Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Завтра вранці, – без звичного єхидства відповів Шанліс, а потім підійшов до вікна, дивлячись у далечінь. І що він там бачить, на вулиці ж темно!

– Прекрасно! – Вигукнула і спробувала встати з дивана.

Спроба не мала успіху, але від ганебного падіння і розбитого обличчя мене врятував хвіст Ларі, який в секунду виявився поруч, притискаючи мене до мого нага. Вчепившись у плечі чоловіка, я буквально втиснулася в нього, роблячи у своїй п'яній голові замітку, розібратися у своєму житті. Якщо я потрапила в інший світ, щоб знайти своє щастя, то цим мені варто зайнятися!

***

– Ну, хоч не пустир якийсь… – видихнула я, виходячи з порталу.

Цього разу координати переходу нам люб'язно надали перевертні, тож з'явилися ми у спеціалізованому пункті переходу, більше схожому на кімнату відпочинку, не вриваючись дикунами до чужих володінь.

Присівши на одну з лавок, що були в цій кімнаті, я стомлено прикрила очі. Голова страшенно тріщала, але ніхто не поспішав рятувати мене від наслідків мого вчорашнього рішення. Мабуть, для кращого мислення чи, простіше кажучи, щоб думала наступного разу.

«Дао, Мао» – покликала я подумки, і навіть у моїй голові мій голос звучав жалібно.

«Згадала» – пирхнув Дао.

«Я ніколи про вас не забувала»

Просити нарлів, щоб вони вилікували свою бідну подружку, різко перехотілося, а то в результаті справді виходить, що я їх кличу тільки коли щось треба. А це зовсім не так! Вони вже частина мого світу, сім'ї, мої вірні друзі, заради яких я готова на будь-що. Та я будь-кого порву, хто тільки наважиться нашкодити моїм малюкам!

«Ми теж порвемо!» – охоче гаркнув Мао у мене в голові, змушуючи мене жалібно застогнати і стиснути голову руками. З такими друзями ніякі вороги не потрібні… – «Пробач» – тихо-тихо пробурмотів малюк.

«Все добре»

«Добре, така ти мені зовсім не подобаєшся» – буркнув Дао, і стільки в його голосі було втоми, що малюком у нашій трійці відчула себе саме я. Отож, не нарл, а шкідливий дідусь. – «Я все чую!»

«Пробач…» – швидко виправилася я, розуміючи, що скоро додумаюся до того, що терпітиму цей пекельний біль, немов голову просвердлити хтось хоче, і далі. – «Обіцяю виправитися!» – клятвено запевнила я.

Малюки більше нічого не сказали. І вже не знаю, що вони там робили, адже їх так ніхто не побачив, але головний біль повільно, секунда за секундою почала відступати, змушуючи мене полегшено зітхнути і розтягнути губи в блаженній посмішці.

– З вашою дружиною все гаразд? – Почула я незнайомий голос, різко розплющивши очі.

Поруч із Шанлісом стояв якийсь чоловік, з яким він, швидше за все, розмовляв. Тряхнувши головою, я ще раз подивилася на незнайомця, який не зводив з мене трохи похмурого погляду. Може він вирішив, що мені щось зробили? І чому чоловіки? У гостях у драконів робити із себе глибоко заміжню жінку я не дозволяла!

– Взагалі-то я незаміжня! – Швидко заперечила я, широко посміхнувшись.

Після моїх слів незнайомий чоловік трохи зблід, подивившись на мене із сумішшю співчуття та провини. І що зараз не так? Боги, я була б рада, якби на лобі цих чоловіків з іншого світу, які не піддаються моїй логіці, був би якийсь транспарант, який би передав їхні думки. Прочитала і одразу все стало ясно.

– Вибачте, леді, я не хотів вас образити, – підібгав він губи.

А він гарний чоловік! Високий лоб, явно довге русяве волосся, зібране у високу гульку на голові, широкі брови, великі очі, ніс з невеликою горбинкою і в міру пухкі губи. Досить привабливий чоловік, а цей чорний сюртук або піджак дуже схожий на нього, чудово підкреслює його м’язисте тіло.

– Та, добре… – пробурмотіла я, з запитанням подивившись на Сана, який ледь помітно підняв куточки губ. – Це, начебто, не проблема.

– Що? – Тепер чоловік виглядав спантеличеним, поглядаючи на нагшасів великими очима з знаками запитання в них. Відповідь шукає?

– А що? Я молода і вродлива, заміж завжди встигну. Чи ви вважаєте мене не молодою та не вродливою?

– Е-е-е…

Опустивши голову, я прикрила очі рукою, намагаючись не сміятися. Я ж нічого надприродного не сказала, тільки підводила чоловіка до того, щоб він зробив мені комплімент і все!

І це дракон? Реально? Чи тут є якісь свої традиції, де докладно написано, як треба фліртувати?

– Ти чудова, – кивнув Ларі, змушуючи мене посміхнутися.

Щоб я не говорила, але, здається, моя місія залишиться нездійсненною. Я майже всю ніч намагалася уявити собі, що одного дня я залишуся без нагшасів. Немає значення з ким, немає значення де, але без них і нічого не вийшло.

Здається, я вже закохалася, як і сказала Улірія. Але хіба це привід закривати себе у чотирьох стінах? Для мене точно ні, тому поки всі раси не побачу, про свою внутрішню згоду та прийняття, чоловікам нічого не розповім! Та й не заважало б зрозуміти себе, метатися сюди-туди, не в змозі дати конкретну відповідь, я точно не хочу. Чи все – чи нічого.

– Дякую… – прошепотіла я у відповідь, опускаючи вії.

– Так, ви дуже гарна, – прокинувся чоловік, кивнувши.

– Дякую.

– Ми так і стоятимемо тут? – Похмуро поцікавився Шанліс, кидаючи застережливий погляд на дракона.

– Ні, все гаразд. Зараз вас проведуть до палацу, – швидко випалив чоловік. – Даріс!

– Так, пане.

– Проведи наших гостей до палацу.

– Звичайно.

З побоюванням зиркнувши на нашу компанію, хлопець, на вигляд років сімнадцяти, нервово ковтнув, дивлячись на нагшасів. Що ж, як згадаю свою першу зустріч із Шанлісом, так і досі піджилки тремтять. Втім, я не можу сказати, що Сан після мене не налякав.

– Даріс, ти чув, що я сказав?

– Так, звичайно!

Кивнувши нам, без слів кажучи слідувати за ним , Даріс швидко вийшов із кімнати. Вийшовши слідом за чоловіками, я заплющила очі від яскравого світла, подумки передчуваючи веселі дні. І варто біло мені трохи звикнути до світла і відкрити очі, як я реально обомліла. Такого я справді не очікувала…