Читати книгу - "Його жага, Альбіна Яблонська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марсель
— Не підходь до мене, прошу!
— Що ти надумала робити?!
— Не підходь... — задкувала вона до огорожі, за якою починався вузький ненадійний карниз. Варто їй ступити туди — і все. Я можу не зловити. — Будь ласка, Марс. Не треба мене зупиняти.
У мені вирував тваринний жах.
Я так довго мріяв задушити її своїми руками, так старанно виношував у мозку свій план відплати. А тепер реально боюсь, що вона із собою щось зробить.
— Чому ти тут, що не так?! Якщо хочеш поговорити, я слухаю!
— Ти мене ніколи не пробачиш! — кричала вона зі сльозами на очах. — Я все зіпсувала, відновити неможливо! Ти ж сам це знаєш, Марсе! Ну зізнайся собі!
— Я знаю, що ти кажеш це з жару! Я чудово це знаю, Кем! Ти просто втомилася, просто налякана, просто заплуталася! Але я знаю, як тобі допомогти!
— Ти знаєш про мене не все, Марсель…
Вітер тріпав її волосся, сльози стікали по щоках і зривалися разом із повітряним потоком. Ми стояли з нею на даху висотного будинку. Дивились один на одного. І вона хотіла мені сказати щось важливе.
Я готовий був слухати — аби не злякати і не втратити те, що в мене залишилося в цьому житті.
— Добре. Я тебе зрозумів. Говори. Тільки не нервуйся, добре?
— Ти не знаєш правди, — дивилася на мене Камілла заплаканими очима. — Я була вагітна.
— Що?
— Була вагітна дитиною… Нашою з тобою дитиною.
Її слова пролунали як постріл. Я ніби відчув, що поранений. Постріл прямо в груди. Дихання збилося. Я не міг вдихнути і дивився на неї з питанням у погляді.
— Що? Нашою дитиною?
Вона була вагітна від мене. А я про це нічого не знав увесь цей час.
Відразу згадався малюк зі сну. Я знову бачив їх разом — як Камілла балує його увагою, і він дзвінко регоче. Так безтурботно та природно. Що з ним сталося? Я мусив знати цю правду. Чому я нічого про це не знав, чорт забирай?
— Я спершу не знала, що вагітна. Навіть не здогадувалась, що виношую життя під серцем. Але це була твоя дитина — від тебе. Я спала тільки з тобою і точно це знала. Тому коли ти сів у в'язницю, а я дізналася, що при надії… сумнівів не було. Я опинилася перед фактом і…
— Ти зробила аборт?
Я розумів, що Камілла не могла цього прийняти. Вона б не стала залишати дитину, якщо батька визнали ґвалтівником. Їй би ніхто не дозволив. І якщо вже шериф змусив її піти проти мене до кінця, то аборт був логічним. Іншого він би не прийняв за жодних обставин.
— Аборт? — повторила вона і повільно мотала головою. — Я б не змогла так зробити. Це моя дитина, Марсель. Це мій малюк. Як я могла його вбити?
Я би не дозволив. Якби була моя воля, я зробив би все, щоб він народився і був щасливий. Я не мав нормального батька. Та людина, яка мене зачала і виховала — вона далека від ідеалу. А після того, як він проміняв мене на збереження іміджу, пішов із лягавим на довбану угоду — після такого я його не визнаю за батька. Він мені ніхто. Тому що зі своєю дитиною я б так нізащо не вчинив.
— І що… — виявився я просто не готовий до такої історії, — що з ним сталося? Де він? Чому я нічого про нього не знаю? Ти його сховала від мене? Боялася, що я його знайду і вкраду? Що я, — намагався я проковтнути колючий ком під горлом, — погано на нього впливатиму?
— Наша дитина загинула.
Я не думав, що ще залишилися речі, здатні підкосити мене. Спроможні мене послабити і вибити з сідла. Але слова про сина були гіршими за отруєну стрілу. Вони проникли в мою свідомість і почали отруювати мене зсередини клітина за клітиною. Нерв за нервом. Нейрон за нейроном.
Ноги стали ватяними. Коліна підкошувалися. Я сперся на поручень і ледве втримався, щоб не впасти вниз. Це було чимось неймовірним.
Мій син, про якого я не знав — мертвий.
— Як? — не знав я, що іще спитати. Які ще питання ставити цій жінці. Тепер я починав розуміти, що змусило її прийти сюди і стати на край. — Як це сталося? Чому?
— Я сама не знаю, чому так сталося, Марсе! — розплакалася Камілла. — Чесно… Я стільки разів прокручувала все в голові, але так і не зрозуміла, чим завинив цей малюк перед Господом! Може, це моє покарання?! Всесвіт карає мене за те, що я зробила з нами?!
— Це сталося під час пологів? Він народився уже мертвим?
Мені було так боляче питати таке. Але що ще я міг вдіяти з цим? Хотілося хоча б дізнатися, за яких обставин я втратив спадкоємця. Втратив сина, рідну дитину.
— Я вже ніколи не стану колишньою, Марсе! Ніколи! Не стану нормальною, розумієш?! Не зможу мати дітей, не зможу нормально радіти життю! Не зможу тебе кохати! Бо хоч би як я намагалася себе переконати, що ти не винен, що так вийшло… У мене нічого не виходить. Я постійно думаю про те, що якби ми з тобою не зблизилися, якби не було того, що було... Цього ніколи не сталося б. Я б не завагітніла. А дитина б не померла... Я так більше не можу, вибач...
Вона переступила через огорожу і зависла над містом.
Це означало, що настав час витерти сльози і схопити хоча б те, що я все ще можу врятувати. Нехай усе сталося так, як сталося. Нехай дитину не повернути, і їй було тяжко, бо я був далеко. Мене не було тоді з нею поряд.
Але зараз я тут. Я поруч. Я повинен їй допомогти. І я не дозволю Каміллі зробити помилку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його жага, Альбіна Яблонська», після закриття браузера.