Читати книгу - "Називай мене Мері..."

— Чим саме? Виводить мене з кола підозрюваних?

— Само собою. Але також — дає мені іншого кандидата. Того, з ким дівчата були, поїхавши від вас до Києва.

Верига-молодший знову зняв окуляри. Покрутив за дужку, натиснув на повіки пальцями й мовив, масуючи їх:

— Тимур Нагорний, охоронна фірма «Яструб». Він добрий батьків приятель, я довіряю йому. Робота з моделями — моя приватна справа. Не залучав зайвих людей. Дівчат привозив і відвозив він. Більше нічого сказати не можу, — забрав пальці, повернув окуляри на місце, підвівся. — Мабуть, всі наступні візити сюди або наші зустрічі поза цим кабінетом тепер будуть лише в присутності адвоката.

6

Спершу обійняв, аж ребра хруснули.

Потім, пустивши й відсторонивши, легенько, жартома, тицьнув кулаком у щелепу.

— Так би дати...

— Переможців не б’ють.

— Їх не судять. А б’ють ще й як, буває до смерті, — зауважив Пасічник, з підкресленою уважністю оглянув Кобзаря. — Ану-ну, повернись-но, синку. Сказати б, тебе наче корова жувала. Але ж ти завжди так виглядаєш.

— Не повіриш — тиждень ні краплі. Хіба пива сьогодні трохи, і то без особливого бажання.

— Ага, тобі ще тільки квасити не вистачало. Нічого, сьогодні можеш.

— Саме сьогодні?

— Ну, ти ж переміг.

— Не зовсім.

Олег видзвонив Ігоря Пасічника, бо тепер лише він міг підказати, куди рухатися далі. Якби Еліс не згадала Свистуна, сміливо вважав би історію майже завершеною. Лишив маньяка Вірі Холод, справді повернувся б у свій покинутий барліг і дійсно випив би за своє здоров’я.

— Поясни.

— Давай по каві.

— Тебе в такому вигляді нікуди не пустять навіть зі мною. Хіба у той твій легендарний «Фільтр».

— Кидай погану звичку будь-що пертися до ресторану. Кави кругом повно. Будь ближче до народу, Ведмедику.

Від Шулявки поїхав на метро до Золотих воріт. Тут по периметру стояло кілька мобільних кав’ярень, а біля однієї навіть прилаштувалася дерев’яна діжка з залишками глінтвейну. Зима кілька тижнів позаду, та не виливати ж добро.

— Як хочеш. Пішли в скверик.

Піднялися до пам’ятника князю Ярославу, взяли по каві, зайняли єдину вільну лавку. Кобзар закурив, відкинувся на спинку, вдихнув березневе повітря на повні груди.

— Мислю собі: без тебе не обійшлося.

— Тобто?

— Якось дуже швидко мене випустили. Сказав би навіть — копнули під зад, що далі, то краще.

— Після нашої останньої зустрічі ти зник із поля зору.

— Знав, чим займаюся. Сам же грошей підкинув. Вибачай, нема, пішли на добрі справи.

— Хіба я звіту вимагаю? Лилику, ти за короткий час накрив Нагорного і його «яструбів». Я бурчав на тебе завжди, бо постійно мусив прикривати. Зараз теж вписався, це справді дечого мені коштувало. Довелося набрати кількох персонажів, контактів із якими уникаю задля покращення власного емоційного стану. Але завжди казав і тепер повторю: ти робив те, що вмієш добре. Не найліпше — проте дуже добре. Особливо тобі вдається все в екстремальних умовах. Тільки носа не задирай.

— Щось здохло в Києві. Вперше за сто останніх років чую від тебе похвалу.

— Ще стільки ж не чутимеш, — Пасічник сьорбнув каву, скривився. — В ресторанах таки кращу дають.

— Ми про каву зараз говоримо?

— Ти сам хочеш щось сказати. Я слухаю.

Кобзареві кава смакувала.

— Тут Свистун якимось боком виліз, — мовив, дивлячись на туристів, що позували біля скульптури Кота Бегемота.

— Наш Свистун?

— Випадково застрелений за кілька днів до вбивства Мері. Вбив його, як ми знаємо, Олег Кобзар, — тицьнув себе в груди. — А Марію Запорожець потім убивають на квартирі самого Олега Кобзаря. Ще раніше Свистун погрожує Артемові Головку. Тепер точно знаю — Артемон серйозно копав під нього, навіть здогадуюсь, за що тримав. Той прикривав борделі й мав за це гарний шматок.

— Припустімо. Як усе пов’язане? Чому тебе раптом напружив Свистун?

— Зараз, чекай, — ще затяжка, примружив очі. — Так склалося, що наш Свистун зайшов на територію Нагорного. Випадково. Може, раніше про щось здогадувався, бо ж бізнес паралельний. Але раптом має змогу зв’язати торгівлю людьми, фонд «Ольвія», Нагорного з «яструбами» і, головне, мільйонера Анатолія Веригу. Після того, — Олег наголосив, повторив не для Пасічника, для себе, — після, Ігоре, починаються проблеми в Головка. До яких причетний безпосередньо Свистун. Потім його вбивають.

— Ти.

— Я. Проте згадав ось щойно: він щиро не розумів, коли почув від мене про Артемона. Може, вдалося б його розговорити. Тільки ж Свистун сам форсував події, мені довелося захищатися.

Пасічник повернувся до Кобзаря всім корпусом, від різкого руху розхлюпавши каву, дивом не капнув на штани.

— Кажи далі.

— А далі Тимур Нагорний оперативно підкладає мені труп дівчини з Донбасу. Яка мимоволі, завдяки появі в усьому розкладі Свистуна, теж дізналася, чим є «Ольвія» і хто за всім стоїть. До твого відома, її пригрів якийсь сильний світу цього. Мері більше року була його утриманкою, молоду маму-одиначку все влаштовувало. Коли спливає: її татусь якимось боком теж причетний до «Ольвії» та, відповідно, торгівлі людьми. Не просто людьми, Ведмедику. Такими, як сама, донбаськими дівчатами, котрі через війну втратили все. Їй, виглядає, пощастило. Припускаю: на Мері накотило, вона збирається й кудись тікає з дитиною. Чому потім вирішила дати про себе знати й підписати собі вирок — ще додумаюся. Але ж, ідемо на початок, Нагорний її вбив. Я маю докази його прямого зв’язку з, так би мовити, опікуном дівчини, батьком її доньки. Виглядає, Нагорний за наказом партнера чи, скорше, хазяїна почав зачищати кінці. Свистун, Маша Запорожець, Артемон, який вичислив його. На Тимура Юрійовича все це дуже схоже.

— Згоден, — кивнув Пасічник. — Поки не тримається купи, та в цілому ніби складається. Не розумію, до чого ведеш.

— З Нагорним все. «Яструбу» даю два-три дні, аби бійці розбіглися. Фірмі абзац. Але мені потрібен тепер не той, хто вбивав, а той, хто йому наказав. Він же — батько дівчинки, яка лишилася сиротою.

— Поки в дитини є батько, вона не сирота.

— Щось мені підказує, Ігоре, цей татусь активно шукає дитину. Я ж не зупинюся. З усього, що зараз тобі виклав, складу повну картину. Варто встановити батьківство — ми знайдемо замовника