Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Сім-сім, відчинися, - прошепотів Джеймс і на його подив двері відразу ж відчинилися. Перед ними з'явилася гарненька дівчина в довгій чорній сукні; чорні шовкові стрічки прикрашали рукави сукні і саме вбрання говорило про жалобу. Дівчина здалася Джеймсу трохи старшою за нього самого. Великі зелені очі виглядали припухлими, наче від сну. Або від сліз.

Вона навіть не подивилася на Джеймса: побачивши Елінор і Френсіс, дівчина кивнула їм і впустила всіх трьох до будинку.

- Привіт. Ви до тата?

Френсіс кивнув головою.

- Арлен, познайомся. Це Джеймс, - Елінор представила Джеймса дівчині, і той потиснув простягнуту йому руку.

- Дуже приємно. Ти, мабуть, той самий Джеймс, що оживає подібно до птаха фенікс?  - добродушно підколола того дівчина.

Він здивувався на мить.

- Щось на кшталт цього. Але без гарного оперення та лікувальних сліз.

Арлен не приховала посмішки, що промайнула в куточку її губ.

- Суцільна нісенітниця і вигадки смертних. Але тато це виправить, - пообіцяла вона і махнула рукою у бік виходу.

За трійцею акуратно зачинилися двері. Мов невидимий дворецький делікатно прикрив її. Тут же до гостей схилилася вішалка-стійка, маючи намір прийняти верхній одяг, але юна господиня будинку відмахнулася від неї.

- Не треба, Скарлет. Вона дуже любить, коли до будинку приходять чоловіки, - пояснила Арлен, - от якби ж то вона так метушилася перед господарями.

Джеймс ніколи раніше не був у будинках магів, але все ж таки постарався не особливо дивуватися тому, що відбувається.

Він вирішив добре озирнутися, щоб нічого не проґавити. Висока стеля, мозаїчна підлога і кручені сходи виднілися в самому кінці довгого світлого коридору. На витягнутих вікнах витончено укладені портьєри, вишиті жовтогрудими синицями та білою в'яззю. У високих вазах на підлозі стояли свіжі букети, на стінах - портрети. І все ж таки його не залишало почуття, що цей будинок неприродньо порожній. Притихлий, завмерлий.

Їх провели коридором. За витягнутим холом виявилася світла і простора вітальня, та й вид на сходи був набагато кращий. Джеймс підняв голову вгору. Дах тут заміняв тендітний скляний купол, він пропускав сонячне світло всередину, той переломлювався на гранях скла і по всій кімнаті розливалося незвичайне мерехтливе сяйво.

Нагорі почулися кроки. Пара секунд і сходами спускався високий чоловік із ясними зеленими очима та орлиним носом на великому обличчі з масивним підборіддям. Виглядав він зовсім не так, як Джеймс звик уявляти собі магів і чаклунів. Він не носив мантій, чоловік був одягнений у елегантний чорний костюм. Ретельно покладене коротке каштанове волосся робило містера Хейза схожим на банкіра, адвоката - на будь-кого, тільки не на чарівника.

- Містере Хейз, Вільяме, - шанобливо звернувся до чоловіка Френк.  - Ми дуже раді, що ви погодилися допомогти нам. Зробили виняток.

- Френсісе. Елінор. Радий бачити вас.

Джеймсу здалося чи правда чоловік трохи насупив брови, ніби Френсіс нагадав йому про щось неприємне.

Його думки зачепилися ще за одну фразу. Зробили виняток? Для нього?

Елінор помітила подив на обличчі Джеймса і легко стиснула його пальці. Думки його відразу змінили свій напрямок. Він не був проти того, що Елінор тримала його руку у своїй. Підтримувала його. Але іноді йому здавалося, що за цим жестом стоїть ще щось, про що він не міг не думати.

Вільям Хейз поцілував дівчину, Арлен, у щоку. Джеймс не міг не помітити разючої подібності між ними. Батько і дочка. Раптом йому на думку прийшла Рада П'ятьох. У тому числі значилося ім'я Хейз. Вільям був одним із тих, хто намагався спіймати Дарко.

Донна і Ітон Хейзи.

Дарко вбив членів його родини, Мартін говорив про це в їхню першу зустріч. Ось чому ця дівчина, Арлен, уся в чорному. І Вільям Хейз також.

І Джеймс опинився б у одному рядку поруч із убитими, якби не випадковість. У його голові промайнула моторошна думка. Решту загиблих, мабуть, теж "воскресали", щоб дізнатися, що з ними сталося. Але вони повернулися у світ мертвих. А Джеймс  - ні. І він не знає, чому.

Бо він ненормальний.

Він спробував вгамувати тремтіння перш ніж заговорити.

- Доброго дня, містере Хейз. Мене звуть Джеймс. Джеймс Брістоул, сер.

На обличчі мага промайнула тінь посмішки.

- Дуже приємно, Джеймсе. Бачу, ви вже познайомилися з моєю дочкою, Арлен. 

Містер Хейз кивнув у бік Елінор та Френсіса.

- Дякую, що завітали в гості. Арлен, запропонуй гостям частування. Ми закінчимо за дві години.