Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

Батько у мирному житті швидко почав закисати, програв у карти значну частину родинних маєтків, а ті, що залишилися, стали приносити значно менше грошей після звільнення кріпаків. Батько запив і, мабуть би, пропав, але його сестра порадила рушати на Кавказ, де тривало підкорення Західної Черкеси. Батько поїхав туди, знову захопився війною, здобув купу нагород, був двічі поранений, один раз у ногу так серйозно, що не міг більше нормально ходити, сильно накульгував. Тому завжди їздив верхи.

З Кавказу батько повернувся, коли воєнні дії там завершилися, а почалися каральні акції з виселенням горян, бранням заручників, спаленням аулів. Батька ж манили битви. У покинутий дім предків він повернувся не сам, а з дівчиною, добутою під час відчайдушного набігу на Абхазію. Вдома батько одразу засумував, але через каліцтво до армії його не брали. Тоді він рушив до Азії, у Семиріччя, де засновувалися козацькі станиці і ніхто не дивився на те, чи може людина маршувати, чи ні, — аби билася добре. На кордонах там було завжди неспокійно, і батько почувався як риба у воді. Знову був кілька разів поранений, однак кожного разу одужував і набув такої лихої слави серед місцевих кочовиків, що його ім’ям (а прозивали його Кривий Микола) лякали дітей.

Коли Семиріччя замирили, батько знову засумував, бо не міг жити без битв. Почалася остання війна з Туреччиною, у Балканський похід його не взяли, але батько примудрився потрапити до Закавказзя, де брав участь у обороні Баязета, а потім у взятті Карса, звідки, як і його батько, привіз полонянку, яка стала його дружиною, бо горянка на той час уже померла, мабуть, від туги за батьківщиною. Батько трохи пожив із молодою дружиною, але швидко натішився. В імперії панував мир, ніяких надій на війни не було, тому батько, тільки почув про конфлікт між англійцями та бурами, одразу виїхав туди. На португальському пароплаві добрався до Мозамбіку, звідти переправився у Трансвааль, де запропонував свої послуги. Старенький, кульгавий, здоровезні бури підняли його на сміх і порадили вирушати до богадільні. Тоді батько поїхав у тамтешній степ, який зветься вельдом, і повернувся з чотирма лівими вухами англійців і одним полоненим. Батько не любив англійців ще з Криму. Вражені бури віддали йому під керування невеликий загін іноземних добровольців, який почав терзати англійців. Батько, навчений воювати з кочовиками, використовував їхню тактику швидких нападів невеликими групами, які не тільки завдавали втрат, але й виснажували противника. Фальшиві втечі, що закінчувалися підступними засідками, отруєні джерела, снайперська війна, вибухи на дорогах. Він задіював усі засоби для боротьби.

Слава про Кривавого руського була така, що англійський посол у Петербурзі скаржився і погрожував погіршенням відносин між Великобританією та Російською імперією. Англійці вимагали від нашого уряду відкликати мого батька з війни, але в Петербурзі тільки розводили руками. Емісари англійського кабінету були навіть у родовому маєтку батька, де мали розмову з його дружиною, яка за вісім місяців після від’їзду чоловіка народила мене. Англійці пропонували гроші з тим, щоб дружина посприяла поверненню чоловіка. Мама відмовилася, хоча гроші нам були конче потрібні, бо ж у перервах між війнами батько примудрився програти в карти майже все, що мав, і ми жили радше з милості наших колишніх селян, які допомагали їжею.

Тоді англійці спрямували гроші в іншому напрямку. Невдовзі після славетної битви біля гори Маюба, де батьків загін атакував англійців з тилу і спричинив їх повний розгром, батька було вбито. Його зарізали уві сні на нічному привалі. Відрізали голову, яка зникла. Разом із нею зник один з бійців загону. Невдовзі його схопили, і він зізнався, що за голову Кривавого руського отримав від англійців тисячу фунтів і мав отримати ще дві. Вбивцю розстріляли, а тіло батька, щоправда без голови, з почестями відправили до Росії. Причому бурам довелося схитрувати, бо ж англійці хотіли спіймати хоча б мертвого батька. Тому труна, в який лежав убивця, рушила португальським пароплавом через Атлантику, а інша труна, в якій був батько, поїхала до Персії, звідти на возах її було доставлено в родовий маєток. Перевезення оплатив уряд бурів. Він же й надіслав нам трохи грошей. Їх вистачило на кілька років дуже скромного життя у провінції, а далі ми з мамою переїхали до Москви, до моєї тітки. Вона теж програла у карти весь свій спадок, але потім змогла успішно одружитися й мала гроші.

У Москві мені сподобалося значно більше, аніж у провінції. Тим більше, що неподалік від будинку тітки була знаменита Хитровка — найнебезпечніше місце всієї Москви. Там я почувався як риба у воді, швидко засвоїв фах кишенькового злодія, а потім і грабіжника. Гроші мені не були потрібні, я просто жадав ризику. Це, Іване Карповичу, природжене, без ризику, без гонитви, боротьби, без відчуття смерті поблизу я швидко закисав, як і батько. А на Хитровці ризик був усюди. Я довго примудрявся втікати від поліції, але врешті-решт мене схопили. Втручання тітки врятувало мене. Мама сказала, що приріже мене, якщо стану злодієм. Мене віддали до кадетського корпусу. Все це перевернуло моє життя, інакше в мене були б усі шанси стати відомим злочинцем.

У кадетському корпусі я теж любив ризикувати, мене кілька разів ледь не виключали, але рятував колишній батьків товариш по службі, який тепер був інспектором корпусу. Тому навчання я закінчив, але потім мене заслали аж на Далекий Схід, у глухі місця, куди відправляли найгірших і де вони швидко спивалися та пускали собі кулю в скроню від примітивності тамтешнього життя. Але мені там сподобалося, бо місця були дикі й ризику вистачало. Я ходив у походи на маньчжурів і розробив план великого вторгнення на південь, із захопленням китайських територій. Відправив план до Петербурга, де його дуже розкритикували. А тут іще дізналися про кілька моїх набігів, на які поскаржився уряд маньчжурського імператора. Розпочалося слідство, мене ось-ось могли ув’язнити за самоправність. Тоді я таємно виїхав до Владивостока, звідти доплив до Гонконгу, а вже звідти рушив до Мозамбіку. Слідами батька, бо ж наближалася