Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Тамарі опустила очі і глянула на свої долоні, що так комфортно лежали на міцних чоловічих грудях. Але вже наступної миті, ніби нічого й не сталося, Грант відсунув її від себе, з кривуватою усмішкою приклався губами до чола і вийшов з альтанки.

- До вечора, - холодно кинув через плече.

Її наче облили холодною водою. Ніби німа риба, вона розгублено хапала повітря і не могла отямитися.

Так просто? Підняти її мало не до небес – а потім байдуже скинути? Нічого собі подарунок Долі...

- Яка ж я дура, - докоряла себе Тамарі. Адже вона вже давно все розклала по поличках у своїй головці. Жити для себе та своїх дітей. І крапка. Жирна точка.

А тут за один ранок вона раптом вирішила, що, крім її малюків, вона ще комусь потрібна! Яка ж дурня!

Ці, і подібні до них думки мучили Тамарі ще дуже довго. Сином так щільно займалися родичі Гранта, що Тамарі просто не давали підступитись до нього. Та й сам Десмон, скучивши за незвіданою  раніше чоловічою  компанією,  ходив хвостиком за дідами, при цьому ігноруючи Гранта й майстерно уникаючи поцілунків Маріели. Та й рідня та… Чи вони  не могли натішитися малюком, чи просто не хотіли залишати її з ним наодинці?

- Треба щось із цим робити. Якась я стала безглузда і незграбна. - З цими словами Тамарі рішуче вирушила в замок, налаштована знайти сина, або принаймні з'ясувати, що ж ці нові її родичі затіяли.

Зайшовши до величезної зали, вона нервово озирнулася. Вдалині, на щаблях широких сходів самотньо сидів Десмон, сумно обійнявши ручками худі коліна, вкриті синцями.

Біля каміна в масивних кріслах,  розгорнутих  спинками до жінки сиділи Ульфік та Рагнар. Рагнар, звичайно ж не розлучався зі своїм глечиком. А Ульфік стурбовано хмурив брови, наче обмірковував щось важливе. На секунду - всього лише на одну - їй стало ніяково.Так опростоволоситися – голову роду обізвати нянькою. А потім жаль пройшов і її охопив гнів – награлися, натішились дитиною – і все? Сидить він сумний, бідолашний, нікому не потрібний. І навіть мати його забиває собі голову думками не про свою дитину, а про гидкого, шкідливого, гордовитого ельфа. При цих думках, сповнених німого каяття, вона рішуче рушила до Десмона.

А два старі ельфи піднялися, насупилися і гнівно подивилися їй услід,  наче зрозуміли,  про що саме вона подумала.

- Думки мої читаєте? - гнівно думала жінка. - А й читайте. Старі пердуни. Треба б  якійсь бар’єри у мізках навчитися ставити,  чи що…

Ульфік шумно набрав повітря, Рагнар гикнув і витріщив червоне око. Отже, читають… Цікаво, друге око теж червоне? Через шевелюру-ковтуна і не розібрати. А червоний – колір сам по собі такий , чи через шепотушу?

Ельфи продовжували видавати галасливі звуки, а Тамарі вже пройшла третину зали. І нехай тільки встануть на її шляху!

- А воно мені треба? - пробурчав Рагнар.

-Угу, - погоджувався з ним Ульфік.

Щось підказувало Тамарі, що Ульфік ледве стримує сміх. Щось дуже підозріло тремтіли куточки його губ,  та й у кутах ока зібралася якась дивна волога.

Вона вже пройшла половину шляху. Дитина її ніби не помічала, а на сходах тим часом почулися кроки Маріелли. Вона, як і завжди, носилася по господарству, ось і зараз несла вниз якісь коробки і водночас роздавала невидимій челяді вказівки.

Порівнявшись із Десмоном, вона з якимось нелюдським вереском підстрибнула, і ніби за щось зачепившись, одразу впала зі сходів униз. І якби не коробки, які пом'якшили її падіння, без травм вона явно не обійшлася б.

Літні чоловіки вибухнули диким реготом, немов саме цього польоту вони й чекали. І з дивною молодою спритністю опинилися біля хлопця.

- Ходімо, онучечку, - усміхався на всі тридцять два зуби Ульфік.- Заклинання "весела мотузочка" ти освоїв, зараз вивчимо як оживити...

Десмон жваво покрокував за дідами, кидаючи на Маріеллу погляд, нібито вибачався .  Його чорні оченята ніби казали: "Ти мені, звичайно, подобаєшся. Але з дідусем крутіше"

Просто очманіла від подій Тамарі, забувши про сина, кинулася на допомогу Маріеллі.

- Який тямущий хлопчик, - хихотіла, потираючи забите коліно Маріелла. Як не дивно, вона виглядала досить задоволеною.

- Та ви що, з глузду всі з'їхали?  Ви перетворите мені дитину на чудовисько!  Ви ж  могли собі шию скрутити, - обурилася Тамарі.

- Нічого з  моєю  шиєю не станеться. Ульфік не спромігся скрутити,  невже ти думаєш,  що те мале чудо з  цим впорається? Ось постривай, мила, з'явиться в тебе онук...

- Я негайно покличу Десмона. Годі вже навчати його дурниць, - бурчала Тамарі, допомагаючи піднятися Маріеллі, яка,  судячи по всьому все ж таки добряче забилася. – Принаймні,  тепер мені зрозуміло,  чому Ваш  син такий грубий і свавільний.   

- Він  що,  образив тебе? От,  ельфодемоняка! Ти, дівчинко моя,  не давай йому спуску. Не мовчи і не терпи. А якщо потрібно,  то й стусанів можеш йому наставити.

Тамарі недовірливо пирхнула. Які стусани? Про що ця жінка каже? Він  же на голову вищий за неї й удвічі ширший. А головне,  у його присутності вона або труситься від страху,  або палає  від  пристрасті.

Маріелла дивно подивилася на дівчину й похитала головою. І ця думки читає!

- Коли мова йде про закоханих,  люба,  розмір не головне…

Це вона про що? Тамарі спалахнула,  але очей від  погляду демониці не відвела.

- В тебе є  характер. Але він надто надійно схований. А щодо думок… То не ми їх читаємо. Ми того не вміємо. То ти їх голосно транслюєш,  аж  мізки іноді закипають. От і Грант злякався,  що всі навкруги про твої  почуття почують…

І тут же глянувши на побиті коробки, простогнала:

- Йошкін кіт!

Повітря в той же час затріщало, посипалися іскри, щось зафирчало, і щось чи то рудого, чи то каштанового кольору стало пеститись до Маріелли:

-Звалааа, господиня?

Тамарі на всі очі дивилася на це чудовисько, і згадала те, інше – чорне з сріблястою гривою та палаючими очима. Морок, здається. Вона поринула у спогади про ту шалену ніч, коли її життя закінчилося, і почалося знову. Сльози знову покотилися з її очей від образи на свою долю, і щоб ніхто не помітив її сліз, вибігла з зали. Почуваючись нікому не потрібною й слабкою, скривдженою, покинутою, Тамарі й не помітила, як дісталася кінця величезного саду. Поглянула на високу огорожу, що виросла перед нею.