Читати книгу - "Справа зниклої балерини"

Він ковтнув пуншу й повів далі:

– Минулого разу нам вдалося з’ясувати, що зв’язок вони тримають через оголошення в газетах. Повідомлення зашифровані і виглядають доволі невинно. Щось на зразок «Київське товариство садівництва шукає садівника» або «Отримано нову партію гіацинтів». Власне, тому ми й почали називати їх «збирачами гіацинтів». Організація діє в місті кілька тижнів, потім переправляє товар у один з найближчих портів. Найчастіше – в Одесу, іноді – в Херсон. Цього разу, – він подивився на неї, – вони згорнули діяльність після двох тижнів від початку появи оголошень. Мене бентежить, що ми не розуміємо причин, але цілком впевнені – «збирачі гіацинтів» не мають стосунку до зникнення Віри.

Міра відставила келих, затримала погляд на каміні, повернулась до Тараса Адамовича.

– Що означають слова про гіацинти?

– Ми не розшифрували усе, лише деякі уривки. «Гіацинти у горщиках» – жінки. Інколи з’являлись і інші…

– Наприклад?

– «Гіацинти у жмутиках», – він вмовк.

– Як розшифровується? – запитала дівчина.

– Діти, – глухо відповів Тарас Адамович. Міра мовчала, тиша, що запала у вітальні, була холодною, майже нестерпною. Міра тримала келих в долонях, певно, зігрівала руки. Перш ніж Менчиць остаточно вирішив обірвати цю незатишну тишу запитанням, дівчина знов повернулась до господаря будинку:

– Я маю ще одне запитання. Навіщо ви шукали Сергія Назимова?

І справді, навіщо? Невже вони не змогли б обійтися без допомоги офіцера? Що особливого він зробив? Тарас Адамович ковтнув теплий напій, відчув аромат гвоздики. Тоді, за вечерею у «Празі» Міра теж обрала біле токайське. Гарний вибір. Кажуть, іноді токайські винороби роблять крижане вино – збирають виноград наприкінці листопада, після заморозків. Таке вино виготовляли і на батьківщині гера Дитмара Боє – з винограду, що заледенів на лозі. Мосьє Лефевр хвалив німецький vin de glace, однак токайське вишуканіше – спочатку лозу перетискали, щоб ягоди засохли, а потім чекали на заморозки. Уміти чекати – важлива особливість токайських виноробів. Він поглянув на Міру. Дівчина, що надавала перевагу токайським винам, теж уміла чекати.

Сергій Назимов, навпаки, був нетерплячим. Він прийшов до Олександри Екстер задовго до розпалу вечірки в похмурому настрої. Таким вони і знайшли його на одному з балконів.

– Навіщо це все? – запитав він.

– Скоро дізнаєтесь, – відповів Тарас Адамович. – Немає сенсу розказувати всю історію спочатку, аби потім вам переповіли її ще раз у присутності Броніслави Ніжинської та Олександри Екстер.

– Ніжинська вже тут?

– Ще ні. Чекаємо.

Про Ніжинську говорили різне. На минулій вечірці хтось шепотів, що в Монте-Карло вона крутила роман із Шаляпіним. Одна з художниць салону Екстер сказала:

– Вона танцювала партію одаліски у балеті «Шахерезада», тоді Шаляпін помітив її.

– Дягілєв був проти цього роману, разом з Вацлавом Ніжинським вони умовили Броніславу вийти заміж за Кочетковського, м’якого й терплячого, – вигнула брову інша дівчина. – В театрі кажуть, Броніслава зізналась чоловікові, що кохає іншого.

– А Шаляпін?

– Шаляпін одружений, ще й з репутацією страшенного ловеласа. Дягілєв стомився від скандалів навколо «Російських сезонів», напевно, намагався уникнути хоч цього.

Балерини з Молодого театру Курбаса вважали її ексцентричною, але знали, що їхній режисер у захваті від Броніслави. Олег Щербак якось кинув, не надто добираючи слів:

– Божевільна. Як і її брат. Ви ж знаєте, що він несповна розуму? Саме тому в жодному театрі не прижились. Вацлав завжди викидав якісь коники, його виганяли, Броніслава йшла за ним.

– Про це я чув, – відповідав Тарас Адамович, – але чому ви вважаєте її божевільною?

– Вона надто захоплюється своїм братом і його хореографією, якщо те, що він робить, можна так назвати. Ви говорили, маєте друга-парижанина. Запитайте в нього про скандал на балеті «Післяполудневий відпочинок фавна», зрозумієте, про що я говорю. Хореографію придумав Вацлав Ніжинський.

Про балет Тарас Адамович вирішив запитати не в мосьє Лефевра. Інформацію завжди краще отримувати з першоджерела. Отож терпляче чекав на зустріч з жінкою, що теж танцювала в тому балеті.

Тарас Адамович лишив своїх співрозмовників на балконі, сам спустився у вітальню до господині дому. Знав – з Броніславою Ніжинською має зустрітися до того, як вона побачить Сергія Назимова.

Чутки про «Післяполудневий відпочинок фавна» до Києва не докотились. Усе, що знав про нього Тарас Адамович – кілька слів від чоловіка Броніслави Ніжинської, який усіляко демонстрував, що тема йому не надто приємна, та Олега Щербака, який оцінював восьмихвилинну хореографію аж надто однобоко.

Вона з’явилась несподівано. Впливла до вітальні, граційно зняла манто, лишила капелюшок у руках чоловіка. Усмішкою віталась зі знайомими, легким доторком руки – з Екстер, що рушила їй назустріч, здивовано-насмішкуватим поглядом – з Тарасом Адамовичем, що виринув з-за плеча художниці.

Броніслава дозволила вихопити її з гурту друзів для розмови, господиня, з дозволу гості, провела їх до бібліотеки. Балерина зупинилась біля вікна, озирнулась на слідчого.

– Про що ви хотіли поговорити зі мною? – запитала.

– Ви, напевне, здивуєтесь. Про балет.

– Не здивуюсь, – усміхнулась Ніжинська, – усі навколо мене говорять про балет. Ми самі обираємо тему для розмов, які точитимуться навколо. Я свою обрала.

– І ви задоволені вибором?

– Звичайно.

Вони сіли навпроти одне одного: він – у крісло, вона – на краєчок тахти. Граційна, як німфа. У скандальному балеті, здається, вона танцювала саме німфу.

– Розкажіть мені про «Післяполудневий відпочинок фавна», – попросив він.

– Ви й справді здивували мене. Я чомусь думала, ви знову запитуватимете, в яких балетах танцювала Віра Томашевич чи щось подібне.

– Маю причини, аби дивувати запитаннями, – сказав він.

– Що саме ви хочете почути?

– Мені сказали, що балет викликав неоднозначну реакцію. Чому?

– Ви вправно добираєте слова, – усміхнулась балерина, – реакція публіки й справді була… неоднозначною. Після останньої сцени зал в театрі Шатле розділився навпіл. Одні кричали «Біс!», інші зберігали промовисте мовчання й шикали на крикунів – їх балет роздратував.

– Вісім хвилин?

– За вісім хвилин можна встигнути багато чого.

Вони встигли. Хоч за лаштунками восьми хвилин балету ховалися дев’яносто виснажливих репетицій і шалений спротив танцівників – Ніжинський ламав канони традиційного балету. Коли Вацлав показав Дягілєву одну з останніх репетицій, той схопився за голову й сказав, що