Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"

Верес зміряв мене довгим, неясним поглядом. 

– Тебе від дворян відрізняє тільки відсутність приставки у прізвищі. Але ти багатий. Причому не просто заможний, а справді багатий. Скільки у твоєї родини маєтків? Скільки земель на сході й на півдні? Та весь твій погляд – це одна суцільна сліпа пляма, – я відчула, як мій голос став майже злостивим, голосним, але не могла нічого з цим зробити. 

Ярош здійняв брови. 

– Ну кому, як не тобі знати про бідність, ла Шедд.

Слова Яроша подіяли, як відро холодної води, і я замовкла. Тиша тривала довго, і цигарка вже давно згасла, тож я крутила недопалок між замерзлих пальців. Хотілося повернутися до вежі й просто заснути на кілька тижнів, аби не мати справи ані з вбивствами, ані з академією, ані з Вересом. 

Та щойно я про це подумала, він тихо прочистив горло й сказав. 

– Ти маєш рацію. – Я повернула до Яроша голову, а він дивився кудись вперед. – Є ще дійсно багато речей, які варто зробити. Але для цього потрібен час. А ще – щоб усі студенти в академії не перемерли до моменту, коли ми влаштуємо тут рівність. 

“Ми” проїхалося по вухах, як гострий мед, і я не хотіла думати про це надто довго. 

– Так, – відповіла я, закриваючи стомлено очі. – Ми з усім впораємося. 

Моя долоня лежала на плащі між нами, і коли Ярош обережно стиснув її у своїй руці, а потім не відпустив, я залишилася сидіти непорушно. 

– Дякую, Таво, – прошепотів чаклун, і наші пальці переплелися.  

***

Я дісталася вежі вже так пізно, що можна було б сказати й рано – бо за вікном почав займатися світанок. Пройшла кабінетом як сновида, але раптом помітила на столі щось, чого там точно не було раніше. 

Невже ще один подарунок від Мейлі? Якщо так, тоді цього разу він не відбудеться одним тільки чищенням коридорів. 

…але це були тільки листки. 

Обережно складені дванадцять сторінок домашнього завдання, що приніс Леонард. З запізненням у цілу добу – в ніч четверга. Я подивилася на листки ще раз – всі вони згори донизу були вкриті дрібним почерком Вейленда. А потім без жалю викинула у смітник. 

Ніхто не обіцяв їм, що буде легко.