Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

- Вєрка, брись звідси, не заважай! - скомандував Макс, відганяючи її вбік.

- Ха! Так вона у вас Вєрка? - здивувався Віталік. - Упер-рше про це чую!

- Розумієш, ми так довго не могли придумати їй кличку, яка б подобалася усім, що звикли називати її просто - кішка.  А взагалі-то вона в нас Вєрка, - пояснив Макс.

Плохiш потягнувся рукою, щоб погладити тварину:

- Вєрка, пр-приємно знову познайомитися!

Але та понюхала його смердючі пальці, вигнула спину і зашипіла:

- Пшшшшшшшшшшш!

Віталік відсмикнув руку:

- Ой, чого це вона?

- Напевно, запаху смерті боїться, - здогадався Макс.

Коли всю піну було змито і пес обтрусився від залишків води, друзі принюхалися. Тепер шерсть вихованця видавала дивний аромат дохлятини упереміш з кокосом.

- Таке враження, що хтось здох під кокосовою пальмою, - скривився господар.

- Тепер Рем пахне ще гірше, - зауважив Віталік, - твоїй мамі це навряд чи сподобається.

Обидва друга задумливо стояли і витріщалися на мокрого пса. А той сидів у порожній ванні і вилизував себе під хвостом.

- Віталіку, здається, шпигун говорив щось про скунсів, адже так?

Плохiш здивовано глянув на друга:

- А ти звідки знаєш? Я ж ще не встиг повідомити цю новину?

- Ой, ти все ніяк не зрозумієш, що за тобою спостерігають наші люди з агентства?

- Та ну?

- Звісно! Вони завжди поруч, щоб захистити в разі небезпеки.

- Але я ніколи нікого не бачив? - знизав плечима здивований Плохiш.

- Зрозуміло, що не бачив. Вони роблять це непомітно, щоб не вiдлякати російського шпигуна, який виходить із тобою на зв'язок.

- А-а-а-а!...

- Ось тому я знаю про кожен твій крок, - усміхнувся друг. - То що він там говорив? 🦨

- Ах, так... Начебто він здивувався, що у Польщі водяться скунси .

- Ха-ха! От бовдур! - засміявся Макс. - Але я колись бачив у одного блогера, як позбутися запаху скунса. У них там в Америці їх повно.

- О! І як же? Ти запам'ятав?

- Так! За допомогою томатного соку. Це давній народний рецепт, - діловито вимовив хлопчик.

Віталік із недовірою подивився на Рема:

- А хіба собаки п'ють томатний сік?

- Його не потрібно пити, дурна твоя голова! У ньому треба купатися.

Ця заява ще більше спантеличила друга:

- А де ж узяти цілу ванну соку?

- Не обов'язково ванну, можна просто полити ним шерсть. Зачекай, я збігаю на кухню і пошукаю там.

За кілька хвилин Макс з'явився у ванній кімнаті з купою банок у руках.

- Ось! Усе, що знайшов, - висипав він знахідку на килимок.

Віталік здивовано подивився на друга:

- Але ж це не сік! Ти приніс кубики помідорів у банці й томатну пасту.

- А що було, те й приніс, - відповів Макс, - головне, що з помідорів. Бачиш, вони скрізь на етикетках намальовані.

- Ну, не знаю...

- А тут і знати нічого. Бери відкривай і лий на Рема, а я втирати буду.

І робота закипіла.

За кілька хвилин пес перетворився на якесь червоне місиво. Розмазана по шерсті томатна паста шматками збиралася в окремих місцях, сік стікав із шерсті, а шматочки помідорів прилипли до хвоста і вух. Він спробував злизати язиком цю суміш, але одразу ж гидливо виплюнув.

- Начебто все, - підсумував Макс, стоячи навколішки по лікті в томаті й милуючись на справу своїх рук. - Тепер треба чекати півгодини, щоб запах нейтралізувався.

- А ти впевнений, що це подіє? - із сумнівом поцікавився друг, роздивляючись забрудненого собаку.

- Віталіку, якщо американцям допомагає від запаху скунсів, значить має допомогти і нам. Скунси 🦨 знаєш які смердючі?!

- Тепер-рь знаю... - відповів він.

Несподівано на порозі ванної з'явилася мама:

- Що це у вас тут відбувається?

Раптом її погляд натрапив на червоного собаку.

- Господи, Ремчику! - сплеснула вона руками. - Тебе собаки покусали? Треба терміново везти його до ветеринара!

Потім у поле зору мами потрапили червоні по лікті руки сина.

- Максику, ти поранений? - кинулася вона до дитини. - Тобі потрібна допомога!

- Мам, мам! Заспокойся! З нами усе гаразд, - зупинив її паніку син.

- Це не кров, а помідор-ри, - пояснив Віталік.

- Які ще помідори?

- Ось ці, - хлопчик штовхнув ногою порожні банки на підлозі.

Здається, до мами почала доходити істина, вона припинила істерику і здивовано втупилася на собаку:

- А навіщо ви його так вимазали?

- Щоб ліквідувати запах.

- До речі, а що це за сморід? - принюхалася мама.

- Та Рем на вулиці викачався в дохлятині, ось ми його й купаємо.

- Зрозуміло. А томатна паста вам навіщо знадобилася? Я  сьогодні з нею якраз борщ варити зібралася.

- Мам, ну вибач... Просто вдома не знайшлося томатного соку, от я й вирішив узяти те, що було.

- Хм... А навіщо томатний сік? - мама все ще не розуміла.

- Американці так видаляють запах скунса, - пояснив Макс, - а звичайні шампуні з цим не впоралися, - вказав він поглядом на купку порожніх флаконів.

- Ви що, хотіли з Рема борщ варити? - відгукнулася Елка, яка весь цей час стояла за маминою спиною.

- Не кажи дурниць! Ми його купали, - відповів їй брат.

Нарешті, розібравшись що до чого, мама одягла гумові рукавички і взяла ініціативу у свої руки. Через деякий час чистий і пахучий пес вискочив із ванної.

- Хлопчики, від вас смердить не менше, ніж від собаки. Ану ж бо, марш у душ обидва!

Поки Макс і Віталік змивали з себе нудотний запах, мама зайнялася чисткою одягу та прибиранням квартири. Забрудненому Рему вдалося замазати килими і дивани, коли він тікав від хлопців. Тепер дома стояв такий самий сморід. Мама озброїлася мийними засобами та мочалками і взялася за роботу. Елка ж ходила квартирою і принюхувалася по кутах, вказуючи пальцем, де слід відмивати поверхню.