Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Міхай нарешті підвівся з крісла, відсунув його та повільно, обминаючи стіл, наблизився до Лізетт. Його безстрашна дружина, непокірна навіть перед Богом, якого Міхай не визнає, раптом зволіла перед усіма прислухатися до його слова. Князь ладен був засміятися, але вчасно стримав душевний порив. Він зупинився, заглядаючи їй в очі, які вона навмисно опустила в підлогу, й впевненим тоном сказав:
  — Безрозсудно з мого боку приймати рішення швидко, панове. Якщо справа стосується держави, епідемії та сміливості жінки ніколи не треба поспішати.
Прибічники загомоніли, погоджуючись.
  — Тому я, з вашого дозволу, і з волі Великої княгині, беру кілька днів на роздуми. Я обов'язково зберу вас, щоб оголосити остаточне рішення. Поки що я вас не затримую.

Лізетт натягнуто усміхнулася чоловікові, розуміючи, що він гарно викрутився із ситуації, не ставши з'ясовувати стосунки при свідках. Коли натовп покинув залу, вони з Міхаєм залишилися у приміщенні сам на сам. Млосна тиша між ними почала її насторожувати. Тоді Лізетт поцікавилася перша:
  — Сердишся на мене, га? Я справді почуваюся чудово, Архелая зробила диво всього за ніч. Я знову стану корисною у справі проти лорда Аркхенського. Міхай, не мовчи...  – вона наблизилася, – я відчуваю потилицею, як ти злишся, але стримуєш емоції. Ну не можу я сидіти в замку склавши руки! Якщо мені дані сили, я мушу від цього відмовитися?!
  — Ти не мусиш відмовлятися, бо народилася з даром, і навіть передарувати, при нагоді, його не зможеш. Закони війни відрізняються від законів миру. І щоб досягти свого, треба переступити через останні. Що я за князь, люба, який відпустить з легким серцем дружину на війну?

Неочікувано вона знайшла в очах, у яких раніше ховався незнайомець, спорідненість.
  — Розумний, безмежно люблячий й хоробрий! Я плекаю надію, що ми будемо пліч-о-пліч боротися проти ворога, – Лізетт взяла князя за руку. — Пам'ятай, ти відчуваєш мене, а я тебе. Я сильніша як знаю, що ти довіряєш мені. Воля відіграє не меншу роль, Міхай. Вона сталева та міцна, як меч. Хто б ще вірив у мене, як не ти?

Князь опустив закоханий погляд на дружинині тендітні руки, які нещодавно були поранені, підняв їх до себе й ніжно поцілував. Йому тривожно від думки, що доведеться відпустити її на розсуд долі заради захисту держави. «Не для того я воюю, щоб її загубити, коли нарешті знайшов те, що так довго шукав». Він припадає до солодких губ, відчуває порятунок у дотику її пальців. Він не міг змиритися з цим й дати їй згоду. Пригортаючи дужче, Міхай провів рукою по її спині, шепочучи на вухо:
— Я не кину знову тебе в бій! Буде краще, якщо сьогодні Сезер переправить тебе до графині Сніжанської, я знаю, що вона та її син у безпеці. Так буде правильно, Лізетт. Ось моє напутнє слово для тебе, – поцілував її м'яко за вушком, – нехай ти розсердишся за це, але я хочу бачити тебе живою і неушкодженою!
  — Як я можу, Міхай?.. – Лізетт відсахнулася від нього з презирством. — Залишити все і поїхати? Тобто ти пропонуєш мені перечекати доки все стихне, загинуть тисячі вахнархських воїнів, невинних жінок, дітей; після цього ти повернешся іншим, бо втратиш майже все, і більше не захочеш миру! – Її очі зволожилися. — Якщо я не залишусь, то втечу, навіть якщо буду з Херувімою, – так і знай!
  — Я подбаю, серденько, щоб цього не сталося. У тобі говорить образа, то незабаром минеться. – Міхай спробував доторкнутися до її щоки, щоб заспокоїти, але Лізетт вдарила його по руці та вибігла геть із малої зали.
  — Ніколи я не сидітиму склавши руки! – її злий крик було чути у коридорі та на сходах. 

Лізетт піднялася до себе, замкнула двері та підперла їх усім, що дозволило заблокувати вхід. Вона нервово ходила по покоях, думаючи, що ж їй робити далі, бо Міхай рідко жартував на тему її ув'язнення, й взагалі, князь зазвичай тримав слово. Лізетт плюхнулася на ліжко та заплющила очі, сльози зрадливо текли по лицю, вона трималася з усіх сил, щоб не розридатися.
«Наступного разу я буду витривалішою. Я буду нещадна. Я розгромлю ворога люттю, знищу все на своєму шляху». Довго пихкаючи й зітхаючи, вона зиркнула на камін і подумала, що від допомоги Архелаї вона б не відмовилася. Крондамська її підтримає чи стане на бік онука? Тільки но Лізетт подумала про Архелаю, як у каміні, що не горів, затріщало, а потім різко спалахнуло яскраве полум'я. Лізетт метнулася з ліжка до вікна й завмерла, спостерігаючи за тим, що відбувається. Блакитноока Архелая постала перед нею у всій красі, спокійно обтрушуючи поділ накидки від золи. Вона приємно усміхнулася Лізетт, й поспішила обійняти схвильовану її раптовою появою дівчину.
  — Дорогенька моя, – дбайливо стерла на її щоках сльози, – я все знаю, бачу твої сумні думки, люба. Міхая можна зрозуміти, він боїться втратити кохану дружину.
  — Мені ж підвладно те, про що йшла мова на зборах! Він не вірить у мої сили?
  — О, люба, ще як вірить! Але буде краще, якщо він думатиме, що ти в безпеці з Херувімою. Їдь сьогодні ж до неї, мої ворони розвідали шлях, цілком безпечно зараз їхати. Коли прийде час, я з'явлюся обов'язково, і ми зробимо все, щоб лорд Аркхенський не отримав плід у вигляді наших земель. Ну як? – біля її вуст з'явилися ямочки. — На такий план ти згодна?
  — Мабуть, так! Я рада, що ви зі мною.
  — А мені приємно, що ти подумки звернулася до мене. Збирай хутко речі, як Міхай прийде до тебе, щоб втішити, скажеш, що обдумала його пропозицію, й охоче поїдеш до Сніжанської.
  — Добре, – кивнула Лізетт. — Я справді хотіла б їй все розповісти. І хочу, і боюся… – дівчина сіла в крісло, відкривши скриню. — Від неї давно не було звісток, чи бачила вона батька?.. А що, коли вона не прийняла мене?
  — От поїдеш до неї та про все спокійно поговорите, то не менш важливо для тебе, як і для неї.

Поговоривши з Архелаєю, Лізетт заспокоїлася, розблокувала двері, зібралася та стала чекати приходу Міхая. Як важкі кроки почулися в коридорі, Крондамська зникла в камінному проході.