьох суміжних дворах

Незабаром на хуторі з'явилися козаки. З горба спустився загін на сорок вершників.

Подтелков на запрошення милютинських стариків пішов за /хутір договорюватися про умови здания. Головні сили ворога, що обклав хутір, не залишали позицій. На прогоні Бунчук наздогнав Подтелкова, спинив його:

— Здаємось?

— Сила солому ломить... Що?... Ну, що вдієш?

— Загинути закортіло? — Бунчука всього пересмикнуло.

Високим безвучним глухим голосом він закричав, не звертаючи уваги на стариків при Подтелкові:

— Скажи, що зброї ми не здамо... Ти нам тепер не начальник. З ким ти радився? З чийого дозволу ти йдеш зраджувати нас?— він круто повернувся і, розмахуючи затиснутим у кулаці наганом, пішов назад.

Повернувшися, спробував було переконати козаків продертися і з боєм, іти до залізниці, та більшість мала виразно примиренський настрій. Одні відверталися від Бунчука, інші вороже заявляли:,

— Іди воюй, вояко, а ми з рідними братами не битимемося!

— Ми їм і без зброї довіримося.

— Святий Великдень — а ми кров литимемо?

Бунчук підійшов до своєї брички, що стояла коло комори, кинув під неї шинелю, ліг, не випускаючи з долоні рубчасте револьверне руків'я. Спочатку він думав було тікати, але йому мерзила втеча потай, дезертирство і, в думці махнувши рукою, почав чекати повернення Подтелкова.

Той повернувся години за три. Величезний натовп чужих козаків пройшов з ним в хутір. Деякі їхали верхи, інші вели коні за повід, решта йшла пішки, напираючи на Подтелкова і підосавула Спиридонова, — колишнього товариша ще в батареї, котрий , тепер стояв на чолі збірного загону для спій-мання Подтелківської експедиції. Подтелков високо ніс голо-ву, ступав прямо і старанно, мов би добре перехиливши. Спиридонов щось говорив йому, тонко і єхидно посміхаючися.

А за ним їхав верхівець козак, мов корогву, притискаючи до грудей недбайливо обстругане держално просторого білого прапора.

Вулиці і подвір'я, де збилися підводи експедиції, загатили підійшовши козаки. Гомін виріс відразу. Багато зустрілося тут товаришів ще з часів служби; залунали радісні оклики, сміх.

— Тю, односуме! Тебе яким вітром занесло?

— Ну, здоров, здоров, Прохоре.

— Хвала богові.

— За малим ми з тобою бою не вчинили. А пам'ятаєш, як під Львовом за австріяками ганялися!

— Куме Данило! Куме! Христос воскрес!

— Воїстину воскрес!—чути було лункий цмок поцілунку; двоє козаків, розгладжуючи вуса, дивилися один на одного, посміхалися, ляскали один одного по плечі.

Поруч інша розмова:

— Нам і розговітися не довелося...

— Та ви ж більшовики, які вам, розговіни?

— Ну, що ж більшовики — більшовики, а в бога віримо.

— Хо! Брешеш?

— Істинний бог!

— А хреста носиш?

— Аж ось він. — І здоровий широковидий червоноґварді-єць — козак, копилячи губи, розстібав комір гімнастівки, витягав позеленілий мідяний хрест, що висів на бронзово-волохатих грудях.

Старики з вилами й сокирами з загонів для спіймання "бунтівника Подтелкова" здивовано ззиралися:

— А гомоніли, ніби ви відкинулися віри христової.

— Ніби ви вже сатані передалися...

— Чутки були, ніби грабуєте ви церкви і попів нищите.

— Брехня!—впевнено заперечував широковидий червоно-ґвардієць. — Брехню вам втелющують. Я перед тим, як з Ростова вийти, до церкви ходив, причастя приймав.

— Ска-а-а-жи на бога! — зраділо ляскав руками якийсь миршавенький дідок, озброєний списом з відрізаним наполовину ратищем.

Жвавий гомін гудів на вулиці і по дворах.