Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

відповів: "Воістину, відчув поміч Владики мого, бо ні в що кладу муки". По тому кігтями залізними по ребрах його дерли, відтак стрімголов на дереві прибили і здерли з хребта шкіру його, і лезами різали тіло його, а по череві сукуватими палицями дотіль били, доки розпався, і всі нутрощі його вивалилися на землю. Святі ж мученики, бачучи випалі його нутрощі, розплакалися. І, бачачи мучеників у плачі, закричав великим голосом мучитель: "Це ви переможені, це знемогли й плачете, боячись мук, а що більше потрібно, тільки щоб пізнали, що Христос не збавляє вас од рук наших, тож, покинувши його, поклоніться богам нашим". Святі відповіли: "Звіре, не людино, не є ми переможені, але перемагаємо в Ісусі, що кріпить нас. Заплакали ж, не боячись мук, але з природної любові до брата нашого, якого вбиваєте не по-людському. Радіємо ж духом, бачачи вже готового вінця доброму страстотерпцю". Князь же повелів вести їх до темниці. І побачив Уар, висячи на дереві й мучений, як веригами тягнуть святих до темниці, та й закричав: "Учителі мої, віддайте мене конечно Христу, вже-бо від тіла відходжу! Дякую вам, що стали причиною мені життя вічного!"

Мучений же був святий Уар десь п'ять годин і віддав у тих муках чесну й святу свою душу у руки Господа. Мучителі ж, гадаючи, що живий він, били й мучили мертве тіло. Коли ж побачили, що вже воно не живе, зняли з дерева і, за повелінням мучителевим, витягли поза місто, на з'їжу псам кинули його там, де кидають трупи безсловесних тварин.

Була ж там одна вдова, на ймення Клеопатра, родом із Палестини, її-бо чоловік воєначальником був і помер у Єгипті. Мала ж сина, на ймення Іван, ще малий хлопець він був. Отож вона, коли святий Уар мучений був, дивилася здаля на мучення його, християнка-бо була, зітхала й била у груди свої. А коли кинуто його тіло поза містом, вона, вставши вночі, взяла деяких рабів своїх і, пішовши, викрала багатостраждальне тіло святого Уара і принесла у дім свій, викопала могилу в ложниці своїй перед ложем і там поклала його.

Назавтра князь вивів із темниці інших мучеників і, багато мучивши їх, посік мечем і поза місто не похованих викинув, їхні-бо тіла так само вночі інші потаєнні християни, взявши, похованню віддали.

Клеопатра ж в усі дні над могилою святого Уара свічі палила й кадила, маючи його собі за великого заступника й перед Богом піклувальника. Коли ж минуло кілька років і гоніння затихло, захотіла Клеопатра на свою батьківщину повернутися і гадала, як би зі собою забрати мощі святого Уара. Тож, виготувавши певний дар, просила князя через одного заступника, кажучи: "Чоловік мій воєноначальником був і тут, на службі царській, помер і ще конечному похованню не відданий, поверх землі лежить. Неможливо, щоб у чужій країні таке учинилося йому поховання, як належить чесному воєноначальнику. Я ж, бувши вдовою та бездомною, хочу до родичів моїх у батьківщину повернутися, повели мені-бо, пане мій, щоб узяла із собою мощі любого чоловіка мого і на батьківщині моїй, у гробі прадідів моїх чесним похованням поклала його, не хочу-бо і по смерті із ним розлучатися". Так через те жінка ота учинила: коли християни довідаються, що виносить із їхнього міста мощі святого мученика, можуть заборонити їй і забрати від неї того багатоцінного скарба. Князь-бо, узявши дар, повелів бути за проханням її. Вона ж замість чоловіка взяла мощі святого Уара і перенесла їх, як виноград, із Єгипта в Палестину і в селі своєму, названому Єдря, що було поблизу Тавора, поклала зі своїми предками. В усі дні приходила на гріб його, кадячи і свічі палячи, що бачили інші християни, котрі там жили, тож почали з нею приходити до святого і приносити недужих своїх, відтак молитвами святого Уара при гробі його цільби діставали. І стало відомо всім довколишнім християнам про святого Уара, і всі з вірою приходили до його гробу.

Клеопатра ж, бачачи християн, що збиралися на молитву при гробі святого, намислила збудувати храма в ім'я його, і що замислила, те й почала. Син же її Іван у зрілі літа входив, тож подбала Клеопатра послати його в царське воїнство і через деяких посередників просила в царя чесного сану своєму синові, що й дістала, бо в час будівництва церковного прислано було синові від царя, що його вписано у воїнство, ще й пояса на чесне воїнське начальство. Вона ж бо каже: "Хай не одягнеться тепер син мій у воїнство, і хай не йде на царську службу, поки не збудується дім Божий. Хочу-бо, щоб вкупі зі мною поніс ложе святого мученика, а по тому й царське повеління учинить".

Коли скінчили храма, закликали єпископів та священиків, та іноків і, взявши із гробу чесні мощі святого мученика, поклали на вельми коштовному ложі, а поверх мощів пояса й одяг воїнський, в який мав одягатися її син, поклали, щоб освятився від мощів святого. І старанно молила його: хай буде помічником її сину, його бо всі святителі та священики, які зійшлися, благословили. Зібралася й незчисленна множність народу християнського, і так, узявши ложе із мощами, понесли до церкви, несла й Клеопатра із сином, а коли освятили храма, поклали мощі святого у вівтарі і здійснювали божественну літургію. Клеопатра ж, упавши перед мощами святого Уара, молилася, кажучи: "Молюся тобі, страстотерпче Христовий, попроси мені у Бога, що Йому догідно і мені буде корисно, також і єдинородному синові моєму: не дерзаю-бо просити більше того, що сам Господь хоче, Він знає, що нам потрібно, Його воля блага й досконала хай у нас здійсниться".

Піся закінчення святої служби учинила зібраним велике пригощення і, служачи тим, котрі там возлягали, сама із сином, заповідала синові, щоб не їв нічого до вечора, аж доки закінчиться трапеза та пригощення, а по тому від залишків нехай насититься. Хлопець, прислуговуючи, розболівся раптом і пішов на своє ложе. Коли ж усі повставали від обіду, почала кликати Клеопатра сина: хай поїсть із нею від залишків трапези. Іван же не міг і слова сказати, вельми вогнем розпалений. Побачила мати сина хворого й мовила: "Свідчуся Господом, що я не вкладу їжі до вуст своїх, доки не побачу, що учиниться із сином моїм". І присіла біля нього, прохолоджуючи, скільки могла, гарячку, яка була від хвороби, більше того, сама нутром розпалилася і серцем, уболіваючи за єдинородного свого сина.

Опівночі помер хлопець, залишивши