Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

На самому краю підсвідомості він навіть був готовий до думки, що його відправлять до спеціальної школи. До Гоґвортсу або божевільного будинку. Але все виявилося інакшим.

Два тижні тому, щойно з нього зняли гіпс, Елінор Еван-Грін порушила тему навчання його магії. Джеймс хоробрився. За кілька днів до того він перерив весь інтернет у пошуках будь-якої корисної інформації про світ Тіней, але пошуковик видавав відверту нісенітницю.

- Немає такої школи де б навчали магії, а немертві існують тільки в комп'ютерних іграх, - часто бурмотів собі під ніс Джеймс ночами, намагаючись заснути.

Про себе він розумів, що якби існувало таке місце, де його могли навчити помахом чарівної палички, навряд чи про нього писали в інтернеті, але він ще не був готовий пробачити всесвітній павутині її неосвіченість.

Того дня Елінор дочекалася закінчення уроків та затримала Джеймса у класі. Іноді Елінор сиділа за однією з ним партою, але частіше сідала одна чи разом із братом -  у ті дні, коли він не прогулював школу.

Вона підійшла до нього, коли всі учні вже розійшлися, радіючи закінченню навчального дня. Він же, не звикнувши до волі від гіпсу, збирався як завжди повільно.

Джеймс не міг пояснити, чому йому ставало спокійніше у її присутності. Але він знав, що вона дуже швидка і може раптово втекти, якщо раптом з'явиться небезпека.

Коли кабінет спорожнів, дівчина миттю опинилась поруч і легенько стиснула його пальці своїми, змусивши Джеймса виплисти зі своїх роздумів. Він зловив себе на думці, що Елінор боїться його налякати.

- Що скажеш, якщо ми тебе сьогодні відрекомендуємо одному магу? Він міг би стати твоїм учителем. Щось на зразок пробного уроку, - запропонувала вона.

- Як його звати? Дамблдор? - спробував пожартувати Джеймс, але прочитав в очах Елінор тривогу. Хлопець щиро посміхнувся і погляд блакитних очей за мить пом'якшав.

- Головне, щоб не Волан-де-Морт, - відповіла вона і посміхнулася у відповідь. - Його звуть Вільям Хейз і він дуже досвідчений у своїй справі.

- Ти не боїшся назвати сама-знаєш-кого по імені? - вдаваний переляк вийшов не дуже переконливим. Короткий смішок пролунав десь поруч, такий тихий, що Джеймс не був впевнений у його реальності.

- Ну, у Темного Лорда ніколи не було проблем з дисципліною. Втім, його методи залишали бажати кращого.

Тримаючи Джеймса за руку, вона вийшла на шкільну стоянку, але тут же відпустила його пальці, побачивши брата. Френсіс уже чекав на них, сидячи в Хонді. На півдорозі до машини Джеймс заговорив. Він не хотів, щоб Френк почув їхню розмову.

- Ти виглядаєш сумною. Все в порядку?

Елінор видала чергову посмішку.

- Так, звичайно.  Не дочекаєшся абракадабри? - вона зробила характерний пас руками.

Джеймс знизав плечима. Вона явно не хотіла говорити про свій настрій. 

Дрібний дощ посилився. Хлопець зіщулився, відчувши як краплі стікають за пазуху.

- Сядемо в машину. Цей дощ мене дістав. Хіба зараз не має бути тепло? Адже весна.

Елінор помітила, що він також змінив тему.

- Знаєш, тобі зовсім необов'язково їхати у Філомат.

- То цей Вільям Хейз живе там? Не близько. Година туди, година назад. Чи ти могла б перенести мене, як тоді, пам'ятаєш?

Джеймс згадав свій перший перехід через магічний портал. Він не зізнався б Елінор у цьому, але погодився б повторити цей експеримент лише у крайньому випадку.

- Портал дався тобі непросто, - дівчина кивнула собі і посміхнулася, згадавши той ранок. Джеймсу відчайдушно захотілося сховатися кудись від цих спогадів.

- Можемо знайти вчителя ближче. Щоб тобі було простіше. Адже тобі не обов'язково вчитися саме у Хейза. До того ж він…

Дівчина не договорила. На мить замислившись, вона мовчки продовжила крокувати поруч з ним. Ось і Кларіті. Джеймс сховав руки в кишені джинс і нервово посміхнувся, коли вони сідали в машину.

- А чи є інші способи миттєвих переміщень? Не портали? Не може ж усім підходити цей вид...пересування. Я хотів сказати...

- А ти не міг би не чіплятися до моєї сестри з тупими розмовами, Брістоуле? - настрій у Френка був не найкращий.

- Міг би. Напевно. Але тоді б ти не шаленів і було б не так весело. - ядуче відгукнувся Джеймс.

Обличчя Френсіса скривило щось на кшталт усмішки. І чому йому обов'язково потрібно висловлювати свою думку з будь-якого приводу?

Автівка під'їхала до місця призначення набагато швидше, ніж за годину.

Джеймс помітив будинок ще здалеку і сумнівів не було - в таких будинках звичайні люди не живуть. Стулчасті вікна з масивними карнизами ледве виднілися через плющ, оповивший стіни. Старовинний будинок весь потемнів від сотень років дощів та снігу, дерев'яні прикраси ледве можна було розрізнити на фасаді та біля вікон. І попри це и особняк виглядав величним і неприступним.

Джеймс вийшов з автівки і попрямував слідом за Елінор до високого кованого паркану, Френсіс ішов за ними. Джеймс прислухався до своїх відчуттів. Серце його билося рівно, хоч і оглушливо в ту мить. Майбутня зустріч із справжнім чарівником буквально зачарувала його.