Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

Він перевернув весь архів догори дном, але так і не знайшов і двох слів про таких як цей хлопець, про хімер. Довелося зупинитися на деякий час і заспокоїтися, бо мізки вже не працювали. Так, у нього вже є кинджал, тут все пройшло як з книжки читати, і, здається, вони знайшли потрібну дитину, але що робити далі? Хлопчисько лише засміявся йому в обличчя, коли той спитав.

Потрібно шукати самому. Він знайде, він точно знайде хоч щось про ціх чортових хімер! Дізнається, як знищити їх. Він не сумнівався. Він не боїться, просто…забагато поставлено на кін.

Все що йому потрібно - лише трохи часу, і вдачі, і щоб ніхто не заважав!

Він завмер і прислухався. Тихо. Нікого.

Добре. Він витер змоклого лоба і відійшов від стіни; кімната перетворилася на звалище, яке він сам і створив. Ні, тут шукати марно. Якби хтось із його попередників і володів інформацією, він би нізащо не залишив її тут, де кожен може її знайти. Ні, вона має бути деінде.

Тільки де може бути написано хоч щось про істот, що вимерли сторіччя тому? Книгу Сущого вже передивилися вздовж і впоперек, але там нічого корисного. Незрозуміле белькотіння дурних відьом.

Він мав визнати: в архіві пусто. Навіть у його особистому, який дістався йому від попереднього Голови, доступу до якого не було ні в кого.

Що ж робити?

У відчаї він вивернув на себе всю шафу з паперами, листи розсипалися по підлозі, приховавши її рівним пожовклим шаром стародавніх знань.

- Де б я сховав інформацію такої важливості?

Щось промайнуло на самому краєчку свідомості. Він точно знав, що колись, у якихось записах, він бачив це слово. Хімера. Але де? Коли?

Він сів на стіл, заплющив очі руками і почав згадувати.

Хімера.

Хімера.

Chimaeram.

Щоденники старого! Не може бути! Він кинувся до стелажів біля дальньої стіни і змахнув рукою, розвіюючи чари маскування. Перед ним відкрилася ніша, заставлена рукописними щоденниками. Він не звернув уваги, що із записів випало кілька аркушів, коли він грубо витягав їх із схованки.

- Звичайно! Все зашифровано! - Вилаявся він. Втім, нічого страшного. Дарко розбереться.

   ~~~

- Добре, Джеймсе. Дуже добре. Пройдися ще раз по кімнаті, - лікар Шеддел задоволено кивнув і зробив позначку в історії хвороби.

- Так, дуже добрі результати. Ти чудово попрацював. Нога просто як новенька! Я тебе виписую, забереш документи в реєстратурі, - лікар сяяв як нова монета. - І найголовніше: фізіотерапію я скасовую, просто не навантажуй ногу перший час і все буде добре.

- Дякую, лікарю Шеддел.

- Будь ласка, - той сліпуче посміхнувся, явно рекламуючи свого дантиста. - Вдалого дня!

Джеймс залишився в оглядовій один, він швидко і незграбно одягався, поспішаючи покинути ненависний кабінет. Йому вже два тижні як зняли гіпс, і він потроху почував себе людиною. Після перших сеансів фізіотерапії хотілося вбивати, та зараз він цілком пристойно ходив на своїх двох. Щоправда, сідати за кермо все ще не можна було і це буквально виводило Джеймса з себе.

- Підкинеш мене до школи? - Батько і син неквапливо рухалися залитою сонцем парковці лікарні до машини Стівена. Незважаючи на безхмарне небо, зовні було холодно. Джеймс зіщулився від пронизливого вітру.

- Звісно, - погодився батько.  - Куди я подінуся.

Поки гіпс не зняли Джеймс більшу частину часу проводив удома. Домашні завдання, підготовка до контрольних робіт та випускних іспитів зайняли левову частку його часу, тому він виявився дуже близьким до того, щоб стати старанним учнем. Джеймс чекав, що все стане легше через деякий час, що він забуде про все ненормальне, займаючись звичайними справами, але варто йому згадати про те, що чекає його попереду, як його починало трясти.

Джеймс подивився на батька. Стівен ходив мов не при собі вже другий тиждень. Тоні начебто отримав хорошу пропозицію у Юджині і тепер майже весь час проводив там. Точніше, весь час. Він подзвонив додому від сили двічі і кожна розмова тривала по двадцять секунд.

Джеймс провів удвох із батьком достатньо часу, щоб зрозуміти - той засмучений. Стівен проводив вечори на самоті: суспільство Джеймса невдовзі визнали одним із найгірших - за винятком відповідей на прямі запитання, він навряд чи вимовляв більше трьох слів за раз. Переважно боявся запитати батька, чи то не він випадково передав своєму синові магічні здібності у спадок. Настав час визнати, Тоні був тим самим цементом, що тримав цю родину разом. І його відсутність гостро відчувалася у тихому, напівпорожньому будинку.

Джеймс встиг сьогодні якраз до першого уроку - історія. Пітер перешептувався про щось з Марісою всього за кілька парт від нього і не помітив його появи.

Джеймс не замислюючись провів рукою по їжачку на голові - тот ось-ось мав перетворитися на справжнє волосся. Бейсболка вже три дні як забута вдома в темному кутку, але відчуття, що до нього прикуті всі погляди, поки не минулося.

Він ніяк не міг зосередитись на завданні. Все згадував свій перший урок магії. Джеймс усміхнувся сам собі. Він чекав побачити гачконосих стариганів у довгих мантіях, що бурмочать закляття десь посеред лісу в старих вежах, де тисячу років не ступала нога людини.