Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

- Кейла ... вона зможе, - тихо, але твердо промовив він, дивлячись на її нерухоме обличчя. — Вона була найкращим фахівцем із симбіотичних систем, її знання — наш єдиний ключ. І якщо це так… значить, вона єдиний наш шанс на виживання.

На панелі знову висвітлилося повідомлення:

“Аеон… часу мало. Енергія закінчується. Я маю перезавантажити систему ІІ, але для цього потрібно, щоб Кейла вийшла з кріосну і увійшла в контакт з його ядром. Інакше…”

Сигнал почав гаснути, світло в печері слабшало.

- Ні! — Аеон закричав, вчепившись у панель. - Зейн! Зейне, ти чуєш мене?

Але екран згас. Залишилося тільки тихе, майже невловиме луна слів Зейна, останнє повідомлення, що промайнуло на дисплеї перед відключенням:

“…інакше… ми всі… загинемо…”

Тиша знову заповнила печеру. Ніхто не ворушився. Кожен із них, починаючи з Аеона і закінчуючи наймолодшими з команди, розумів: це був їхній єдиний шанс. Вони не знали, що очікувати від контакту Кейли з цим давнім ІІ, але вони не мали іншого вибору.

— Нам треба привести її до тями, — твердо сказав Аеон, його погляд був сповнений рішучості. — І тоді… ми зробимо все, щоб знайти Зейна та закінчити цю місію.

Проблиск страху та сумнівів майнув у очах кожного, але потім поступився місцем відчайдушної рішучості. Це була їхня єдина надія. І зараз вся їхня доля — і, можливо, доля цієї планети — залежала від Кейли та її здатності зрозуміти давній розум, що прокинувся з глибин минулого.

Всередині печери знову повисла напружена тиша, що порушується лише приглушеним гулом генераторів і ледь чутним тріском електричних імпульсів, що проходять медичними пристроями. Аеон стояв трохи віддалік від капсули, спостерігаючи, як троє медиків зайняли свої позиції навколо Кейли, їхні рухи були вигостреними та впевненими, як у справжніх професіоналів.

— Починаємо процедуру виведення з кріосну, — холодно промовила старша по медчастині, доктор Міллер. Її голос звучав хрипко після довгого мовчання, але в ньому не тремтіла жодна нотка. Легкий дотик до панелі – і індикатори капсули ожили, засвітившись тьмяним зеленим світлом.

Усередині капсули Кейла лежала, мов заморожена у вічному сні. Тонкий шар інею покривав внутрішні стінки капсули, його кристали тихо іскрилися у світлі медичних ламп. Очі Кейли були заплющені, а дихання ледве вловиме, як у людини, яка перебуває на межі між життям і небуттям.

— Починаю подачу препаратів для м'якої стимуляції нервової системи, — сказав один із медиків, його пальці швидко пробігали голографічною панеллю, вибираючи потрібні параметри. — Пульс стабільний, реакція у межах норми.

Аеон відчував, як у грудях наростає грудка тривоги. Він розумів, що пробудження після такого глибокого кріосну — процес не лише фізично, а й психологічно тяжкий. І все ж таки у них не було вибору. Якщо Зейн мав рацію, то зараз на кону стояло не тільки їхнє виживання, а й сама місія.

— Починаю етап прогріву, — тихо промовила доктор Міллер, і її голос луною рознісся по стінах печери. - Кейло, якщо ти мене чуєш... ти скоро прокинешся. Постарайся не панікувати. Все буде гаразд.

Вона переключила кілька тумблерів на панелі капсули, і раптово тихий, майже нечутний гул переріс у ритмічний потужний гул, що пробивається з глибини пристрою. Всередині капсули почали плавно підніматися світлові індикатори, забарвлюючи прозорі стінки в ало-золотистих тонах.

— Починається процес розморожування тканин, — сказав другий медик, уважно стежачи за показаннями приладів. — Температура тіла поступово піднімається… 28 градусів… 30… Усе йде за планом.

Аеон зробив крок уперед, не в змозі відвести погляд від обличчя Кейли. Спочатку її шкіра залишалася холодною і мармурово-блідою, але в міру того, як температура підвищувалася, вона поступово почала набувати свого природного кольору. Пальці Кейли ледь помітно здригнулися, наче її нервова система почала подавати слабкі сигнали життя. Це був ледь вловимий жест, але він змусив команду затамувати подих.

— Ми майже в цілі, — впевнено промовила доктор Міллер, швидко звіряючись зі свідченнями моніторів. — Нервова активність починає прокидатися. Підготуйте стимулятори.

Ще кілька маніпуляцій - і в капсулу почали надходити мікродози препаратів, що стимулюють пробудження мозку. Очі Кейли під заплющеними віками здригнулися, зіниці почали рухатися, наче вона намагалася побачити те, що відбувалося навколо неї.

- Кейла? — тихо покликав Аеон, відчуваючи, як груди стискають знайоме почуття безпорадності. - Чуєш мене?

Його голос здавався приглушеним і далеким, ніби доносився через шар води, але він знав, що вона мала відчути його присутність. Довгі миті не відбувалося нічого. Потім легкий вдих, глибокий і нерівний, як у людини, яка намагається прорватися крізь довгий сон. Губи Кейли здригнулися, потім знову стиснулися.

— Нервова активність зростає, — повідомив медик із ноткою полегшення в голосі. - Вона виходить зі сну!

Серце Аеона шалено билося, коли Кейла нарешті розплющила очі. Яскраве світло медичних ламп вдарило їй в обличчя, змусивши заплющити очі і потім знову повільно відкрити повіки. Вона дивилася прямо перед собою, її погляд був блукаючим, трохи затуманеним, але поступово фокусувався на тому, що відбувалося довкола.

— Де… — Кейла спробувала заговорити, але її голос пролунав сипло та хрипко, наче іржавий механізм, який довго не використовували. Її погляд блукав по обличчях навколишніх медиків, поки нарешті не зупинився на Аеоні.

— Ти… — насилу вимовила вона, і її губи здригнулися в слабкій усмішці. - Аеон?

Він насилу придушив бажання кинутися до неї і обійняти, але знав, що це може зашкодити процесу відновлення.

— Так, це я, — його голос був сповнений тепла та турботи. — Ми тут, усі тут. Ти у безпеці. Ми тебе щойно розбудили.

Її погляд знову здригнувся, ніби вона намагалася згадати щось важливе, що вислизає на межі свідомості. Вона повільно підняла руку, доторкнувшись до скла капсули, і Аеон помітив, як її очі розширюються, коли вона, нарешті, усвідомлює.