Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті 📚 - Українською

Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила" автора Тетяна Барматті. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 102
Перейти на сторінку:

– Завтра вранці, – без звичного єхидства відповів Шанліс, а потім підійшов до вікна, дивлячись у далечінь. І що він там бачить, на вулиці ж темно!

– Прекрасно! – Вигукнула і спробувала встати з дивана.

Спроба не мала успіху, але від ганебного падіння і розбитого обличчя мене врятував хвіст Ларі, який в секунду виявився поруч, притискаючи мене до мого нага. Вчепившись у плечі чоловіка, я буквально втиснулася в нього, роблячи у своїй п'яній голові замітку, розібратися у своєму житті. Якщо я потрапила в інший світ, щоб знайти своє щастя, то цим мені варто зайнятися!

***

– Ну, хоч не пустир якийсь… – видихнула я, виходячи з порталу.

Цього разу координати переходу нам люб'язно надали перевертні, тож з'явилися ми у спеціалізованому пункті переходу, більше схожому на кімнату відпочинку, не вриваючись дикунами до чужих володінь.

Присівши на одну з лавок, що були в цій кімнаті, я стомлено прикрила очі. Голова страшенно тріщала, але ніхто не поспішав рятувати мене від наслідків мого вчорашнього рішення. Мабуть, для кращого мислення чи, простіше кажучи, щоб думала наступного разу.

«Дао, Мао» – покликала я подумки, і навіть у моїй голові мій голос звучав жалібно.

«Згадала» – пирхнув Дао.

«Я ніколи про вас не забувала»

Просити нарлів, щоб вони вилікували свою бідну подружку, різко перехотілося, а то в результаті справді виходить, що я їх кличу тільки коли щось треба. А це зовсім не так! Вони вже частина мого світу, сім'ї, мої вірні друзі, заради яких я готова на будь-що. Та я будь-кого порву, хто тільки наважиться нашкодити моїм малюкам!

«Ми теж порвемо!» – охоче гаркнув Мао у мене в голові, змушуючи мене жалібно застогнати і стиснути голову руками. З такими друзями ніякі вороги не потрібні… – «Пробач» – тихо-тихо пробурмотів малюк.

«Все добре»

«Добре, така ти мені зовсім не подобаєшся» – буркнув Дао, і стільки в його голосі було втоми, що малюком у нашій трійці відчула себе саме я. Отож, не нарл, а шкідливий дідусь. – «Я все чую!»

«Пробач…» – швидко виправилася я, розуміючи, що скоро додумаюся до того, що терпітиму цей пекельний біль, немов голову просвердлити хтось хоче, і далі. – «Обіцяю виправитися!» – клятвено запевнила я.

Малюки більше нічого не сказали. І вже не знаю, що вони там робили, адже їх так ніхто не побачив, але головний біль повільно, секунда за секундою почала відступати, змушуючи мене полегшено зітхнути і розтягнути губи в блаженній посмішці.

– З вашою дружиною все гаразд? – Почула я незнайомий голос, різко розплющивши очі.

Поруч із Шанлісом стояв якийсь чоловік, з яким він, швидше за все, розмовляв. Тряхнувши головою, я ще раз подивилася на незнайомця, який не зводив з мене трохи похмурого погляду. Може він вирішив, що мені щось зробили? І чому чоловіки? У гостях у драконів робити із себе глибоко заміжню жінку я не дозволяла!

– Взагалі-то я незаміжня! – Швидко заперечила я, широко посміхнувшись.

Після моїх слів незнайомий чоловік трохи зблід, подивившись на мене із сумішшю співчуття та провини. І що зараз не так? Боги, я була б рада, якби на лобі цих чоловіків з іншого світу, які не піддаються моїй логіці, був би якийсь транспарант, який би передав їхні думки. Прочитала і одразу все стало ясно.

– Вибачте, леді, я не хотів вас образити, – підібгав він губи.

А він гарний чоловік! Високий лоб, явно довге русяве волосся, зібране у високу гульку на голові, широкі брови, великі очі, ніс з невеликою горбинкою і в міру пухкі губи. Досить привабливий чоловік, а цей чорний сюртук або піджак дуже схожий на нього, чудово підкреслює його м’язисте тіло.

– Та, добре… – пробурмотіла я, з запитанням подивившись на Сана, який ледь помітно підняв куточки губ. – Це, начебто, не проблема.

– Що? – Тепер чоловік виглядав спантеличеним, поглядаючи на нагшасів великими очима з знаками запитання в них. Відповідь шукає?

– А що? Я молода і вродлива, заміж завжди встигну. Чи ви вважаєте мене не молодою та не вродливою?

– Е-е-е…

Опустивши голову, я прикрила очі рукою, намагаючись не сміятися. Я ж нічого надприродного не сказала, тільки підводила чоловіка до того, щоб він зробив мені комплімент і все!

І це дракон? Реально? Чи тут є якісь свої традиції, де докладно написано, як треба фліртувати?

– Ти чудова, – кивнув Ларі, змушуючи мене посміхнутися.

Щоб я не говорила, але, здається, моя місія залишиться нездійсненною. Я майже всю ніч намагалася уявити собі, що одного дня я залишуся без нагшасів. Немає значення з ким, немає значення де, але без них і нічого не вийшло.

Здається, я вже закохалася, як і сказала Улірія. Але хіба це привід закривати себе у чотирьох стінах? Для мене точно ні, тому поки всі раси не побачу, про свою внутрішню згоду та прийняття, чоловікам нічого не розповім! Та й не заважало б зрозуміти себе, метатися сюди-туди, не в змозі дати конкретну відповідь, я точно не хочу. Чи все – чи нічого.

– Дякую… – прошепотіла я у відповідь, опускаючи вії.

– Так, ви дуже гарна, – прокинувся чоловік, кивнувши.

– Дякую.

– Ми так і стоятимемо тут? – Похмуро поцікавився Шанліс, кидаючи застережливий погляд на дракона.

– Ні, все гаразд. Зараз вас проведуть до палацу, – швидко випалив чоловік. – Даріс!

– Так, пане.

– Проведи наших гостей до палацу.

– Звичайно.

З побоюванням зиркнувши на нашу компанію, хлопець, на вигляд років сімнадцяти, нервово ковтнув, дивлячись на нагшасів. Що ж, як згадаю свою першу зустріч із Шанлісом, так і досі піджилки тремтять. Втім, я не можу сказати, що Сан після мене не налякав.

– Даріс, ти чув, що я сказав?

– Так, звичайно!

Кивнувши нам, без слів кажучи слідувати за ним , Даріс швидко вийшов із кімнати. Вийшовши слідом за чоловіками, я заплющила очі від яскравого світла, подумки передчуваючи веселі дні. І варто біло мені трохи звикнути до світла і відкрити очі, як я реально обомліла. Такого я справді не очікувала…

1 ... 63 64 65 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"