Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Дюк Еллінгтон і Ірвінг Міллс

Мистецтво пробуджує таємницю, без якої світ не міг би існувати.

Рене-Франсуа-Ґіслен Маґрітт

Творчі розвороти

Для того, щоб відновитися після творчої кризи, як і для того, щоб відновитися після серйозної хвороби чи травми, насамперед потрібно дбати про здоров’я. На певному етапі ми повинні зробити свідомий вибір і відмовитися від переваг та бонусів, якими дозволено користуватися емоційно неврівноваженим людям. Продуктивний митець — зазвичай щаслива людина. Це може відлякати тих, хто звик, що їм потурають, бо вони нібито такі нещасні.

Слова на кшталт «Я б із задоволенням, але розумієш… Мене сковує страх, що…» можуть привернути до нас багато уваги. Нам більше співчуватимуть, якщо ми будемо митцями з численними комплексами і проблемами, ніж якщо ми будемо щасливі та плідні у своїй творчості.

Тих із нас, хто став залежний від співчуття замість творчості, може сковувати все більший страх під час творчого оздоровлення. Багато митців у процесі відновлення вбачають у цьому таку загрозу, що розвертаються на сто вісімдесят градусів і самі ж байдужіють до своїх зусиль.

Ми зазвичай вдаємося до творчого харакірі або напередодні першої творчої перемоги, або одразу ж після неї. Сліпуче світло успіху (вірш, запрошення на роль, пісня, оповідання, фільм, будь-що інше) може налякати митця у процесі відновлення настільки, що він чимдуж побіжить назад в укриття. Нам значно комфортніше бути жертвою творчого заціпеніння, аніж ризикувати стати митцем, якому постійно доведеться бути плідним і здоровим.

Творчий розворот здебільшого відбувається на хвилі байдужості. Раптом ми реагуємо на наш новий витвір чи хорошу ідею словами: «Ай, та кому воно треба? Це просто аматорство. Я і так, як порівняти з іншими, пасу задніх…».

Так, але ми будемо і далі відставати, якщо перестанемо працювати. Головне, що ми вже за тридев’ять земель від свого глухого кута. Тепер ми в дорозі, і вона нас лякає. Нас починають відволікати придорожні знаки або ми, потрапивши у вибоїни, змінюємо маршрут.

• Сценарист зустрічається з агентом — той готовий зайнятися його сценарієм, якщо автор його трішки відкоригує. Сценарист не вносить змін у сценарій.

• Актору пропонують приміщення для репетиції нової ролі. Використавши цю можливість один раз, йому не подобається неоднозначна реакція публіки, яка свідчить про те, що йому ще потрібно працювати над удосконаленням своїх навичок. Він припиняє репетиції.

• Актору радять підготувати портфоліо зі своїми фото, а потім показати його одному престижному агенту. Він не робить ні одного, ні іншого.

• Актрисі-продюсеру з хорошим сценарієм пропонують студію для роботи над її проектом. Вона знаходить у пропозиції якийсь недолік і відкладає цей проект на потім.

• Художника вперше запрошують на групову виставку, але між ним і власником галереї спалахує конфлікт.

• Поет презентує свої вірші на місцевих читаннях і публіка дуже добре на них реагує. Замість того, щоб і надалі практикуватися на такій аудиторії, поет вирішує брати участь у так званому поетичному слемі (щось на кшталт боксерського матчу між поетами, де суддями є глядачі), де він програє і зовсім перестає читати свої вірші на публіці.

• Поет-пісняр починає співпрацювати з новим композитором і разом вони створюють чудові твори. Вони представляють три пісні у отримують схвальні відгуки, а потім повністю припиняють співпрацю.

• Фотограф-початківець неабияк умотивована продовжувати розвиватися завдяки тому, що вчитель відзначив її роботи. Одного разу вона випадково псує плівку і кидає курс, говорячи, що їй було нудно.

Коли ми маємо справу з творчими розворотами, то повинні насамперед ставитися до себе більш співчутливо. Творчість справді лякає, і у кожній кар’єрі часом трапляються розвороти. Іноді до них варто ставитися як до руху по колу. Ми наближаємося до миті творчого стрибка, потім, так і не зробивши його, втікаємо, як норовливий кінь, і намотуємо ще декілька кіл навколо поля, перш ніж знову наважитися взяти бар’єр.

Зазвичай, коли ми робимо творчий розворот, нам удвічі більше соромно: спочатку соромно через те, що нам страшно, а потім через власну реакцію на цей страх. Знову ж таки, вам стане легше, якщо пам’ятати, що таке трапляється у кожній кар’єрі.

Коли мені було близько тридцяти п’яти, я протягом двох років вела репортажі про мистецтво у газеті «Чикаго Триб’юн». Виконуючи завдання редакції, я мала можливість поспілкуватися з Акірою Куросавою, Кевіном Кляйном, Джулі Ендрюс, Джейн Фондою, Блейком Едвардсом, Сідні Поллаком, Сіссі Спейсек, Сіґурні Вівер, Мартіном Ріттом, Ґреґорі Гайнсом[21] і багатьма-багатьма іншими.

Здебільшого я розмовляла з ними про ті часи, коли їм опускалися руки і вони не хотіли продовжувати творити — іншими словами, ми розмовляли про творчі розвороти. Вміння уникати такого стану чи відновлюватися після нього вплинуло на кар’єру цих зірок не менше, ніж їхній талант.

Успішна творча кар’єра завжди будується на успішних творчих невдачах. Визначальним фактором за таких обставин стає вміння пережити цю ситуацію. Зробити це значно простіше, якщо пам’ятати, що творчі розвороти свого часу переживали і найбільш успішні митці.

Блейк Едвардс — режисер, у доробку якого одні з найсмішніших і найуспішніших комедій за останні тридцять років. Попри це він провів сім років у Швейцарії у добровільному вигнанні, тому що сценарій, який, на його думку, був його найкращою роботою, забрали від нього одразу перед початком фільмування, оскільки його погляд на матеріал відрізнявся від поглядів зіркового сценариста, якого найняла студія, щоб покращити сценарій.

Едвардса звільнили з власного проекту, він опинився на узбіччі, і йому залишалося лише спостерігати, як фільм за його сценарієм, витвореним душею і серцем, знімає хтось інший, та ще й робить це дуже невміло. Немов поранений звір, він заховався в Альпах, щоб залікувати свої рани. Він повернувся до режисури після сімох довгих років, коли збагнув,