Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

За цією справою їх застав тато, який повернувся з роботи.

- Господи, що це так смердить? У нас аварія? Каналізацію прорвало? Сантехніків уже викликали?

- Ні, це ми випробовували бактеріологічну зброю, - пожартував Макс.

До батька підскочила Елка:

- Тату, тату! А хлопчики хотіли з Рема борщ зварити!

- Зачекайте! Нічого не розумію! Поясніть нарешті, що тут сталося?

Усі навперебій почали викладати йому свої версії. Не без зусиль розібравшись у причині, тато відкрив вікна і провітрив приміщення, після чого запалив ароматичні свічки.

Коли прибирання було закінчено, мама приготувала вечерю і запросила всіх до столу. Присутні ще довго обговорювали подію і сміялися, згадуючи томатний експеримент.

- А знаєте, звідки у собак звичка виконуватися в смердючій багнюці? - запитав тато.

- Нi, розкажи нам, - зацікавився Макс.

- Собаки походять від вовків, а тi  роблять таке, щоб замаскувати власний запах та не вiдлякати здобич, - пояснив батько.

- Оце так! Виходить, що мiй пес - вовк! - вигукнув хлопчик.

Усі засміялися, озираючись на собаку.

- Максе, але ж твій метод і справді спрацював, - зауважила мама. - Шерсть Рема тепер не смердить.

Усі дружно подивилися на винуватця подій, який розвалився на своїй підстилці і солодко спав, задерши лапи вгору.

- Елла вирішила, що ми зібралися борщ варити з Рема! - розсміявся Віталік, дивлячись на дівчинку.

- До речі, нічого смішного. У деяких країнах і справді їдять собак, - заявив Макс.

- Та ну? Не може бути?! - здивувався Плохiш.

- Правда, правда! Я читав про це.

- І де ж таке?

- Наприклад, у Північній Кореї, Китаї... В'єтнамі... Там це давня культурна традиція, - пояснив друг. - І до речі, суп із собачатини насправді існує.

Елка слухала цю розмову, затамувавши подих.

- Дійсно, це так, - підтвердив тато.

Віталік обернувся і глянув на Рема.

- Та як же можна?!!.. Вони ж як люди... - з жалем вимовив він.

- Ну, знаєте, інша культура, чужі традиції... - підсумувала мама, - а ми любимо собак по-іншому: як друзів.

Після вечері Віталік зібрався йти додому. Для тренування не залишалося часу, адже треба було ще зробити домашнє завдання. Він попрощався з усіма, але не побачив дівчинки.

- А де ж Елла?

- Та ось вона, грається біля дивану, - кивнув у її бік Макс.

Віталік підійшов до неї ближче:

- Елло, я йду додому. На добраніч!

- Бувай! - сказала вона, не відриваючись від іграшок.

- А чим же ти так захоплена? - здивувався хлопчик, розглядаючи маленьку фігурку песика, що лежала в каструльці.

Елка підняла на нього погляд, а потім знову повернулася до свого посуду:

- Варю суп із собаки, хiба не бачиш?!

- Ну ти й шкуродерка! - вигукнув вражений Макс.

Він пiдбiг до свого Рема, взяв його на руки та поцілував у ніс.

                                                                           🦨 🦨 🦨