Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 164
Перейти на сторінку:
Друга англо-бурська війна, яку я не міг пропустити.

Не скажу, що бури прийняли мене дуже радісно, тим більше, що я не розповідав, чий син, — не хотів, щоб англійці знали, хто я. Про батька я мовчав, але його методами сповна скористався, вирушив у похід на англійців, зазнав поранення, бо переоцінив свої вміння. Все ж таки у батька був багаторічний досвід битв із турками, кавказькими горянами, азіатськими кочовиками, а я тільки ганяв маньчжурів. Довелося лікуватися, у цей час я поспілкувався з досвідченими людьми, дечого навчився в них, здобув двох надійних провідників із місцевих бушменів, це такі маленькі тубільці, а тоді вже рушив у похід і повернувся з трьома трофейними кіньми і двома полоненими англійцями. Ну й почалося.

Два роки суцільного щастя війни. Я спочатку був у Іноземному легіоні, але його начальники хотіли воювати за правилами регулярних армій. Та це не мало сенсу, бо ж англійці були значно сильніші. Я хотів провадити партизанську війну, але не знаходив порозуміння у товаришів, які приїхали з усього світу битися за бурську свободу. Тоді я попросився з легіону, поговоривши з його начальником, підполковником у відставці Максимовим. Він не те щоб схвалив мій вибір, але зрозумів. Я почав воювати разом із бурами. Вони добре знали місцевість, я навчив їх тактичних хитрощів. Мій загін рідко коли налічував більше десятка бійців, але повірте, Іване Карповичу, ми завдавали англійцям значно більше шкоди, аніж численніші підрозділи.

Хоча, треба визнати, англійці — складний супротивник. Не сказав би, що вони дуже вже сміливі чи мають вроджену войовничість, але вчитися вміють. Там, де нашій армії потрібно кілька гучних поразок і роки бюрократичних зволікань, у англійців усе вирішується за кілька місяців. Вони швидко вчаться, роблять правильні висновки, їх треба весь час дивувати чимось новим, інакше програєш.

Я вигадував. Це була важка війна, не якась там прогулянка з пригодами: я отримав три поранення, кілька разів дивом рятувався від полону, за мою голову оголосили нагороду — вісім тисяч фунтів. Мене пропонували обміняти на двісті бурських жінок та дітей, яких захопили англійці. Але бури не зрадили мене, ми продовжували воювати, хоч англійці мали значно більше сил і сучаснішу зброю. Врешті-решт бури змушені були погодитися на мир. Мені пропонували залишитися там, давали цілий хутір, обіцяли, що англійці мене не чіпатимуть, але я вбив чотирьох їхніх офіцерів і кілька десятків солдатів. Так, я вбивав у чесній битві, та англійцям не довіряв. Мені виправили фальшиві документи, і я з посвідченням голландського торгівця з Малакки вирушив до Європи. Там трохи відпочив, списався з тіткою, яка, використавши зв’язки, змогла зам’яти справу з моїм самовільним залишенням місця служби. До того ж у армії багато хто співчував бурам і не любив англійців.

Я повернувся до своїх диких сопок, невдовзі почав нудьгувати, запропонував свої послуги розвідника, пробрався до китайського Туркестану, а звідти в Тибет, далі проїхав до Непалу (це така гірська країна між англійською Індією та Тибетом). У Непалі мене заарештували англійці, які запідозрили в мені шпигуна. Я три місяці просидів у підземеллі, аж поки зміг утекти. Відростив бороду, я ж чорнявий завдяки східній крові мами та бабці, був за свого у тих краях, пройшов усю Індію, потрапив до Персії і вже звідти Каспійським морем повернувся до Росії. У Петербурзі склав доповідну з описом побаченого і пропозиціями дій з розширення імперії на південь, особливо в бік Індії та Китаю. Мою доповідь схвалили, хоч виконувати її засади не поспішали. Мені запропонували хороше місце в Генштабі. Я там просидів рік, заліз у картярські борги, бо ж не міг жити у спокої. Мені хотілося ризику. Ви не повірите, Іване Карповичу, але я почав розробляти план пограбування банку!

— Що? — Я справді не повірив.

— Я склав детальний план, у якому спробував урахувати досвід як успішних, так і невдалих пограбувань. План був досить ризикований, несподіваний, таких пограбувань в історії ще не було. При цьому я збирався грабувати самотужки, а люди мусили думати, що грабіжників троє, з них один іноземець. План був чудовий, я вивчив будівлю банку, підходи до нього, навчився гримуватися, добре продумав кожен крок і до кожного кроку мав запасний варіант. Я влаштував би пограбування, думаю, в мене були хороші шанси, і я б узяв приблизно вісімдесят тисяч рублів. Собі я планував залишити десять тисяч на повернення боргів, а залишок передав би сирітським притулкам, я ж не збирався грабувати заради грошей, повірте.

Та, на моє щастя, наші відносини з японцями загострилися і стало зрозуміло, що буде війна. Я забув про банк і попросив переведення на Далекий Схід. Тоді багато хто цього хотів, бо здавалося, що на наше військо чекає легка і блискуча перемога над азійськими варварами. Мене не відпускали, пропонували поїздку до Кашміру, але я не міг проміняти війну на розвідку. Невдовзі вже був у Порт-Артурі, де мене зарахували в артилерійську батарею, розвідку якої я очолив. Швидко навчився керувати вогнем та проводити розрахунки. Я бачив, що ми не готові до війни, написав дві доповіді, в яких пропонував термінові заходи, але мене не послухалися. Государя переконали, що стан справ блискучий і перемога впаде в наші руки стиглим яблуком.

Замість цього почалися поразки. Мене поранили під час одного з боїв під Порт-Артуром, відправили в тил, але я швидко повернувся і запропонував нову тактичну модель артилерійського бою. Я добув півсотні коней, зробив упряжі, які давали змогу зручно перевозити легкі 76-міліметрові гармати. І почав діяти. Моя батарея постійно переміщувалася і завдавала ударів щоразу з нових позицій, так що у японців майже не було шансів нас накрити. Я діяв на ширині фронту цілого полку, дозволяв собі вести вогонь із передової. Три-чотири залпи, і за кілька хвилин ми вже мчали на нову позицію. Така тактика була дуже ефективною, до того ж японці думали, що проти них діє одразу кілька батарей.

Мої успіхи помітило командування. Спочатку нагородили орденом Святого Станіслава третього ступеня, потім — Святої Анни другого ступеня, нарешті орденом Святого Володимира з мечем та бантами. Потім мене поранили під час одної з операцій. Батарею обстріляли наші ж, які в темряві взяли нас за японців. Я два тижні пробув у шпиталі, а коли повернувся, то виявилося, що на моє місце призначили іншого офіцера і взагалі мій досвід визнали невдалим, бо така діяльність суперечить статуту. Але на війні один статут — переможний! Я завдавав болючих ударів,

1 ... 65 66 67 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"