Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

— Так, – Лізетт відсунула тарілку, – дякую за смачний сніданок, я піду до малої залу загляну. Мабуть, стало щось відомо про лорда Аркхенського та його соратників, якщо Міхай скликав зібрання.
Тільда ​​здивовано підняла брови, збираючи брудні тарілки.
  — Звідки вам відомо про лорда?
  — Звичайне припущення, – Лізетт розвела руками й піднялася на другий поверх.

Вона зупинилася біля входу та прислухалася, чоловічих голосів майже не чути. Вона рішуче штовхнула важкі двері, обережно заглядаючи до приміщення. Міхай ходив туди-сюди обговорюючи стратегію, присутні у залі пошепки дискутували. Лізетт утямила, що князь чекає на варті пропозиції, але радники не поспішали висувати гіпотези, боячись викликати у князя гнів через відверто слабкі поради. Скориставшися заминкою княгиня безшумно увійшла до зали, оминула ліворуч мармурові колони, не привертаючи до себе увагу соратників та князя. Вона зупинилася біля однієї з колон, прихилилася до неї, уважно прислухаючись до теми розмови. Соколиним оком Сезер помітив спритну пані, привітно їй усміхнувся, на що Лізетт приклала вказівний палець до власних вуст на знак того, щоб він не привертав до неї уваги.

 Річ зайшла про те, що лорд Аркхенський почав агітувати інших правителів приєднатися до його війни, тепер уже не лише проти володінь графа Сніжанського, а й вахнархських земель, бо Вахнархія не підтримала задуму лорда піти проти Сніжанського. Усе відбувалося, як у видіннях Лізетт. Вона гадала, що стало першопричиною конфлікту між Аркхенським та Сніжанським, що спонукало лорда до нападу? Він жадає тотальної влади, слави чи помсти? Війна заради війни? Що рухає таким, як Аркхенський? Та що завгодно, якщо він без царя у голові! Міхай та рада лордових мотивів не обговорювали, то наразі не головне. Лізетт перемайнула до іншої колони, щоб краще роздивитися мапу на столі.

  — Якщо повіти Калушських та Зоринських примкнуть до лордового війська, то, все одно, явна перевага за нами. Які на повітах війська?!Там же не воїни, а сама малеча!

 — Як бути з кордоном? Може полишити його, стіна й так вщент розбита після другої облави та краще кинути сили на правий берег, через Тею? Нехай біжать, все одно далі від неї широке поле, знищувати там нічого, – запропонував заступник воєначальника.
  — Ризиковано, ще проскочать до найближчих сіл, нехай не гуртом, навіть якщо ми більшу частину перетягнемо на правий берег, іншим нічого не завадить піти на мирний люд!
  — Тримаємо позицію на кордоні до кінця! Нехай стіна розбита, ми станемо живою стіною, – підтримав розмову поранений вояк.
Сезер звузив очі з надією поглядаючи на княгиню, він сподівався почути її думку.
  — Шановні, дозвольте втрутитися у ваше живе обговорення, – після тривалого мовчання Лізетт видала себе. Вона вийшла з тіні колони.

Радники за столом схилили голови у поклоні, звертаючись до княгині; між воїнами пройшов шепіт, на кшталт вітання й радості, що княгиня зміцніла, але Лізетт не стала концентрувати на цьому увагу. Міхай знайшов дружину напруженим поглядом біля колони, втупився у неї.
  — Як щодо ідеї пустити ворогові дим в очі, дати їм хибну думку, що за стіною звичайне поле. Якщо я вірно тлумачу мапу, то поле про яке говорить заступник, то Багряна кнея?
Присутні уважно слухали пропозицію княгині, не перебиваючи. Вона підійшла до столу, радники посунулися, пропустивши її до мапи.
  — Більшість воїнів залишить стіну, перейде на берег Теї, попередньо обороняючи цю частину земель, нехай вороже військо думає, що через берег коротка дорога до старого міста.
Князь повільно моргає та хмуриться, але перебивати її не став.
  — Ваша Величність, що значить, дати їм подумати, що там поле? Там і є тільки поле! Як Ви відзначили, Багряна кнея, – сміливо висловився сивий воїн, що стояв праворуч від Сезера.
  — То ми знаємо, що там кнея. А ворог бачить, що в хижу, та дверей не найде. – Посміхнулася змовницьки. – Як що до того, припустимо, щоб ця ділянка стала суцільним болотом під час боротьби?
  — А таке можливо, пані? – здивувався чорнявий радник за столом.
Лізетт ствердно хитнула головою. В залі знову почалися гучні перемовини між воїнами.
  — Могутні сили землі! Справді могутні... – підхопив лисий воїн, що сидів поруч князя.
  — Я чув від батька про таке диво, було подібне лише за часів правління Рофштака! – доповнив старий, що шкутильгав на праву ногу.
  — Всесильна!

Сезер кинув очі на князя Міхая, той своєю чергою вичікуючи дивився в обличчя Лізетт. Вона кинула виклик навмисне, щоб сколихнути його чи допомогти? Що ж, він те прийняв. Жінка-ураган, адже знає, що він став цінувати її життя ще дужче, ніж до випадку з виведенням землі з її тіла.
  — Я візьму це зобов'язання на себе, якщо наш Великий князь ухвалить пропозицію, бо мені підвладні сили землі, – вона впевнено подивилася на Міхая, чекаючи від нього відповіді. — Ми доведемо лорду Аркхенському, що марно він затіяв війну проти Вахнархії. Він пожалкує, що втягнув наші землі! – Лізетт стала у центрі зали. — Так що, шановні, нам варто лягти душею та тілом за свободу вахнархських земель та народу! Чи нам вперше?!
Чоловіки скандували, підтримуючи бойовий дух.
  — Останній бій був не з легких, але ми не вдарили обличчям в бруд перед ворогом.
  — Ми знаємо, княгине, що ви не з полохливого десятка, – вигукнув чорнявий хлопець, – ми стали свідками, як ви віддали усю себе у тому бою. Та хіба маємо право вимагати від вас такої благодаті, так, брати?
  — Слава істинній княгині земель! – підхопив натовп.
  — Ви не вимагаєте, шановні, – Лізетт пройшлася до вікна, щоб побачити з гори ущелину Теї. Чоловічі допитливі погляди за нею простежили. — Хіба ж я послухаюся й залишу вас у біді? Не патріотично! Ви не дивіться на те, що я жінка, багато з нас аж ніяк не слабка стать. Але право, – вона обірвала промову, обертаючися лицем у натовп, – останнє слово за нашим князем, його наказ – закон, і не тільки для вас!